§ 42. Пунктуація. Розділові знаки в кінці

речення

Пунктуація

(від

лат. punctum — крапка) — це

розділ

мовознавства,

що

вивчає

систему

розділових

знаків

та

правила

їх

уживання, а

Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

також

самі

розділові

знаки, які

служать

для

членування

письмового

тексту

та

його

графічної

організації.

Наша

пунктуація

як

система

розділових

знаків

в

основних

своїх

виявах

склалася

до

ХVІІІ

століття. У

давньоукраїнських

пам’ятках

розділові

знаки (а

їх

було

мало: крапка, три

крапки, розміщені

у

виглядітрикутника;

чотирикрапки, розміщеніувиглядіромба) смислової

функції

не

мали, а

ставилися

відповідно

до

потреби

того, хто

писав, з

метою «відпочити».

Розвиток

пунктуації

пов’язують

з

виникненням

книгодрукування,

і«винайшли» їїпрацівникидрукарні. Уїхнєзавданнявходилоподавати

друкований

текст

так, щоб

читач

легко

сприймав

прочитане. Тому

друкований

текст

треба

було

членувати

на

окремі

частини. Виникнувши

з

практичної

необхідності, пунктуація

стала

розвиватися, удосконалюватися,

брати

на

себе

роль

виразника

точнішої

й

глибшої

передачі

змісту

написаного.

Розділовізнаки — цезнаки, щовикористовуютьсядлявідображення

синтаксичної

структури

української

мови

на

письмі. До

розділових

знаків

відносять: крапку — (.), кому — (,), двокрапку — (:), тире —

(—), крапку

з

комою — (;), кому — тире — (, –), три

крапки — (…),

знак

питання — (?), знак

оклику — (!), дужки

круглі — (), дужки

квадратні — [], лапки — («»). До

пунктуації

належить

також

абзац.

Основне

призначення

розділових

знаків — полегшити

тому, хто

читає, розуміння

писемної

мови. Тому, хто

пише, розділові

знаки

допомагають

чітко

та

ясно

викладати

думки

на

папері.

Сучасна

українська

пунктуація

ґрунтується

на

трьох

основних

принципах: граматичному, смисловомутаінтонаційному. Провідним

принципом, що

регулює

правила

обов’язкового

вживання

розділових

знаків, є

формально-граматичний. Змістовий

та

інтонаційний

принципи

є

додатковими.

Розділові

знаки, що

ставляться

на

основі

граматичного

принципу,

є

показником

синтаксичного, структурного

членування

тексту. Це

правила

вживання

крапки

в

кінці

речення, коми

між

частинами

складногоречення,

уживаннярозділовихзнаків, щовиділяютьзвертання, вигуки,

вставні

та

вставлені

конструкції, відокремлені, уточнювальні

й

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

однорідні

члени

речення. Такі

розділові

знаки

є

обов’язковими, тому

що

вони

зумовлені

граматичною

структурою

речення.

Смисловий

принцип

передбачає

врахування

контекстуального

значення

окремих

елементів

речення

й

смислових

відношень

між

цими

елементами

в

структурі

речення. Цим

принципом

зумовлені

постановка

трьох

крапок

у

середині

чи

в

кінці

речення, що

свідчить

про

схвильованість

мовця, незакінченість

висловлених

ним

думок, про

особливу

експресію

висловлення; невживання

коми

між

частинами

складносурядногореченняпереднеповторюванимсполучником

і

занаявностіспільного

другорядногочлена; розрізненняомонімічнихвставнихслівтачленівречення

з

відповідною

пунктуацією; невідокремлення

дієприслівникового

звороту, тісно

за

змістом

пов’язаного

з

дієсловом-присудком

та

інші.

На

основі

інтонації

ставляться

знак

питання, знак

оклику, іноді

тире, три

крапки

тощо.

Усучаснійпунктуаціївсітрипринципивиявляютьсявєдності, але

часто

більша

увага

акцентується

то

на

одному, то

на

іншому

принципі.

Розділові

знаки

бувають

віддільні

та

видільні (відокремлювальні).

Перші

служать

для

розмежування

попереднього

й

наступного

речень,

частинускладномуреченнітаодноріднихчленівречення. Доних

відносяться

крапка, знак

питання, знак

оклику, три

крапки, двокрапка,

крапка

з

комою, абзац. Віддільні

розділові

знаки

можуть

бути

одиничними

та

повторюваними (кома

й

крапка

з

комою).

Видільні

розділові

знаки

вживаються

для

позначення

меж

таких

синтаксичнихконструкцій, яківставляються

вреченнязметоюдоповнення,

пояснення, розкриття

змісту

одного

чи

кількох

членів

речення

або

й

речення

в

цілому, тобто

ними

виділяють

звертання, вставні, вставлені

компоненти, відокремлені

члени

речення, пряму

мову. До

них

належать

парні

розділові

знаки: подвійна

кома, подвійне

тире, дужки, лапки.

За

розділовими

знаками

закріплені

певні

функції:

1.

Одинична

кома

ставиться

між

однорідними

членами

речення, між

частинами

складного

речення: Проміння

слів

твоїх

стоцвітними

огнями, Стожарами

мені

горить

у

далині (М. Зеров). Де

є

одинична

кома, завжди

робиться

пауза, але

там, де

є

пауза, не

завжди

ставиться

кома.

Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

2.

Парними

комами

виділяються

з

обох

боків

відокремлення, підрядні

частини

речень, конструкції, граматично

не

пов’язані

із

членами

речення, тобто

звертання, вигуки, вставні

та

вставлені

компоненти:

Колисковий

спів

Веде

до

тих

країв, Де

біліє

рідна

хата,

До

могил

моїх

дідів (Давид

Дума). Вечірня

тиша

край

села, лунку

провівши

електричку, у

душу

голос

твій

внесла

і

засвітила, наче

свічку (В. Тимченко). Проте

якщо

така

частина

вживається

на

початку

чи

в

кінці

речення, тоді

ставиться

лише

одна

кома — після

виділюваної

частини

або

перед

нею: Росинок

перших

голуба

трава

хова

в

долоньки

несміливі

зблиски, І

солодко

так

тиша

опада,

як

мати

припадає

до

колиски (В. Підпалий). Виділена

парними

комами

частина

вимовляється, як

правило, дещо

іншим

тоном

чи

трохи

швидше, порівняно

з

усім

реченням. Але

паузи

на

місці

парних

ком

чуються

не

завжди.

3.

Крапка

з

комою

ставиться

там, де

й

одинична

кома, якщо

розділювані

нею

частини

речення

далекі

за

змістом, дуже

поширені,

мають

у

своєму

складі

інші

розділові

знаки. Пауза

в

такому

місці

приблизно

у

два

рази

довша, ніж

тоді, коли

ставиться

кома: Велика-

бо

користь

від

навчання

книжного: книги — мов

ріки, які

напоюють

собою

весь

світ; це

джерело

мудрості, в

книгах

бездонна

глибина; ними

ми

втішаємося

в

печалі, вони — узда

для

тіла

і

душі («Повість

минулих

літ»).

4.

Одиничне

тире

ставиться

там, де

й

одинична

кома (між

однорідними

членами

речення, між

частинами

складного

речення), і

там,

де

коми

ставити

не

можна (на

місці

пропущених

членів, для

інтонаційного

виділення

слів). Тире — знак

дуже

вагомий

за

значенням,

указує

на

різні

пропуски, умову, час, порівняння, наслідок,

різку

зміну

подій, динаміку

мовлення, різкість

тощо: Кров

одмиває

вимушену

зраду, невимушена

зрада — пляма

вічна (Д. Павличко).

Перед

тире

інтонація

поступово

підвищується, на

місці

тире — вичікувальна

пауза, далі

тон

поступово

спадає.

5.

Парними

тире, як

і

парними

комами, виділяються

з

обох

боків

прикладки, вставлені

конструкції, відокремлення

тощо. Частина,

виділена

з

обох

боків

тире, вимовляється

підвищеним

тоном: Але

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

українського

генія, генія

як

генія, котрого

реально

знає

світ — як

Данте, Шекспіра, Байрона — нашого

маяка

у

всесвітньому

морі,

по

якому

впізнавали

б

наші

береги — і

досі

нема, а

вже

й

кінець

ХХ

століття (Л. Костенко).

6.

Двокрапка

попереджує

про

наступне

пояснення, доповнення,

уточнення. Перед

двокрапкою

тон

помітно

підвищується, логічним

наголосом

виділяється

те

слово

чи

словосполучення (у

складному

реченні — найчастіше

присудок), для

якого

в

другій

частині

висловлюється

причина

або

дається

пояснення, обґрунтування, на

місці

двокрапки

робиться

вичікувальна

пауза, а

далі

речення

вимовляється

звичайним

тоном: Ти

давню

праосінь

нагадуєш

мені:

Широколанний

степ, бліді

свічада

ставу, берегових

грабів

грезет

і

злотоглави, Повітря

з

синього

і

золотого

скла

І

благодатний

дар

останнього

тепла… (М. Зеров).

7.

У

дужки

беруться

додаткові

повідомлення — вставлені

конструкції,

ремарки, доповнення, вказівки

на

джерело

висловлювання.

Частина

речення, виділена

дужками, вимовляється

пониженим

тоном

у

пришвидшеному

темпі: І

я

молю

святу

Покрову, щоб

від

ненависті

і

крові (хоча

б) змогла

нас

вберегти… (Н. Фурса).

8.

Три

крапки

в

середині

речення

можуть

передавати

недомовленість,

переривчатість, схвильованість

мовлення, багатозначність

висловлення, указувати

на

підтекст

або

на

паузу

перед

важливим

чи

несподіваним

повідомленням: А

ми

йдемо… по

смерті

до

живих

(Б. Олійник).

9.

Лапки — це

функціонально

однозначний

знак. Ним

виділяються

цитати, чуже

мовлення, різні

власні

назви, слова, ужиті

в

іронічному

або

незвичному

значенні. Такі

слова, узяті

в

лапки, вимовляються

з

особливою, підкресленою

інтонацією. У

диктанті

можливе

додаткове

пояснення: автор

важливе

чи

незвичне

слово,

крім

інтонації, виділяє

графічними

пунктуаційними

засобами: В

умовах

заблокованої

культури

геній

робить

часом

незрозуміле

для

свого

народу, якщо

його, так

би

мовити, «вектор

психологічної

інерції» на

той

час

не

збігається

з

магістральним

напрямком

великого

духу (За

Л. Костенко).

Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

10.

Якщо

збігається

разом

кілька

розділових

знаків, то

ставиться

звичайно

один

із

них: крапка, двокрапка, три

крапки, крапка

з

комою,

знак

питання, знак

оклику. Ніякі

розділові

знаки

не

ставляться

перед

першою

дужкою.

11.

Проте

зберігаються

такі

розділові

знаки:

а) кома

й

тире;

б) друга

дужка

й

будь-який

знак

після

неї.

У

художніх

творах

та

публіцистиці

можуть

використовуватися

так

звані

факультативні

розділові

знаки, які

протиставляються

кодифікованим,

або

обов’язковим, знакам. Факультативні — це

в

основному

авторські

знаки, зумовлені

контекстом. Такі

знаки

можуть

суперечити

загальноприйнятимнормам, аленесприяютьрозхитуваннюпунктуаційної

системи. Можна

твердити

також

про

схильність

окремих

авторів

до

певних

стильових

прийомів, побудованих

за

допомогою

тих

чи

інших

розділових

знаків, наприклад, у

поезії

І. Драча

багато

тире, уЄ. Гуцала,

крім

частого

використання

тире, уживається

нерідко

крапка

з

комою.

Такі

знаки

передають

емоційний

лад

мовлення, який

відповідає

певнійіндивідуальності. Їхняфункція — створенняекспресивності, динамічності

викладу

або, навпаки, плавності, ліричності

тощо. Часто

їх

призначення — додаткове

стилістичне

забарвлення.

Коли

ж

від

надмірності

авторських

розділових

знаків

втрачається

соціальна

значимість

пунктуації, то

це

призводить

до

пунктуаційної

безграмотності.

Розділові

знаки

кінця

речення

членують

текст

на

окремі

речення.

Доїхскладувходятькрапка, трикрапки, знак

питання, знакоклику: Це

ж «Intermezzo»! Що

той

грім

і

туча? П’єш

трунок

цей — і

серце

знову

юне. І

арфа

долами

дзвенить

співуча, і

вітерець

перебирає

струни…

(Д. Білоус).

Домінантною

є

крапка, інші

знаки

мають

додаткове

значення.

Крапка

ставиться:

1.

У

кінці

розповідного

чи

спонукального

речення, якщо

воно

вимовляється

без

окличної

інтонації: Не

можна

затуляти

сучасним

життям

життя

тисячоліть (М. Семенко). Переведіть

мене

через

майдан (В. Коротич).

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

2.

У

кінці

пов’язаних

між

собою

частин

розповідного

тексту, коли

автор

хоче

навмисно

подати

їх

інтонаційно

відокремленими

одна

від

одної: Віктор

мовчав. З

тонким, різко

окресленим

обличчям,

дивився

холодно, спокійно (М.Івченко).

3.

У

кінці

рубрик

переліку, коли

кожна

з

них

становить

окреме

речення

(див.: § 19. Уживання

великої

букви).

4.

Як

знак

скорочення, незакінченості

слова

на

письмі: п. (пан), гр.

(громадянин) (див.: § 21, розділ

ІІ. Графічні

скорочення).

Крапка

не

ставиться:

1.

В

абревіатурах

між

складовими

частинами: МАУП, дот, ВНЗ,

МБА, МАГАТЕ, КНУ.

2.

У

скороченнях

назв

метричних

мір: кг

(кілограм), т

(тонна), м

(метр), дм

(дециметр), г

(грам) тощо.

3.

У

кінці

заголовків, на

вивісках

і

штампах: Рідна

мова; кафедра

української

мови; Інститут

української

мови

Національної

академії

наук

України.

Знак

питання

ставиться:

1.

У

кінці

питального

речення: Яка

потреба

поспішати

з

відповіддю?

(Ю. Збанацький). Яринко, що

у

ярім

вінку, а

хто

на

білому

конику?

(І. Калинець).

Примітка 1. Підвищена

проти

звичайної

питальна

інтонація

передається

двома

або

трьома

знаками

питання: Хлопчина, підліток, що

од

горшка

два

вершка, а

резонувати

сміє?? (А. Кримський). Де

ж

слава

ваша?? На

словах! (Т. Шевченко).

Примітка2. Упитальнихреченняхзодноріднимичленамизнакпитанняможеставитисяпіслякожногооднорідногочленазметоюрозчленування

питання: Далі

старий

до

парубка: як? що? чи

все

гаразд? який

заробіток? (Марко

Вовчок). — Треба

бакшиш [хабар] готувати

та

визволяти

Остапа, а

де

грошей

взяти? де? кажіть! (М. Коцюбинський).

Примітка 3. Знак

питання

звичайно

не

ставиться

в

кінці

складнопідрядного

речення

з

непрямим

питанням (хоч

інтонація

в

таких

випадках

часто

мало

відрізняється

від

інтонації

питальних

речень):

Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

Федір

думає, що

його

Христі

сказати (Панас

Мирний). З

внутрішнім

тремтінням

прислухається

Дмитро, чи

не

обізветься

хвилюючим

здриганням

держално

топтухи, чи

не

стукне

бистра

щука

в

дубці

немудрої

снасті (М. Стельмах).

Коли

ж

головна

частина

питальна, тоді

в

кінці

складнопідрядного

речення

з

непрямим

питанням

знак

питання

ставиться: Вечір, жовтий

місяць

схиляється

над

тобою, але

чому

ж

він

так

низенько

схиляється,

що

можна

простягнути

руку

й

помацати? (Є. Гуцало). Ви

чули, як

шумлять

бори

у

вересневі

вечори? (А. Малишко). Чи

знав

він, що

з

ним

буде?

(П. Гулак-Артемовський).

2.

У

дужках

у

середині

цитати

або

після

неї

для

виявлення

сумніву

або

критичного

ставлення

до

наведеного

матеріалу: Нехай

багато

не

розводяться

вчорашні «марксисти» про

велике

значення

колективізації

(?), яка

нібито

врятувала (??) Україну

від

голоду (?!)

(З

газети).

Знак

оклику

ставиться:

1.

У

кінці

окличного

речення: Ми

хочемо

без

воєн

жити! (І. Нехода).

Доле, хай

що

буде — буде, що

було — мини! (В. Коротич). І

ось —

Стефаник

і

Куліш, Ось — Коцюбинський, Леся — квіти

Степів

страждальної

землі, Народу

самосійні

діти! (Є. Маланюк).

Примітка 1. Знак

оклику

ставиться

завжди

в

кінці

речень, що

мають

у

своєму

складі

слова

як, який, що (то) за, скільки

тощо (зі

значенням

експресії), але

не

є

підрядними: Святий

боже, яка

красуня!

(О. Довженко).

Примітка 2. Підвищена

проти

звичайної

оклична

інтонація

передається

двома

або

трьома

знаками

оклику: З

Європи

до

Азії, в

грізному

сяйві

багнетів, Їх — двадцять

мільйонів!!! — смертей

своїх

дату

затерши,

Встають (Б. Олійник). Чув

я

здалеку

гомін: то

праця! На

безмежному!

Полі!! Встає!!! (Л. Коваленко).

Примітка 3. У

середині

речення

для

інтонаційного

виділення

окремихслів (утакихвипадкахслова, щовживаютьсяпіслязнакаоклику

в

середині

речення, пишуться

з

малої

букви):…Із-за

ліска

вискочили

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

вершники

з

чорним

прапором, розгорнулися, пропустивши

наперед

тачанки,

«до

зброї! по

конях! кулемети! махновці!», а

тачанки

обходили

з

флангів… (Ю. Яновський). Із

ран — нове

життя

заколоситься, що

з

нього

світ

весь

буде

подивлять, яка

земля! яке

зерно! росиця! — Ну

як

же

не

сіять? (П. Тичина).

2.

Складна

інтонація

оклику–питання

передається

на

письмі

знаками

?! (частіше) або

!? (рідше): Ти

віриш

в

казку?! (Б. Олійник).

Нащо

ж

ви

їх

повбивали, переможені?! (В. Коротич).

3.

У

дужках

у

середині

цитати

або

після

неї

для

вияву

ставлення

(обурення, здивування, іронії

тощо) автора

до

наведеного

ним

матеріалу: Один

із

промовців

закликав

колег «вирощувати

курей

» (!!), другий — «думати

про

вічність» (З

газети).

Три

крапки

ставляться:

1.

На

позначення

перерваності

або

недокінченості

мови: Піти, піти

без

цілі

і

мети… (Ю. Клен). Іду

полями, полями, Поміж

житами…

(В. Поліщук).

Примітка. Крапки

ставляться

в

середині

речення

при

великій

паузі,

колидалі

висловлюється

щось

несподіване: Повернувся

сусід

з

протезами,

А

від

діда

привіз… медаль (Б. Олійник). І

тільки

зойк

злетів. І…

обірвавсь (Б. Олійник).

2.

На

позначення

уривчастості

мови

від

хвилювання, зворушення

й

узагалі

сильних

переживань: І

ми

вертаєм… у

вічну

казку… до

матерів (Б. Олійник).

Примітка. У

питальних

й

окличних

реченнях

у

таких

випадках

ставитьсязнакпитанняабознакокликутадвікрапкивряд: Скільки

нам

тоді

було

років?.. Коли

це

було?.. Та

чи

й

справді

було?.. (Є. Гуцало). О

Господи, прости

нам

цю

ганьбу!.. (Л. Костенко).

3.

На

позначення

пропуску

в

цитаті, а

також

коли

цитата

береться

із

середини

речення

або

коли

цитоване

речення

наводиться

не

до

кінця: Кант

пише: «Геній… залежно

від

національності

й

того

ґрунту, на

якому

він

виріс, має

в

собі

різні

першозадатки

і

розвиває

їх

в

різний

спосіб» (Л. Костенко).

Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

— Що

ставиться

в

кінці

питального

речення?

— Знак

питання.

— Окличного?

— Знак

оклику!

— А

в

кінці

розповідного?

— Знак

розповіді…

— Погано, Сердюк. Ану

придумай

мені

розповідне, питальне

й

окличне

речення.

— Учитель

захворів. — Це

правда? — Ура!

Схема пунктуаційного аналізу речення

1.

Подати

речення

в

орфографічному

записі.

2.

Визначити

пунктограми (угорі

над

кожним

розділовим

знаком

або

місцем, де

його

немає, поставити

цифри; причому, якщо

два

знаки

збігаються

в

одному, потрібно

поставити

дві

цифри), сформулювати

назву

різновиду

пунктограми.

3.

За

допомогою

правила

пояснити

конкретну

пунктограму.

4.

Визначити

принцип

пунктуації.

Зразок:

Ліс1, або2, яккажутьсерби3, шума4, –5 ценепростососни6 тадуби7:

не

одна

там

народилась

дума8, повна

щастя9, ніжності10, журби11.

Пунктограми:

•

1, 4 — розділові

знаки

при

відокремленій

прикладці; комами

виділяється

відокремлена

уточнювальна

прикладка, приєднана

до

пояснюваного

члена

речення (підмета) сполучником

або; логіко-граматичний

принцип;

•

2, 3 — розділові

знаки

при

вставних

конструкціях; комами

виділяється

вставне

речення, що

вказує

на

спосіб

оформлення

висловлених

думок; логіко-граматичний

принцип;

•

5 — тире

між

підметом

і

присудком; тире

на

місці

пропущеного

дієслова–зв’язки

бути

в

теперішньому

часі (є) ставиться

між

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

підметом

та

іменною

частиною

іменного

складеного

присудка

перед

часткою

це; логіко-граматичний

принцип.

•

6 — розділові

знаки

між

однорідними

членами

речення; кома

не

ставиться

між

однорідними

присудками, з’єднаними

неповторюваним

єднальним

сполучником

та; логіко-граматичний

принцип;

•

7 — розділові

знаки

між

частинами

безсполучникового

складного

речення; двокрапка

ставиться

між

частинами

безсполучникового

складного

речення, бо

в

другій

частині

розкривається

причина

того,

про

що

йдеться

в

першій

частині; логіко-граматичний

принцип;

•

8 — розділові

знаки

при

відокремленому

означенні; комами

виділяється

відокремлене

означення, виражене

прикметниковим

зворотом,

що

стоїть

у

постпозиції

до

означуваного

слова; логіко-граматичний

принцип;

•

9, 10 — розділові

знаки

при

однорідних

членах

речення; коми

вживаються

між

однорідними

членами, що

входять

до

складу

відокремленого

означення; логіко-граматичний

принцип;

•

11 — розділові

знаки

в

кінці

речення; крапка

ставиться

в

кінці

розповідного

неокличного

речення, логіко-граматичний

принцип.

Примітка. При

частковому

пунктуаційному

аналізі

в

реченні

нумеруються

пунктограми, а

потім

письмово

пояснюються

за

допомогою

пунктуаційних

правил.

Вправа 131

Зробити

пунктуаційний

аналіз

речень.

1. Школа — це

насамперед

читання: вдумливе, зосереджене, таке,

що

захоплює

розум

і

серце, індивідуальне

читання, читання

як

творчий

процес, в

якому

вихованець

наповнює

слово

пристрастю

свого

серця — він

або

захоплюється

красою, благородством, моральною

величчю,

або

ж

переживає

почуття

обурення, презирства, непримиренності

(В. Сухомлинський). 2. Бо

ж

наша

мова — як

чарівна

пісня, що

вміщає

в

собі

і

палку

любов

до

Вітчизни, і

ярий

гнів

до

ворогів, і

волелюбні

думи

народнії, і

ніжні

запахи

рідної

землі (П. Тичина). 3. На

го.

лови,

де, наче

солов’ї, своє

гніздо

щодня

звивають

будні, упав

романс, як

він

любив

її

і

говорив

слова

їй

незабутні (Л. Костенко). 4. Стоять

верби,

Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

опушені

зелененьким

листям, і

здається, чують

сплески

журавлиних

сурем

у

піднебессі, легенький, бентежливий

передзвін — прозорий, кришталевий

(Є. Гуцало). 5. Розділові

знаки — що

нотні

знаки: вони

цупко

тримають

текст

і

не

дають

йому

розсипатися; надають

словам

правильного

співвідношення, а

фразі — правильного

звучання, ясності

й

легкості (Л. Шевченко). 6. Ти

прости

мою

пам’ять, хоч

право

твоє — не

прощати… (Б. Олійник). 7. Ясновельможний

пане! Мій

покійний

муж,

царство

йому

небесне, любив

мене, і

я

його

кохала, душі

в

собі

не

чула

і

плакала

три

дні, як

він

помер… (І. Карпенко-Карий). 8. На

все

впливає

мови

чистота: Зір

глибшає, і

кращають

уста, Стає

точнішим

слух, а

думка

гнеться, Як

вітром

розколихані

жита (Д. Павличко). 9. Мудрість

життя

в

колективі

полягає

в

тому, щоб

уміти

згладжувати

свої «гострі

кути» йобережнопідходитидо «гострихкутів» іншоїлюдини, делікатно

і

терпляче

послаблювати

негативне

й

розвивати

позитивне

в

собі

та

в

інших

(В. Сухомлинський). 10. Стараюсь

ходити

по

паркету

нечутно, мов

промінь; дивлюсь

у

вікно

на

місяць; сплять

темні

крони

каштанів; за

дорогою—

сад, якстеповаполовецькаорда, понапинавсірішатра; адалі, за

садом, вгадується

нічне

місто, залляте

попелястим

сяйвом (Є. Гуцало).

Вправа 132

Зробити

пунктуаційний

аналіз

текстів.

І. Дехто

з

противників

впровадження

української

мови

в

практику

богослужіння

виправдовується

своєю

прихильністю

до

традиції —

мовляв, конфесійною

має

бути

старослов’янська — мова

наших

предків.

Однак

у

цьому

твердженні

криється

або

незнання, або

свідома

підтасовка:

старослов’янська — це

мова

давніх

болгар, занесена

вона

була

на

Русь

як

літургійна

разом

з

прийняттям

християнства

так

само, як

латинська,

наприклад, у

Польщу. Це

чужа

за

походженням

і

незрозуміла

для

нашого

сучасного

прихожанина

мова (В. Горбачук).

ІІ. Злитки

золоті

Чи

ти

задумувавсь, відкіль

оті

у

нашій

мові

злитки

золоті?

Як

намистини, диво

калинове –

Частини

мови!

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Який

співець, поет, який

письменник

уперше

слово

вигадав — іменник?

Іменник! Він

узяв

собі

на

плечі

Велике

діло — визначати

речі, –

ім’я, найменування

і

наймення:

робота. Біль. І

радість. І

натхнення.

Ну

а

візьмімо

назву — дієслово,

само

підказує, що

діє

слово!

Ще

й

прикладу

на

нього

не

навів,

а

вже

до

півдесятка

дієслів!

Прикметник

дасть

іменнику — предмету

якусь

його

ознаку

чи

прикмету.

Числівник

може

визначить

тобі

Число

речей, порядок

при

лічбі.

А

поспитай

звичайного

займенника,

за

кого

він

у

мові? За

іменника!

(Хоч

може

цей

наш

скромний

посередник

замінювати

числівник

і

прикметник).

Прислівник

звик, незмінюваний

в

мові,

ознаки

різні

виражать

при

слові.

Сполучник

каже: скромну

роль

я

маю,

але

слова

я

в

мові

сполучаю.

І

частка

мовить: слово

я

службове,

але

людині

чесно

я

служу.

І, будьте

певні, в

інтересах

мови

і

так

і

ні

де

треба

я

скажу.

А

вигук

може

пролунать, як

дзвін,

у

мові, мабуть, найщиріший

він!

Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

«Ура! — гукнеш

ти

друзям

неодмінно. –

Сьогодні

з

мови

я

дістав «відмінно»!»

Частини

мови! Назви

наче

й

звичні,

полюбиш

їх — красиві, поетичні!

«Відмінно» заслужив

ти. Знав — чудово.

Це

за

любов

найвища

з

нагород.

Хто

ж

так

назвав

оці

частини

мови?

Назвали

вчені.

Й

підхопив

народ! (Д. Білоус).

ІІІ. Жовте

листя

ставлю

в

глечик

без

води, кетяги

калини

чіпляю

на

цвяшку

над

телевізором — і

в

ізольовану, з

усіма

вигодами

кімнату

входить

осінь

із

сердечним, гіркуватим

усміхом. Відчиняю

двері

на

балкон, і

вливаються

струмені

вечірнього

повітря, що

пахне

садом.

Сад — якраз

через

вулицю

Народного

ополчення, по

якій, на

щастя, не

так

багато

проїжджає

транспорту (Є. Гуцало).

ІV. Як

цар

повелів

Доводилось

чути

мені:

«Навіщо

ті

коми

дурні? –

Казав

п’ятикласник-хлопчак. –

Зі

слів

зрозуміло

і

так!»

На

це

я

казав

уодвіт:

є

притча

старезна, як

світ,

переказ

про

вирок

царя,

коли

привели

бунтаря.

Слузі

він

диктує

в

ту

мить:

«Карати

не

можна

простить».

Той

пише, як

цар

повелів,

а

коми

не

ставить

між

слів.

І

ось

на

майдані

для

страт –

бунтар

у

кайданах. І

кат,

що

мав

за

царя

відомстить.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

«Карати, не

можна

простить», —

слуга

об’явля

рішенець.

Аж

руку

підносить

мудрець

(усі

шанували

його):

— Не

так

прочитав

ти, слуго, —

Бовстиг

зазирнуть

тайкома,

щокоми

у

тексті

нема.

Взяввирок, поправив

умить:

«Карати

не

можна, простить».

Побачив, щокома

змогла?

Така

колись

притча

була! (Д. Білоус).

V. Повінь

ще

не

зійшла, вода

переповнювала

Дніпро, надаючи

річковій

течії

особливо

легкого, вільного, широкого

дихання. Авжеж,

саме

дихання: от

захотілось

йому, Славутичу, розпросторити

свої

могутні

груди

по

землі — й

він

безборонно

та

щасливо

розпросторив,

здолавши

звичні

береги, бо

що

для

його

могутності

усталені

береги, й

розлився

тремкими

потоками

по

прибережних

долинах, неміряні

сувої

вод

прослались

так

далеко, що

в

деяких

місцях

сягають

обрію, й

здається,

що

Дніпро — вже

й

не

річка

навіть, а

море, посеред

якого

мерехтять

подекуди

в

блакитному

мареві

острівці, наче

то

важкі

човни

позавмирали, не

зрушать

ні

за

течією, ні

проти

течії, а

над

цим

морем

дніпровської

води — море

небесної

блакиті. А

на

морі

дніпровської

води, понаддніпровської

блакиті, а

в

серпанковому

повітрі

поміж

двома

цими

злитими

воєдино

морями — плавають

і

літають

чайки, своїм

польотом

витворюючи

дивні

мережива, що

весь

час

міняють

і

міняють

свій

візерунок (Є. Гуцало).

VІ. Наша «Енеїда» — твір

класичний. А

такі

твори

крапок

над «і» не

розставляють; ставлять

їх

радше

під

питальними

знаками. Такі

твори,

хоча

й

прочитані

від

дошки

до

дошки, все

ж

залишатимуться

непрочитаними.

Їх

мусимо

прочитувати

в

контексті

нашої

історії, культури,

ментальності; у

контексті

європейської

літератури

взагалі. Розгорнути

такий

твір — то

наче

ступити

на

дорогу, що

відкриває (перед

тим, хто

йде) все

нові

обрії. Коли

кажемо «Сумніваюсь, отже, існую»,

Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

то

це

означає, що

під

сумнів

маємо

брати

не

тільки

чуже, а

й

своє, звикле,

судження (А. Содомора).

VII. Якщо

у

ваше

серце

постукають

радощі

й

прикрощі

кожної

дитини

й

відізвуться

вашими

думками, турботами, тривогами, сміливо

вибирайте

своєю

професією

благородну

вчительську

працю, ви

знайдете

в

ній

радість

творчості. Тому

що

творчість

у

нашій

справі — це

насамперед

пізнавання

людини, подив

перед

багатогранністю

і

невичерпністю

людського.

Якщожчотиридесяткидітейздадутьсявампохмуроодноманітними,

якщо

ви

з

трудом

запам’ятовуватимете

їхні

обличчя

й

імена, якщо

кожнапарадитячих

оченят

нерозповістьвамчогосьглибокоособистого,

неповторного, якщо

за

дзвінким

голосом

дитини, що

пролунав

десь

у

глибині

саду, ви

не

пізнаєте

і

через

тиждень, і

через

місяць, — хто

це

кричить

і

що

в

тому

крикові, — сім

раз, як

кажуть, подумайте, а

потім

вирішуйте, чи

бути

вам

учителем. Тому

що

немає

жодної

педагогічної

закономірності, яка

була

б

абсолютно

однаково

застосовна

до

всіх

дітей

(В. Сухомлинський).

VІІІ. — Я

не

піду

в

кузню, тату! — раптом

промовив

син.

— Що? — гримнув

батько. — Боїшся

чи, може, соромишся

молота

й

ковадла?

— Ні! — твердовідповівМикола. — Молотайковадлаянебоюсь

і

не

соромлюсь, тату! Але

я

хочу

вчитись. І

буду, буду

вчитись…

Батько

з-під

брів

подивився

на

сина

й

похитав

головою.

— Вчитись? Анаякідостатки? Ідоякоїакадеміїприймутьтебе —

сина

шмаровоза?

— Є

такі

школи, тату! — зухвало

заявив

син. — Я

сам

зароблятиму,

щоб

вчитись… Голодний

сидітиму, а

буду

вчитись…

(С. Скляренко).

Фотограф. А

тепер, хлопчику, усміхнися

й

дивись, як

звідси

вилетить

пташка!

Хлопчик. Та

облиште

ви

ці

байки! Краще

візьміть

експонометр,

перевірте

освітленість

і

правильно

встановіть

діафрагму, щоб

не

зіпсувати

пластинку.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА