§ 7. Правопис ненаголошеного [о]

Про вимову звука [о] див.: § 2 (розділ І, п. 4).

1. У префіксах завжди пишеться о: оплутаний, осунутися, обвуглений, обґрунтований, розлучений, розчулений, добути, докупи, допущений, пробудження, прогулянка.

2. У коренях написання перевіряється наголосом чи за допомогою орфографічного словника: голубка, бо го..луб, розумний, бо розум, козуля, бо ко.зи; лопух, зозуля.

3. У дієслівному суфіксі -ува- (-юва-) та прикметниковому -уват-(-юват-) у ненаголошеній позиції пишеться у(ю), а під наголосом — о: розшнурува.розшнуро.ти —ти — ваний, дешифрува.дешифро.ваний,дешифрува.ння, дресирува.ти — дресиро.ваний, дресирува.ння, відпрасува.ти — відпрасо.ваний, анонсува.ти — анонсо.ваний, анонсува.ння, роздратува.ти — роздрато.ваний, роздратува.ння, дисциплінува.ти— дисципліно.ваність, спростува.ти — спросто.вання та спростува.ння, угрупува.ти — угрупо.вання та угрупува.ння, риштува.ти — ришто.вання та риштува.ння, пошанува.ти — пошано.вання та пошанува.ння; мерзлякува.тий, рябува.тий, задавакува.тий, солонува.тий, простакува....тий, стовбуватий, плескуватий, плискуватий, але: стовбо...ватий, плесковатий, плисковатий.

4. Буква у вживається в словах: ворушити, мармур, парубок, пурхати, яблуко, яблуня, а також із початковим су-: сузір’я, сувій, суглинок, супроводити, сусід, сутужний, сутулий, суперник. У словах, похідних від глухий, пишеться у: глухнути, заглухлий (але: сухий — сохнути, засохлий).

Вправа 18

Перепишіть слова, розставляючи, де це потрібно, літери о чи у.

Р…зумний, с…бі, с…сідський, з…зуля, м…гутній, сп…лучення, ст…ліття, ришт…ва.ння, дивак…ватий, к…лупати, тр…туар, п…путний, х…мут, дв…юрідний, с…юз, д…ручення, сп…лука, зд…бути, зв…рушливо, т…бі, в…юючий, пр…сунутий, слизьк…ватий, м…тузка, м…нумент, д…зування, бр…шура, б…рсук, п…суха, р…збурхати, р…згублений, к…нфуз, к…нструкція, п…рхати, п…тужність, гов…рю., г…тую, допом…жу, р…здумати, трус…нути, п…лумисок, д…щу, у б…ю, н…шу, в…джу, одн…курсник, к…ч…гура, рв…нути.

Викладач не кричить, він переконливо доводить свої погляди.

§ 8. Розрізнення [и] та [і]

У кількох словах відбувається чергування [и] та [і]. Див.: § 5 (розділ І) та § 6 (розділ ІІ; п. 3).

І. У незапозичених словах пишеться [і]:

1. Там, де сумнівний звук чергується з [о] або [е]: жінка — женитися, жонатий; шість — шести, шостий; вечір — вечеря, звечора; кіт — кота, гірка — гора, хід — ходити, чіплятися — причепитися, прірва — прорвати, очікувати — чекати, щілина — ущелина, чільний — чоло, хіть — хотіти, але дощик — дощику, скирт — скирта, хибний — хиба.

Примітка. Водночас не слід забувати про чергування в деяких дієслівнихкоренях [е] з [и] (Див.: § 6 (розділІ)), хоча в деякихі менниках, утворених від цих дієслів, уживається і: дерти — здирати, але діра, дірка; підперти — підпирати, але підпірка, бо підпора; затерти — затирати, але затірка, бо затерта.

2. У формантах -інь, -іш(ий), -ісіньк(ий): гребінь, гущавінь, студінь, теплінь, ступінь, далечінь, височінь, гарячінь, тихіший, найвідоміший, якнайгучніший, як найрішучіший, однаковісінький, сухісінький, свіжісінький, такісінький, самісінький, тихісінький;

3. Відповідно до вимови після м’яких та напівм’яких приголосних: мілкий, тісний, піна, тінь, ліс. У тих випадках, коли в українській мові не можна підібрати слова, щоб сумнівний звук чергувався з [о] або [е], можна порівнювати з російськими словами. Якщо в російській мові в основах незапозичених слів уживається о або е, то в українській на цьому місці слід писати і: вічність — рос. вечность, кількість — рос. количество, цінність — рос. ценность, чіткість — рос. чёткость, щілина — рос. щель. Винятки: и пишеться:

а) у відкритих складах -ри-, -ли-: гриміти (рос. греметь), дрижати (рос. дрожать), тривога (рос. тревога), крихітний (рос. крохотный), стриміти, тривати, бриніти, кривавий, криниця, кришити, триножити, чорнобривий, блиск, глитати (але: дрімати, тріщати);

б) у словах з ий: чий, бий, пий, вий, ший;

в) у словах: щиголь (рос. щегол), шия (рос. шея), утришия, кривошия та ін.;

4. На початку слів: іноді, індик, інакший, інший, ім’я, іній.

5. У словотворчому форманті -інн(я), що вживається у віддієслівних іменниках (хоч

у твірних дієсловах може писатися и): благоговіння, падіння, садіння (садити), божіння (божитися), прядіння, удочеріння (удочерити), майоріння, переплетіння, хлюпотіння, торохкотіння, кип’ятіння (кип’ятити), зубожіння, ворожіння (ворожити), служіння (служити), волочіння (волочити), точіння (точити), кришіння (кришити), ворушіння (ворушити), вощіння (вощити), лущіння (лущити), а також у збірних іменниках, утворених від слів на -інь: волосінь — волосіння, камінь — каміння, корінь — коріння.

6. В абсолютному кінці іменників та прислівників після букв на позначення шиплячих: бриджі, лижі, русичі, очі, харчі, латиші, калоші, гордощі, хвастощі,лестощі, прянощі, крайнощі, насторожі, опівночі, щоночі, утричі, двічі, позаочі, поночі.

7. У закінченнях прикметників, дієприкметників, займенників, порядкового числівника другий у формі називного й знахідного відмінків множини (які? котрі?) після г, к, х та букв на позначення шиплячих: убогі, вологі, строгі, дужі, гожі, хижі, ковзкі, в’язкі, рябенькі, широковерхі, слабодухі, напівглухі, законодавчі, мовознавчі, оздоровчі, довші, легші, дальші, тямущі, цілющі, роботящі, холонучі, благаючі, перемагаючі, освіжаючі, процвітаючі, згасаючі, оновлюючі, такі, усякі, другі.

— Ти знову десь лазив, знову дірка на коліні!

— Не на коліні, мамо, а на штанях.

ІІ. У незапозичених словах пишеться [и]:

1. Відповідно до вимови після твердих приголосних (звук [и] не чергується з [о] чи [е]): гиркатися, хизуватися, сировина, пишатися.

Якщо сумнівний звук не чергується з [о] або [е], слово зіставляють із подібним російським. Де в російській мові вживається и чи ы, там в українській пишеться и: бистрий (рос. быстрый), кип’ятити (рос. кипятить), кислий (рос. кислый), ширина (рос. ширина), читати (рос. читать).

2. У форманті -инн(я), щовживається взбірних іменниках середнього роду ІІ відміни: макови....ння, очеретиння, павутиння, морквиння, гарбузи.ння, жабури.ння, ластови.ння, кукурудзи.ння, цибули.ння, начи.ння, лопуши.ння, соняшничи.ння, бурячи.ння. Переважно наголос у таких словах падає на суфікс, проте — гу.диння,диння, огу.ця...мриння, пасиння, шпагатиння.

3. Найчастіше в абсолютному кінці слова після г, к, х (див. 6-е правило про написання

і): бесаги, печеніги, боги, триноги, навкруги, дрижаки, взнаки, навпаки, перемовки, завидки, казна-звідки, навприсідки, завдовжки, утямки, скільки, оскільки, побігеньки, по-лицарськи, по-геройськи, по-юнацьки, дітлахи, комахи, трохи, панчохи.

4. В абсолютному кінці слів після шиплячих:

а) у наказовому способі дієслів: дрижи, бережи, волочи, мовчи, воруши, дзижчи, обсуши, розтрощи, полощи;

б) у дієприслівниках: наїжджаючи, зроставши, радіючи, пломенівши, зав’янувши, розквітаючи, обслуговуючи, оточивши, сяючи.

Примітка. Не слід плутати вживання и та і в кінці дієслівних форм. У дієприкметниках у формі називного та знахідного відмінків множини фіксується закінчення -і, до того ж дієприкметник змінюється за родами, числами, відмінками й відповідає на питання — які? Дієприслівник — незмінювана форма дієслова, у реченні виконує синтаксичну функцію обставини, відповідає на питання — що роблячи? Наприклад, Замерзаючі руки я ніяк не міг зігріти. Замерзаючи, руки я ніяк не міг зігріти. У першому реченні дієприкметник перейшов у прикметник, бо виконує синтаксичну роль узгодженого означення й не має залежних слів, на кінці пишеться і. У другому реченні вживається дієприслівник, виконує синтаксичну функцію відокремленої обставини (виділяється в реченні комою), на кінці пишеться и, ця літера входить до складу дієприслівникового суфікса -учи (орфографічно -ючи); в) у прислівниках типу по-ведмежи, по-хлоп’ячи, по-молодечи, по-вовчи, по-заячи, по-баб’ячи;

г) у прийменниках межи, помежи;

5. Про вживання и в префіксах та суфіксах див.: § 6 (розділи ІІІ, ІV).

Вправа 19

Перепишіть, розставляючи, де це потрібно, и чи і. Поясніть випадки, коли написання певної літери залежить від лексичного значення слова. Із п’ятьома останніми словами завдання І складіть речення так, щоб у кінці писалося то и, то і.

І. Щ…р…сть, прив…д, огуд…ння, підпер…зувати, крич…ть, ч…тк… сть, оч…кувати, защ…пати, в…рити, зач…сувати, в…тати, наш…птувати, зв…ситися, виг…н, зл…питися, зл…патися, надвеч…р’я, скр…пка, кущ…к, к…шка, цямр…ння, к…птява, х…х…кати, к…стлявий, х…мерний, х…ба, щ…тка, к…п’ятильник, к…рка, служ…ння, шумов…ння, пром…ння, волоч…ння, ластов…ння, москв…ч, шпагат…ння, вдалеч…нь, щ…голяти, переш…птуватися, зат…рка, відпочиваюч…, наступаюч…, плаваюч…, затухаюч…, стабілізуюч….

ІІ. 1. Так, мабуть, і в час… Бояна Кв…тчалася пора весняна, І накрапал… молод… дощ…, І хмар… насувал… з Таращ…, І яструб… за обр…й углибали, І дзв…нко озивал…ся ц…мбал…, І в прал…сах озера голуб… Вглядал…ся в небесну д…вну ясн…сть (В. Мисик).

2. Слухайте шеп…т хвої на хребтах і гом…нв…кових в…т (М. Семенко).

3. Цв…ркун, що побл…зу мене, і в думку не бере: сп…ва соб…, с…гнал…зуюч…, як …скра рад…о, що вже дз…жч…ть там у св…ти (В. Поліщук). 4. Кр…вав…й

зах…д знов мовч…ть, і западає т…нь в дол…н…, ів…тер з п…вночі шум…ть (Н. Лівицька-Холодна). 5. Глухе пад…ння яблук, наче крок год…нн…чн…х, коли з н…мого гл…бу, як с…м’я всесв…ту, струмк… з…рок спадають на земну родючу ск…бу (В. Мисик). 6. Далі, за школою, хащ… бур’ян… в, почорн…л… соняшн…к… на досл…дн…х д…лянках, пр…в’язане гарбузове огуд…ння, зачахл… стебла кукурудз…, заплетен… с…в…м павут…нням ранньої осен… (І. Цюпа).

7. Л…н…я берегова — це час тр…вання озера, а його в…чн…сть — це хмар…на, що зад…в…лася в глад…нь вод…: розкв…тла ср…берно р…б…на см…ється — як вода, рад…є — як вода, та, як вода, спл…ває за с…в…й обр…й (В. Кордун). 8. Л…н…в…й дв…ч… ход…ть, скуп…й дв…ч… плат… ть (Народна творчість).

Студент має навчатися так, щоб у разі відрахування за отримані від здачі порожніх пляшок гроші він міг поновитися в університеті.