2. Критерій оцінки інвестиційних проектів в контролінгу.
Центральне місце в контролінгу інвестиційних проектів займає вибір критерію оцінки досягнення цілей. Цілі, а відповідно критерії оцінки, інвестиційних проектів, можуть бути фінансові і не фінансові.
В умовах ринкової економіки переважають фінансові цілі, які являються найбільш типовими. Існує велика кількість фінансових критеріїв оцінки інвестиційних проектів, кожен із яких має свої переваги і недоліки.
Умовна класифікація критеріїв оцінки інвестиційних проектів представлена на рис. 7.1.
Рис.
7.1. Класифікація критеріїв оцінки
інвестиційних проектів.
Окупність і рентабельність найчастіше використовувані в практиці критерії.
Окупність – це строк, на протязі якого будуть повернені капітальні вкладення у вигляді прибутку:
(7.1)
де К – величина капіталовкладень;
С – чистий доход (прибуток).
Перевагами цього критерію є:
Простота розрахунку, розуміння, традиції у використанні;
Відповідність загальноприйнятим методам бухгалтерського обліку, а також доступність вихідної інформації
Критерій окупності має свої недоліки, які полягають в слідую чому:
Інвестиції здійснюють додержання вигод, які перевищують витрати. Критерій окупності показує строк, коли інвестор може “повернути” свої витрати, але нічого не говорить про те, яку вигоду принесе проект після строку окупності. В результаті інвестиційні проекти з меншим строком окупності може показатись більш привабливим, чим варіант, який в майбутньому принесе більший прибуток;
Ризик при цьому критерій враховує лише непрямим шляхом: різниця між тривалістю життєвого циклу проекту і строком окупності це запас часу, щоб проект став економічно вигідним;
Не враховується альтернативна вартість використовуваних для проекту ресурсів (грошових, кадрових, інформаційних);
Неадекватність (окупність проекту не дорівнює сумі окупності його етапів).
Рентабельність капіталовкладень визначається як відношення прибутку до суми капіталовкладень:
(7.2)
Переваги і недоліки цього критерію співпадають з перевагами використання критерію окупності.
В основі критеріїв оцінки інвестиційних проектів з дисконтуванням грошові потоків лежать слідуючи вихідні положення:
Гроші мають альтернативну вартість: де процент, можна було б вложити капітал;
Інвестувати можна ті засоби, які інвестор мав на даний момент, а не ті, які будуть одержані пізніше. Так, як сьогоднішній доход можна інвестувати під деякий процент з нульовим ризиком неповернення капіталу, то цінність сьогоднішнього доходу більше цінності завтрашнього доходу тієї ж величини на процент, який можна одержати шляхом інвестування сьогоднішнього доходу.
Аналогічно, сьогоднішня цінність майбутнього доходу буде менше його номінального значення на величину процентів, які міг би одержати інвестор за цей час.
Дисконтування – це процедура визначення сьогоднішньої вартості майбутніх грошових потоків з урахуванням факторів часу.
Таким чином, теперішня вартість PV майбутнього грошового потоку Ct дорівнює:
(7.3)
r – ставка проценту за один період;
t – кількість періодів часу від початкового моменту до моменту одержання суми C.
Найважливішими критеріями дисконтування є наступні:
чиста приведена вартість;
внутрішня норма рентабельності;
строк приведеної окупності;
індекс прибутковості
ануїтет.
Чиста приведена вартість – це сума приведених вартостей всіх грошових доходів і витрат.
Чисту приведену вартість інвестиційного проекту можна визначити як максимальну суму, яку може заплатити фірма за можливість інвестувати засоби в даний проект без погіршення свого фінансового стану.
(7.4)
Складність цього методу полягає в тому, що тривалість життєвого циклу порівнюваних інвестиційних проектів повинна бути однаковою, що на практиці зустрічається досить рідко.
Внутрішня норма рентабельності (IKK) – це ставка дисконтування, при якій чиста приведена вартість інвестицій дорівнює нулю. Внутрішня норма рентабельності інвестиційного проекту не повинна бути нижче деякого мінімуму, який визначила для себе фірма.
Внутрішню норму рентабельності можна представити як темп росту інвестованого капіталу.
Другий варіант інтерпретації даного показника : внутрішня норма рентабельності – це найвища ставка проценту, яку може заплатити інвестор, не втративши при цьому в грошах, якщо всі фонди для фінансування інвестиційного проекту взяті в борг і загальна сума (основна сума плюс процент) повинна бути виплачена із доходів від інвестиційного проекту після іх одержання.
Недолік цього критерію в тому , що він враховує не абсолютні, а відносні витрати і вигоди (тобто проект, що передбачає вкладення 1грн. і одержання 2грн., оказується більш привабливим, ніж проект, що передбачає вклад в 1000грн. і одержання 1999грн).
Для розрахунку показника внутрішньої норми рентабельності необхідно вирішити відносно r слідуючи рівняння:
(7.5)
Внутрішня норма рентабельності дорівнює значенню r, при якому дане рівняння дорівнює 0.
Строк приведеної окупності показує, в який момент часу чиста приведена вартість інвестицій стане рівною нулю:
(7.6)
Значення t, при якому дане рівняння вірне, і буде строком приведеної окупності.
Різниця між тривалістю життєвого циклу інвестицій і строком приведеної окупності – це період, коли проект приносить економічну вигоду і, крім того, це непряма оцінка “запасу міцності “ інвестиційного проекту: чим більша ця різниця, тим менший ризик.
Індекс прибутковості - це відношення приведеної вартості всіх грошових доходів по інвестиційному проекту до приведеної вартості інвестованого капіталу:
(7.7)
Індекс прибутковості показує, яку економічну вигоду принесе інвестиційний проект на кожну потрачену грошову одиницю (грн.).
Ануїтет – це послідовність однакових грошових потоків, які регулярно повторюються. Для розрахунку приведеної вартості , послідовності із n грошових потоків однакової величини використовується формула:
(7.8)
B – приведена вартість ануїтету в одну грошову одиницю;
N – кількість періодів, коли виникають грошові потоки.
Знаючи ануїтет величиною в одну грошову одиницю, можна визначити якому уявному ануїтету еквівалентний даний інвестиційний проект:
(7.9)
Таким чином, якщо ануїтет проекту з приведеною вартістю PV дорівнює C і якщо інвестор може вложити свій капітал під процент r, то інвестору байдуже вкладати гроші в проект чи в кожному із n періодів одержувати платежі в розмірі С.
Приклад. Розглянемо розрахунок всіх показників дисконтування грошових потоків. Нехай інвестиційний проект характеризується слідуючи ми грошовими потоками:
Рік |
0 |
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
Грошові потоки, тис. грн. |
100 |
20 |
30 |
40 |
50 |
40 |
Ставка дисконтування r=10% річних.
Приведена вартість всіх грошових доходів.
Чиста приведена вартість всіх грошових доходів:
Внутрішня норма рентабельності знаходимо за численними методами:
ч=20%
Визначимо ануїтет вартістю в одну грошову одиницю:
Ануїтет, еквівалентний даному інвестиційному проекту
Таким чином, даний інвестиційний проект еквівалентний ануїтету в 34,83 тис. грн.
Переваги критеріїв дисконтування:
враховується альтернативна вартість використання використовуваних ресурсів;
в розрахунок приймаються реальні грошові потоки, а не умовні бухгалтерські величини, тобто оцінка інвестиційних проектів проводиться з позиції інвестора.
Недоліки критеріїв дисконтування:
при їх використані в системі контролінгу враховуються тільки фінансові фактори оцінки проекту; додатково до них необхідно використовувати і другі критерії, що оцінюють фактори психологічного, соціального і науково-технічного плану;
деякі із використовуваних ресурсів важко оцінити в грошовому виразі (такі як час висококваліфікованих працівників).
Критерії дисконтування грошових потоків більш складні у використанні, ніж традиційні критерії (окупність і рентабельність ) і вимагають більш високої кваліфікації аналітика.
В цілому критерії дисконтування більш досконалі, чим традиційні: вони відображають закони ринку капіталу, дозволяють визначати вигоду від конкретного способу використання ресурсів. Але в чистому вигляді в контролінгу ці критерії можуть користуватися в умовах “досконалого ринку”: для аналізу інвестицій в умовах невизначеності, неповної інформації необхідно використовувати різні підходи до визначення ставки дисконтування.
3. Аналіз існуючих підходів до формування інвестиційного портфеля підприємства а основі контролінгових досліджень.
Кожний інвестиційний проект цікавить підприємство не сам по собі, а в комплексі з усіма останніми. І тому в рамках контролінгу інвестиційних проектів постає питання про методику формування інвестиційних портфелів:
1. Класичний підхід полягає в тому, що якщо капітал можна залучити і інвестувати під одну і ту ж ставку процента ч, то слідує вдобряти всі інвестиційні проекти, чиста приведена вартість яких позитивна по ставці дисконтування, рівної ч. Але на практиці в реальних умовах такого майже не буває. І тому такий спосіб формування інвестиційного портфеля має лише теоретичну значимість і в практиці контролінгу інвестицій майже не використовується.
2. Подвійний бюджет. Для забезпечення стратегічного планування деякі фірми розділяють свій бюджет на поточний і стратегічний.
Поточний бюджет забезпечує безперервне одержання прибутку від використання діючих потужностей фірми, капіталовкладення і збільшення потужностей, капіталовкладення з метою збільшення прибутку завдяки зниженню собівартості.
Стратегічний бюджет передбачає капіталовкладення в підвищення конкурентоспроможності підприємства на ринку, засвоєння нових напрямів діяльності і припинення капіталовкладень в неприбуткові напрями діяльності.
Відповідно до цього складання інвестиційного плану також розбивається на дві частини:
стратегічний інвестиційний план розробляється на довгострокову перспективу, на основі аналізу зовнішнього і внутрішнього середовищ, балансування життєвих циклів різних стратегічних зон господарювання, аналізу синергізму, стратегічної гнучкості тощо;
при складанні поточного бюджету орієнтуються на показники рентабельності з врахуванням обмежень на ліквідність, структуру капіталу і т.д.
При складанні такого подвійного бюджету використовуються методи дисконтування грошових потоків.
Недолік подвійного бюджету в тому, що він створює поле для всіляких маніпуляцій і викликає оправдану незадоволеність різних менеджерів із сторони менеджерів середньої ланки.
Подвійний бюджет знаходить обмежене використання.
3. Процедура формування інвестиційного портфеля підприємства в умовах обмеженості фінансових ресурсів слідуючи:
розглядаються та затверджуються всі неминучі інвестиційні проекти (які приносять і не приносять грошовий дохід).
прогнозується прибуток від неминучих, вже прийнятих, інвестиційних проектів;
розраховується капітал, який залишився після пп. 1 і 2, тобто – це сума, яку підприємство може собі дозволити вкласти в інвестиційні проекти, які приносять прибутки;
визначається мінімально прийнятна дохідність частини інвестиційних проектів, що залишилась, і визначається максимально прийнятний ризик;
аналізуються існуючі альтернативи (прибуткові інвестиційні проекти);
відбір інвестиційних проектів проводиться по критерію максимізації чистої приведеної вартості всього портфелю з врахуванням обмежень на ресурси і ризик (якщо це неможливо, необхідно вернутись на попередні етапи, щоб передивитись плани проектів, необхідну дохідність тощо). Дана процедура може використовуватись в контролінгу інвестиційних проектів в тому випадку, якщо підприємство відчуває нехватку в фінансових ресурсах: засобів на всі наявні, вигідні інвестиційні проекти не хватає і залучити їх шляхом залучення кредитів, позик, випуску цінних паперів.
Таким чином, підхід до формування інвестиційного портфелю з точки зору контролінгу інвестицій може бути річним в залежності від специфіки умов, що склались на підприємстві.