Тема 3. Управлінський облік як основаконтролінгу
Лекція 3.
План лекції
1. Взаємозв’язок контролінгу і управлінського обліку.
2. Витрати підприємства – основний об’єкт контролінгу і управлінського обліку.
3. Вибір системи обліку витрат на підприємстві.
1. Взаємозв’язок контролінгу і управлінського обліку.
Основним елементом системи контролінгу на підприємстві є управлінський облік. Дуже часто само поняття контролінгу асоціюється з поняттям управлінського обліку, але це не зовсім правильно: головним завданням управлінського обліку є надання релевантної інформації для прийняття управлінського рішення. Функції контролінгу ширше, вони містять в собі не тільки управлінський облік, але і планування, контроль, координацію, а також розробку рекомендацій для прийняття управлінських рішень.
На більшості підприємств система управлінського обліку вбудована в систему звичайного бухгалтерського(фінансового) обліку. В сучасних умовах управлінський облік на вітчизняних підприємствах дуже інтегрований з бухгалтерським обліком і таким чином управлінський облік пов'язує обліковий процес з процесом управління.
Керівною відмінністю управлінського обліку від фінансового є те, що бухгалтерський(фінансовий) облік орієнтований на зовнішнього споживача інформації(в першу чергу – на податкову інспекцію і другі інспектуючі органи), а управлінський облік направлений на внутрішніх споживачів(на керівників підприємства і його підрозділів).
Місце управлінського обліку в моделі системи управління підприємством можна показати на рис.3.1.
Керівництво
підприємством
Аналіз
Управлінська
інформація
Управлінський
облік
Необоротні активи
Виробничі записи
Грошові кошти
Довгострокова
поточна заборгованість
Рис.3.1. модель системи управління підприємством
Таким чином, в процесі ведення управлінського обліку одержується узагальнююча інформація про стан господарювання, про стан взаєморозрахунків підприємства з іншими підприємствами, визначаються результати господарювання; надається керівництву підприємства для прийняття управлінських рішень повна, правдива та неупереджена інформація про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.
2.Витрати підприємства – основний об’єкт контролінгу і управлінського обліку.
Одним із найважливіших завдань контролінгу є управління прибутком підприємства. Тому в фокусі контролінгу знаходяться витрати: їх види, місце виникнення, принципи управління ними. За розміри витрат на підприємствах відповідають керівники різних служб і підрозділів(„центри відповідальності” згідно термінології контролінгу). Тому важливими об’єктами контролінгу являються витрати і визначення їх за допомогою методів управлінського обліку.
Класифікація витрат – це засіб для вирішення завдань управління: приймаючи рішення, керівник повинен розуміти і уявляти всі наслідки цього рішення. Щоб прийняти правильне рішення, керівник повинен знати, які витрати і вигоди воно принесе.
Релевантні(значимі, суттєві, вагомі) витрати – це майбутні витрати, які зміняться в результаті прийнятого рішення.
При визначенні релевантних витрат необхідно враховувати безповоротні і альтернативні витрати.
Безповоротні витрати – це витрати минулих періодів, які не є суттєвими при прийнятті управлінських рішень.
Наприклад. На будівництво нового виробничого корпусу вже витрачено
1,3 млн. грн. І вже очевидно, що для його вводу в експлуатацію необхідно витратити ще 1,2 млн. грн. Дохід від реалізації продукції, яка буде там вироблятись, в найближчі 5 років, буде становити 2,3 млн. грн. Аналізуємо варіанти
Варіанти |
витрати |
доходи |
Прибуток(різниця) |
Будівництво зупинилось |
1,3 |
0 |
-1,3 |
Будівництво продовжилось |
2,5 |
2,3 |
-0,2 |
|
1,2 |
2,3 |
1,1 |
На потрачені 1,3 млн. грн. вже вплинути не можна. Релевантними будуть тільки ті, які можна вплинути сьогодні, тобто різниця витрат.
Альтернативні витрати – це втрачені вигоди, які релевантні для прийняття рішень. Наприклад. Завод може виконати заказ одного із клієнтів і витрати будуть становити 800тис.грн. при новій загрузці його виробничих потужностей. Але при цьому він повинен відмовитись від заказу другого клієнта, прибуток від якого становив би 200тис.грн. Витрати на використання заказу першого клієнта в цьому випадку будуть становити
(800+200) тис .грн.
Мета класифікації витрат – виділити із загальної маси релевантну частину, на яку можна вплинути в той чи інший момент діяльності
підприємства.
Тому спосіб класифікації буде залежати від конкретної задачі, яку треба вирішити керівнику.
Наприклад, якщо перед керівником підприємства стоїть питання: як зміниться прибуток при оцінці змін ціни, витрат і обсягу виробництва?; які наслідки будуть мати зміни структури випуску продукції?; яка оптимальна структура випуску?; яким повинен бути обсяг виробництва? – то в цьому випадку необхідно розглядати динаміку витрат змін, постійних і змішаних.
Якщо ж стоять питання відносно того, які витрати на виробництво в цьому, даного виду продукції, чи даного підрозділу, то необхідно аналізувати прямі і непрямі витрати, віднесені на конкретний об’єкт калькуляції(тобто на окремий вид продукції)
Якщо ж треба відповісти на питання наскільки великі відхилення „план-факт” і чим вони визвані, хто винуватець і чи є можливості фінансового маневрування, то необхідно виділяти витрати по ступеню урегульованості: повністю регульовані(наприклад, основні матеріали); частково регульовані (витрати на рекламу) і слабо регульовані(витрати на будівництво виробничого корпусу тощо).
Тому необхідно розглядати витрати одночасно в декількох аспектах:
За стадіями технологічного процесу;
За статтями витрат;
За видами продукції;
За центрами відповідальності;
За динамікою витрат щодо обсягу випуску;
За ступенем урегульованості витрат.
Грошовим вираженням витрат, пов’язаних з виробництвом і збутом продукції, є собівартість продукції.
Витрати, які включають до собівартості продукції визначаються національними стандартами бухгалтерського обліку та галузевими інструкціями.
На вітчизняних підприємствах собівартість має такі види: технологічна, виробнича, повна.
Технологічна собівартість включає прямі витрати на робочому місці.
Виробнича собівартість – це технологічна собівартість, збільшена на суму витрат, пов’язаних з управлінням виробничими підрозділами.
Повна собівартість включає виробничу собівартість, збільшену на суму адміністративних витрат та витрати на збут.
Планова собівартість включає максимально допустимі витрати підприємства на виготовлення продукції, передбачені планом на наступний період.
Фактична собівартість характеризує розмір фактично витрачених засобів на випущену продукцію.