3.1. Стосунки Німеччини та срср в період від завершення вересневої кампанії до початку бойових дій на східному фронті (жовтень 1939 - червень 1941)

Союзницькі стосунки між гітлерівською Німеччиною та СРСР, започатковані пактом про ненапад від 23 серпня 1939 року, тривали до червня 1941 року. Однак внутрішні супе­речності цього союзу двох диктатур вдавалося полагоджувати лише до осені 1940 року, потім розпочався період взаємних підозр і недовіри.

Протягом першого року союзницьких взаємин СРСР разом з Третім райхом брав участь у спільній війні проти Польщі, радянське керівництво обмінювалося зі своїми бер­лінськими колегами вітальними телеграмами з приводу пере­можних воєн над сусідами, радянська преса і пропаганда виправдовувала всі агресивні дії гітлерівців і обливала бру­дом "англо-американських паліїв війни". Радянський Союз надав німецькій армії вигідні військово-морські бази на тери­торії Кольського півострова, з якого вермахтом у березні 1940 року була атакована Норвегія. Але з моменту швидкої окупації Франції німецькими військами (на що Сталін не розраховував, сподіваючись на довгу виснажливу війну на Заході) і приєднання до СРСР Північної Буковини (що супе­речило домовленостям від 23 серпня 1939 року й серйозно стривожило Гітлера) між двома могутніми державами поча­лися дипломатичні суперечки, які переросли в недовіру один до одного. І хоча радянська сировина та продовольство про­довжувало надходити до Німеччини в обумовленому обсязі , обидві країни починають вивчати можливість майбутнього силового розв'язання суперечностей.

Практично розгромивши Францію, Гітлер уже 16 липня 1940 року віддав наказ про підготовку операції проти Бри­танії "Морський лев" (директива № 16). У документі відзна­чалося:

"Через те, що Англія, незважаючи на своє безнадійне у військовому відношенні становище, не виявила досі жодних ознак готовності до ведення переговорів, я вирішив підготу­вати, і якщо буде потрібно, здійснити десантну операцію проти Англії. Метою цієї операції буде усунення британської метрополії як бази проти подальшої війни з Німеччиною, а якщо знадобиться, повна її окупація".

Як бачимо, тон цитованого документа не надто рішучий. Гітлер припускав, що з Англією не доведеться воювати ("якщо буде потрібно"), а вдасться домовитися шляхом пере­говорів про майбутню співпрацю або нейтралітет. Чому Гіт-лер втратив притаманну йому раніше безумну рішучість і бажання грати "ва-банк"? Лідера нацистів турбувала позиція Радянського Союзу у майбутній німецько-англійській війні. У німецького канцлера з'явилися сумніви щодо дружності СРСР у світлі поведінки Кремля під час анексії Бессарабії. Відмова Радянського Союзу зректися земель Буковини і бажання Сталіна перетворити Балкани на власну сферу впливу непокоїли Німеччину, яка отримувала з Румунії наф­ту, а з інших балканських країн продовольство та сировину. Тому через п'ять днів після початку розробки операції проти Британії - 21 липня 1940 року Гітлер віддав наказ В. Бравхичу продумати план можливої війни на Сході з метою, в разі потреби захистити румунську нафту від радянської експансії. Роздумуючи над причинами, які змусили Гітлера

З вересня 1939 р. до червня 1941 р. з СРСР до гітлерівської Німеччини надійшло 865 тис. т нафти, 140 тис. т марганцевої руди, 14 тис. т міді, 3 тис.

т нікелю, 101 тис. т бавовни-сирцю, понад 1 млн т лісоматеріалів, 11 тис. т льону, фосфати, платина і майже 1,5 млн т зернових. У замін СРСР отримав від Третього рейху військових матеріалів на суму 977,2 млн рейхсмарок.

92 віддати подібний наказ, німецький військовий історик К. Тіппельскірх писав:

"З літа 1940 року думка про знищення могутності Ра­дянського Союзу ставала частиною планів Гітлера стосовно подальшого ведення війни. (..) Мотиви, які підштовхували Гітлера до того, щоб, відклавши рішучу боротьбу проти Англії, спочатку ліквідувати всяку приховану загрозу з тилу, були найрізноманітнішими. (...) Протилежність сві­тоглядів, яка розділяла обидві держави, не зменшилася в результаті укладення ними угоди в 1939 році. Радянський Союз залишався в очах Гітлера ідеологічним ворогом Німеч­чини. Але Гітлер і на політичній арені вважав його потен­ційним ворогом, який рано чи пізно перейде до політики шан­тажу. Гітлер вважав, що це відбудеться вже в 1940 році. Що довше тягнулася війна, то більше Німеччина залежала від сировини, яку значною мірою міг поставити - і до того часу дійсно поставляв на основі укладених угод - тільки один Радянський Союз. Якщо війна проти Англії затягнеться до безконечності і, як вважав Гітлер, з 1943 року повністю виявиться військова могутність Сполучених Штатів Аме­рики, то Німеччина остаточно потрапить у залежність від СРСР. Така перспектива здавалася Гітлеру нестерпною. На його думку, саме цього й бажала Англія: вона прагнула вит­римати до того моменту, коли США будуть готові до війни, а Радянський Союз повернеться проти Німеччини. Такої небезпеки Гітлер не хотів допустити. У січні 1941 року він заявив командувачу ВМС Редеру, що Німеччина, якщо лік­відує загрозу зі Сходу, зможе продовжувати війну проти Англії за більш-менш терпимих умов. (.) Гітлер встановив для реалізації цих планів тверді строки. У 1941 році Радян­ський Союз мав припинити своє існування. Тоді, за розра­хунками Гітлера, у нього не тільки не буде ворога за пле­чима, але він ще й отримає велику кількість сировини і сільськогосподарської продукції, не ставлячи себе в залеж­ність від милості Радянського Союзу".

Проробляючи плани можливого розвитку подій у війні з СРСР, німецькі генерали дійшли висновку, що для східної кампанії потрібно задіяти цілий вермахт. Гітлер опинився перед дилемою — продовжувати свій похід на Захід, маючи

93

ненадійного союзника на Сході, або почати війну проти СРСР, одночасно перебуваючи в стані війни з Британією. За будь-яких умов Німеччина опинялася в стані війни на два фронти. Вихід був лише один - домовитися або з британ­цями, або з Кремлем про нейтралітет.

Британське керівництво у 1940 році було налаштоване войовничо. Навіть радянський посланець у Лондоні І. Май-ський у своїх донесеннях до Москви підкреслював, що бри­танці продовжуватимуть війну проти Німеччини за будь-якого розвитку подій. Спроби залучити СРСР до тіснішого союзу з Німеччиною також провалилися - намагання німець­ких дипломатів домовитися наштовхувалися на наполегливі вимоги Кремля передати у сферу інтересів СРСР усі Балкани та чорноморські протоки. Знаючи про бажання Сталіна отри­мати "вільні руки" на Балканах, британці також ув'язалися в дипломатичну гру, запропонувавши влітку 1940 року своє посередництво у питанні передачі під радянський вплив бал-канських держав і чорноморських проток. Однак Сталін розумів, що відкрите співробітництво з Британією автоматич­но призведе до конфлікту СРСР з Німеччиною та до достро­кового припинення війни на Заході. Лідер СРСР боявся, що в його конфлікті з Гітлером західні демократії можуть зали­шитися нейтральними. Тому британські пропозиції не були прийняті.

Одночасно Гітлер вирішив продемонструвати свою заці­кавленість у балканських проблемах. Німеччині йшлося про захист своїх стратегічних економічних інтересів у Румунії, але ця держава мала затяжні територіальні суперечки із при­хильними до Німеччини - Угорщиною та Болгарією. 30 серп­ня 1940 року Німеччина та Італія стали арбітрами у румун­сько-угорській територіальній суперечці, домоглися від ру­мунського уряду передачі Угорщині частини країни (північ­ної Трансільванії). Через два тижні - 15 вересня 1940 року румуни під тиском з Берліна і Рима передали Болгарії пів­денну частину Добруджі. Румунське королівство за три місяці втратило третину своїх земель і населення. Це викли­кало сильне невдоволення в середині країни, яке змусило короля Кароля ІІ зректися престолу на користь сина Міхая, та привело до влади кабінет генерала Антонеску. Новий уряд

94 беззастережно став на бік Німеччини, запросив на територію країни німецькі війська для захисту румунських нафтових родовищ і реорганізації румунської армії. Німці та італійці офіційно виступили гарантами нових кордонів "зменшеної" Румунії. Це означало, що СРСР уже не міг розраховувати на посилення свого впливу в цій країні чи отримання від Руму­нії південної частини Буковини, не вступивши у конфлікт з Берліном і Римом. Окрім того, Румунія була для СРСР "воро­тами" на Балкани. Перехід Румунії у німецьку сферу інте­ресів клав край радянським претензіям на те, щоб відігра­вати провідну роль у політиці дрібних балканських держав.

Невдоволення Радянського Союзу німецькою активністю в районі Балкан чудово розуміли в Берліні. Тому гітлерівські дипломати зробили останню спробу домовитися з СРСР про подальше мирне співжиття. 13 жовтня 1940 року, Й. Ріббен-троп звернувся до радянського керівництва з офіційним лис­том із запрошенням В. Молотову відвідати столицю Третього райху. В листі Радянський Союз запрошували приєднатися до пакту, укладеного між Німеччиною, Італією та Японією, і провести переговори про поділ сфер впливу у світовому мас­штабі. 12 листопада 1940 року до Берліна прибула радянська делегація на чолі з В. Молотовим, яка мала такі завдання: з'ясувати наміри держав Потрійного союзу, добитися виве­дення німецьких військ із Фінляндії та Румунії, добитися визнання балкансько-дунайського регіону сферою інтересів СРСР, прозондувати ґрунт стосовно можливого миру між Німеччиною та Британією. Переговори, які тривали 12—13 листопада між Молотовим, Ріббенропом і Гітлером, не дали сподіваного результату. Німецька сторона намагалася схили­ти сталінських дипломатів до підписання окремої угоди з країнами Потрійного пакту про розподіл сфер інтересів у сві­ті і скерувати експансивну енергію СРСР в напрямку Індій­ського океану. Молотов наполягав на балканському векторі інтересів Кремля, розуміючи, що рух в напрямку Індії вик­личе конфлікт із Британською імперією. Крім вимоги передачі всього балканського регіону у сферу впливу СРСР, В. Молотов наполягав на утворенні радянських військово-морських баз на території Туреччини, які контролювали б чорноморські протоки, а також вільного пересування радян-

95 ських військових кораблів через балтійські протоки Великий Бельт, Малий Бельт, Зонд, Каттегат і Скагеррак. Німецькі дипломати й військові фахівці розуміли, що поступки Ста­ліну відріжуть Німеччину від балканської нафти і продо­вольства, а також позбавлять райх домінування на Балтиці, що можна було б прирівняти до фактичної капітуляції Німеччини перед СРСР. Тому про жодний компроміс між Берліном і Москвою домовитися не вдалося. Європа була надто маленькою для задоволення експансіоністських праг­нень двох диктаторів.

Провал переговорів у Берліні став фактичним прологом до майбутньої війни між Німеччиною та СРСР. Обидві сто­рони активізували військові й дипломатичні приготування до майбутнього конфлікту. Сталінська дипломатія, зокрема, активізувала контакти з Лондоном. Через посла Майського радянське керівництво намагалося з'ясувати, що отримає СРСР у разі, якщо не залишиться нейтральним у війні Бри­танії та Німеччини і виступить на боці англійців. Гітлер також після невдалого спілкування з Молотовим став пере­конаним прихильником війни на Сході, яку слід було розпо­чати і миттєво завершити ще до початку висадки на Бри­танські острови. 18 грудня 1940 року канцлер Німеччини підписав директиву № 21, відому як план "Барбаросса", Третій райх розпочав зосередження військ на своїх східних рубежах для нападу на СРСР. Первісно планувалося нанести удар 15 травня 1941 року, щоб завершити воєнну кампанію на Сході ще влітку до початку сезону осінніх дощів, які перетворили б радянські ґрунтові дороги у багнюку. Згодом дату вторгнення перенесли на 20 травня 1941 року.

Кремлівське керівництво було детально інформоване про розробку Німеччиною планів нападу на СРСР. Сучасні дослід­ники припускають, що вже наприкінці грудня 1940 року -на початку січня 1941 року радянській розвідці вдалося поінформувати політбюро про головні положення плану "Бар­баросса", однак Сталін і його оточення з великою недовірою поставилися до даних розвідки, вважаючи їх німецькою або британською дезінформацією. Проаналізувавши план нападу, а також воєнні приготування Німеччини, радянські військові фахівці дійшли висновку, що вермахт не готується до війни з

96

СРСР. У Радянському Союзі не вірили в те, що німецькі генштабісти справді збираються розгромити багатомільйонну Червону армію протягом шести тижнів і вийти на лінію Архангельськ-Астрахань до кінця літа 1941 року. Сталін вважав Гітлера прагматичним політиком і воєначальником, який не може розпочати війну проти СРСР, не підготувавши армію до ведення бойових дій у спеціальних умовах (відсут­ність доріг із твердим покриттям, великі простори, рання і сувора зима тощо). Кремлівський диктатор був схильний роз­глядати отриманий ним план "Барбаросса" як грубу фаль­шивку, поява якої мала спровокувати Радянський Союз на підготовку війни проти Німеччини та передчасний зрив домовленостей із Берліном.

Впевненість у тому, що "Барбаросса" є спеціально підки-неною дезінформацією, зросла в травні 1941 року. Напере­додні 20 травня 1941 року британські урядові кола повідо­мили радянське посольство в Лондоні про те, що територія СРСР буде атакована німецькими військами протягом най­ближчої доби. Цю інформацію негайно передали до Москви. Однак, 20 травня 1941 року на рубежах СРСР усе було спокійно, натомість о 8 годині ранку того самого дня німці атаковували британські війська на острові Крит. Цей збіг остаточно переконав Сталіна в тому, що дані про напад Німеччини на СРСР є британською дезінформацією, спрямо­ваною на провокування конфлікту між Німеччиною та СРСР для відтягнення німецьких сил від Британії. Радянський диктатор висміяв британців, наголосивши на тому, що їм слід було б подбати про власну безпеку, а не захоплюватися піклуванням про безпеку Радянського Союзу. Насправді ж балканська кампанія вермахту лише відтягнула строки реалі­зації плану "Барбаросса", але не змінила рішення Гітлера розпочати східну кампанію 1941 року. Спершу дата нападу на СРСР була перенесена на 15 червня, а згодом відтермі-нована ще на тиждень — до 22 червня 1941 року.

Гітлер був абсолютно впевнений, що вермахт впорається з Червоною армією до осені 1941 року. Німецька розвідка не мала точних даних про противника. Повітряна розвідка нім­ців здійснювалася лише в радіусі 500 км від західного кор­дону Радянського Союзу. Німці серйозно недооцінювали

97 військового потенціалу СРСР, практично нічого не знали про його військову індустрію і мобілізаційні ресурси.

Уже 19 серпня 1941 року міністр пропаганди Геббельс відзначив у своєму щоденнику:

"Ми, очевидно, абсолютно недооцінили радянську удар­ну силу, насамперед оснащеність радянської армії. У нас навіть віддалено не було зрозумілого уявлення про те, що мали більшовики на озброєнні. Звідси і наші помилкові оцінки..."

Оскільки, як писав у 1990-х рроках відомий німецький воєнний історик Й. Гофман,

"...німці до 22 червня 1941 року не виявили близько 100 танкових і моторизованих дивізій Червоної армії, а вважа­ли, що матимуть справу лише із 7 танковими дивізіями і 38 механізованими бригадами противника, їх, після початку війни, дуже здивувала маса танкових дивізій, яка стала їм раптом протистояти".

Донесення командувачів усіх трьох німецьких груп армій свідчило про те, що вони шоковані кількістю та якістю радянських танків і літаків.

Після війни німецькі дослідники та військові фахівці відзначали:

"Визначити хоча б приблизно воєнну могутність СРСР було практично неможливо. Надто багато чинників, із яких за нормальних умов можна було б скласти картину мобілі­заційних можливостей збройних сил і їхнього економічного фундаменту, були непроглядною таємницею. Протягом двад­цяти років Радянський Союз, відгородившись уже тоді заліз­ними лаштунками від усього світу, жив своїм власним жит­тям. У таких важливих сферах, як, наприклад, транспорт або військова промисловість можливості росіян сильно недо­оцінювалися. Технічна оснащеність армії залишалася таєм­ницею, яку навіть частково неможливо було розкрити, на відміну від інших країн, де про подібні речі відкрито диску­тували в парламенті, в проектах бюджетів, у пресі. Про досягнуті успіхи всякого роду щорічно повідомляли лише у порівняльних відсотках, а не в абсолютних величинах. Такі відомості служили лише для пропаганди, практично вони не мали ніякої цінності, так як у них був відсутній ключ -

98 вихідні дані. В армії мирного часу режим таємності був таким суворим, що полки не мали номерів. Суворі покарання за шпигунство, повна ізоляція керівних кадрів від зовніш­нього світу і притаманна слов'янам природна недовіра до іноземців робили абсолютно недосяжним коло тих, хто знав про дійсний стан речей. Шпигунство, яке в інших країнах велося під виглядом невинної приватної економічної діяльнос­ті, не могло мати місця в СРСР, де панувала централізо­вана економіка. Тому не дивно, що оцінка російських зброй­них сил являла собою винятково важке завдання не тільки для німецького генерального штабу, а й для штабів інших держав. На основі окремих розвідданих, які ми отримували, і даних, отриманих винятково емпіричним шляхом, який застосувався для оцінки чисельності армії будь-якої держави, у німецького генштабу склалося приблизне уявлення про воєнний потенціал Радянського Союзу. Російсько-фінська війна дала нові вихідні дані, які, однак, часто приводили до хибних висновків".

Маючи лише приблизні дані про Червону армію, ні­мецькі штабісти надто оптимістично оцінювали перспективи майбутньої війни. Вважаючи, що Німеччина зможе наявними ресурсами перемогти Радянський Союз. Уже на початку травня 1941 року німецька армія зосередила в прикордонних з СРСР районах 120 дивізій. Радянська розвідка неоднора­зово доносила про підготовку Німеччиною нападу на 22 чер­вня 1941 року, однак Сталін вперто відмовлявся вірити, вважаючи всі повідомлення британськими провокаціями. Звертаючись до німецької сторони із запитаннями про при­чини концентрації німецьких військ у прикордонних райо­нах, Кремль отримував стандартну відповідь — війська вер­махту виведені на територію окупованої Польщі для того, аби убезпечити їх від ударів британської авіації.

Однак невір'я Сталіна та його оточення у можливий напад Німеччини зовсім не є свідченням того, що СРСР зби­рався дотримуватися послідовно нейтральної позиції. Сталін мав свої власні міркування щодо майбутньої ролі СРСР у світовій війні. Спочатку він намагався максимально довго утримувати формальний нейтралітет, очікуючи на висна­ження воюючих західноєвропейських держав. Нейтралітет

99 мав завершитися тріумфальним походом Червоної армії-виз-волительки в Європу на "допомогу" поневоленим Гітлером народам і встановленням комуністичної форми правління в Центральній та Західній Європі. Однак, до кінця 1940 року, особливо після швидкої поразки Франції, плани радянського керівництва змінилися. Радянський лідер прагнув нанести удар по німецьких військах після початку бойових дій Ні­меччини проти Великої Британії. Уже 5 травня 1941 року, виступаючи перед випускниками воєнних академій, Й.Сталін наголосив:

"Ми до якогось часу тримали лінію на оборону. А тепер, коли ми нашу армію реконструювали, наситили технікою для сучасного бою, коли ми стали сильнішими, тепер слід перейти від оборони в наступ. Забезпечуючи оборону нашої країни, ми зобов'язані діяти наступальним чином".

Сталін не лукавив, коли говорив про переоснащення армії. Радянська воєнна економіка розвивалася колосальни­ми темпами. Якщо в 1937 році оборонний бюджет СРСР становив 20,5 млрд крб., то в 1938 - 31,6 млрд крб., 1939 -44,9 млрд крб., 1940 - 63,4 млрд крб. Ці витрати складали, відповідно, 8,3 %, 12,2 %, 13,6 %, 17,2 % від національного доходу СРСР. Якщо в 1938 році ріст промислового вироб­ництва в СРСР сягнув 11,8 %, то військове виробництво збільшилося на 36,4 % від попереднього року. У 1939 році ріст промислової продукції становив 14,7 %, а військова про­мисловість зросла на 46,5 %. Загалом у 1938-1940 роках СРСР наростив виробництво озброєння у 2,3 раза.

6 травня 1941 року Сталін зробив загадковий крок - він офіційно очолив радянський уряд, зосереджуючи у своїх руках офіційну владу в компартії і в державі. Намагаючись пояснити крок радянського диктатора, німецький посол фон Шуленбург у таємному донесенні до Берліна наголосив:

"Сталін поставив перед собою у сфері зовнішньої полі­тики завдання колосальної ваги, яке він має намір реалі­зувати власними зусиллями".

До певної міри плани Сталіна розкрито у передовій стат­ті газети "Правда" за 6 травня 1941 року:

"За рубежами нашої Батьківщини палає полум'я Другої Імперіалістичної війни. Всі жахи її незчисленних бід ляга-

100 ють на плечі трудящих. Народи не хочуть війни. їх погляди звернені в бік країни соціалізму, яка пожинає плоди мирної праці. Вони справедливо бачать у Збройних Силах нашої держави - в Червоній армії та Воєнно-морському флоті -надійну опору миру... В сьогоднішній складній міжнародній обстановці слід бути готовим до будь -яких несподіванок... "

У цих словах проглядається підготовка громадської думки в СРСР до "визвольного походу" на Захід.

Одразу ж після виступу Сталіна 5 травня 1941 року в Генеральному штабі Червоної армії було розроблено план удару по німецьких військах. В. Молотов згадував, що у травні 1941 року Генеральний штаб запропонував завдати превентивного удару по німецьких військах. Згадані В. Мо­лотовим плани були викладені в спеціальному проекті дирек­тиви командування, який підготовив Г. Жуков за участю С. Тимошенка та О. Василевського.

"Доповідаю на Ваш розсуд міркування щодо плану стра­тегічного розгортання Збройних Сил СРСР на випадок війни з Німеччиною та її союзниками.

Сьогодні Німеччина має розгорнутими майже 230 пі­хотних, 22 танкових, 20 моторизованих, 10 (виправлено: 13) повітряних і 4 кінних дивізій, а всього майже 286 (вип­равлено: 287) дивізій.

Із них на кордонах з СРСР станом на 13.5.1941 р. зо­середжено до 94 (виправлено: 96) піхотних, 13 танкових, 12 моторизованих і 1 кінна дивізія, а всього 132 (виправ­лено: 120) дивізії.

Передбачається, що Німеччина у разі нападу на СРСР зможе виставити проти нас 144 (виправлено: 137) піхот­них, 20 (виправлено: 19) танкових, 18 (виправлено: 15) моторизованих і 1 кінну дивізій (... ) Імовірно, союзники Німеччини зможуть виставити проти СРСР: Фінляндія -15 піхотних дивізій, Румунія - до 25 піхотних дивізій. Зва­жаючи на те, що Німеччина тепер тримає свою армію від­мобілізованою, із розгорнутими тилами, вона має змогу випередити нас у розгортанні і завдаванні можливого удару.

Щоб уникнути цього, вважаю за необхідне ні в якому разі не віддавати ініціативи в діях німецькому команду­ванню, ВИПЕРЕДИТИ противника у розгортанні й ата-

101 кувати німецьку армію в той момент, коли вона буде перебувати в стадії розгортання... (...) Першою стратегіч­ною метою для військ Червоної армії поставити - розгром головних сил німецької армії, що розгортаються на південь від лінії Брест - Демблін і вихід на 30-й день операції на фронт Остроленка - Оломоуц".

Документ не був підписаний. В. Молотов у спогадах припускав, що небажання Сталіна давати "добро" на підпи­сання документа було пов'язане з несподіваним перельотом у Британію заступника Гітлера Рудольфа Гесса. 10 травня 1941 року Р. Гесс катапультувався над територією Шотландії і, як припускали в СРСР, привіз із собою мирні пропозиції від Гітлера для британців. Згадуючи про ці події, В. Молотов відзначав:

"Розвідка НКВС донесла нам, що Гесс від імені Гітлера запропонував Великій Британії укласти мир і взяти участь у воєнному поході проти СРСР... Якби в цей час ми самі розв'язали війну проти Німеччини, рушивши свої війська в Європу, тоді Англія без зволікання вступила б до союзу з Німеччиною... І не тільки Англія. Ми могли опинитися один на один перед обличчям усього капіталістичного світу".

Після 20 травня 1941 року, коли німецькі війська ата­кували британців на Криті, Сталін був переконаний, що в Лондоні відкинули мирні пропозиції Р. Гесса, а Гітлер най­ближчим часом здійснить вторгнення на Британські острови й не відважиться в 1941 році напасти на СРСР, бо для цього пропущено найвдаліший за погодними умовами період року. Московському диктатору здавалося, що події розгортаються за його сценарієм.

До кордону з Німеччиною та Румунією передислокову­валися додаткові війська Червоної армії, розгорталися польо­ві аеродроми, госпітальна база, перевозилися стратегічні запаси, внутрішні війська для охорони тилу і конвоювання військовополонених, формувалися штаби, доставлялися тися­чі топографічних карт Польщі, Німеччини, Румунії, у вій­ськах поширювалися навіть німецько-російські розмовники. Всі зосереджені сили абсолютно не готувалися до оборони рубежів країни, поводилися безпечно, не очікуючи нападу з боку противника.

102

Сталін заборонив своїм воєначальникам здійснювати будь-які дії, спрямовані на підготовку оборони. Війська мали концентруватися в лісах, маскуватися від повітряної розвід­ки противника і готуватися до наступальних операцій, на які наказ, ймовірно, мав надійти після нападу Німеччини на Британію. Однак, лідер нацистської Німеччини інакше оці­нював ситуацію. Він вважав, що СРСР є тим чинником, на який Британія розраховує у війні проти Німеччини, а тому до вторгнення на Британські острови вирішив назавжди нейтралізувати непередбачуваного східного сусіда.