- •Міністерство освіти і науки україни
- •Розділ 1. Об'єднання підприємств у сучасній економіці
- •Тема 1.1. Об'єднання підприємств як суб'єкт господарювання
- •Класифікація корпорацій
- •Тема 1.2. Спеціалізація та кооперування підприємств в об'єднаннях
- •1.2.1. Поняття та сутність концентрації виробництва.
- •1.2.2. Спеціалізація підприємств в об'єднаннях.
- •1.2.3. Кооперування підприємств.
- •Тема 1.3. Державне регулювання об’єднань підприємств
- •1.3.1. Ринок і державне регулювання.
- •1.3.2. Пряме економічне регулювання діяльності підприємств.
- •1.3.3. Непряме економічне регулювання діяльності підприємств.
- •Розділ 2. Теоретичні аспекти організації об'єднань підприємств
- •Тема 2.1. Закони організації: загальні та специфічні
- •2.1.1. Поняття закону організації.
- •2.1.2. Основні закони організації.
- •Типи синергізму господарських комплексів міста
- •Таблиця 2.2 Параметри самозбереження організації
- •2.1.3. Фонові закони організації.
- •2.1.4. Специфічні закони соціальної організації.
- •Тема 2.2. Організаційно-управлінські структури об'єднань підприємств
- •2.2.1. Поняття та сутність організаційної структури об'єднань.
- •2.2.2. Типи організаційних структур.
- •2.2.3. Види об’єднань по взаємодії сфер бізнесу.
- •Тема 2.3. Формування комунікацій в організаціях
- •2.3.1. Класифікація комунікацій в організації.
- •Тема 2.4. Організаційна та корпоративна культура
- •2.4.1. Організаційна культура й організаційне поводження.
- •2.4.2. Ієрархія організаційної культури
- •2.4.3. Процес управління організаційною культурою.
- •Розділ 3. Управління об'єднаннями підприємств
- •Тема 3.1. Холдінгова організація об'єднань підприємств
- •3.1.1. Організація холдингу.
- •3.1.2. Система управління холдингом
- •3.1.3. Причини створення і механізм управління дочірньою фірмою.
- •Тема 3.2. Фінансування об'єднань підприємств
- •3.2.1. Фінансова модель холдингової компанії.
- •3.2.2. Методи фінансового контролю за дочірньою фірмою.
- •3.2.3. Автоматизовані системи управління фінансами холдингу.
- •Тема 3.3. Регулювання діяльності об'єднань підприємств
- •3.3.1. Механізм управління об'єднанням підприємств (корпорацією).
- •3.3.2. Інформаційна модель управління об'єднанням підприємств.
- •3.3.3. Система підтримки прийняття рішень в об'єднанні (корпорації).
- •Управління корпорацією
- •Тема 3.4. Організація циклу “дослідження-виробництво” в об’єднаннях підприємств і наукових установ
- •3.4.1. Поняття і сутність циклу «наука-виробництво».
- •3.4.2. Організаційні аспекти циклу наука-виробництво».
- •3.4.3. Розвиток науково-виробничих комплексів.
- •Розділ 4. Функціонування складних інтегрованих структур
- •Тема 4.1. Особливості діяльності промислово-фінансових груп
- •4.1.1. Поняття промислово-фінансових груп.
- •Характеристика об’єднань підприємств
- •4.1.2. Способи формування промислово-фінансових груп.
- •4.1.3. Роль промислово-фінансових груп у рішенні економічних задач держави.
- •Тема 4.2. Глобалізація ринків і транснаціональні корпорації
- •4.2.1. Поняття і сутність глобалізації.
- •4.2.2. Діяльність транснаціональних корпорацій.
- •4.2.3. Глобалізація та економіка України
- •Тема 4.3. Стратегічні альянси підприємств
- •4.3.1. Поняття стратегічних альянсів.
- •4.3.2. Види стратегічних альянсів.
- •4.3.3. Особливості стратегічних альянсів у міжнародному бізнесі.
- •Тема 4.4. Кластери як форма організації взаємодії об'єднань підприємств
- •4.4.1. Поняття кластера.
- •4.4.2. Використання кластерного підходу для розвитку об'єднань підприємств.
- •4.4.2. Зарубіжний досвід формування кластерів.
- •Рекомендована література
Тема 3.4. Організація циклу “дослідження-виробництво” в об’єднаннях підприємств і наукових установ
Поняття і сутність циклу “наука-виробництво”.
Організаційні аспекти циклу “наука-виробництво”.
Розвиток науково-виробничих комплексів.
3.4.1. Поняття і сутність циклу «наука-виробництво».
Створення розгалуженої мережі організаційних структур з високим інноваційним потенціалом, здатних забезпечити взаємодію науки, техніки і виробництва, їх психологічну сумісність являють собою основні зміни, що відбуваються в сфері формування сучасних структур у циклі «наука — техніка — виробництво» і потребуючі адаптації до них суб'єктів господарювання, обумовлені становленням нової стратегії і тактики в даній сфері.
У системі «наука-виробництво» наука являє собою сферу активної духовно-теоретичної діяльності, виробництво - активної практичної діяльності. Сучасне виробництво у значній мері залежить від науки, яка робить вплив (у багатьох випадках визначальне) на технології виробництва. У свою чергу виробництво впливає на технології споживання. З одного боку, виробництво усе більш складних технологічних пристроїв викликає ускладнення технологій їх використання. З іншого боку, технічна думка спрямована на спрощення даних технологій, що робить вироблені вироби більш конкурентноздатними.
Однак компоненти системи «наука-виробництво» у силу своєї багатофункціональності можуть грати й інші ролі.
По-перше, наука - це система виробництва знань, що у багатьох випадках споживаються виробництвом, тобто наука займає його позицію, а виробництво - позицію споживання. У результаті усе більш важливою стає технологічна організація наукових досліджень, що особливо актуально відносно великих наукових проектів. Таким чином, з'являється необхідність розробки ефективних технологій виробництва і добування наукових знань.
По-друге, у науці використовуються численні технічні пристрої: комп'ютери, засоби телекомунікації, вимірювальні прилади, засоби спостереження (телескопи, мікроскопи, телевізори тощо), різні експериментальні установки (синхрофазотрони, барокамери тощо). У результаті наука займає позиції споживання стосовно виробництва і, як наслідок, стає сферою застосування різноманітних технологій: від комп'ютерних технологій випуску наукової літератури до технологій проведення телеконференцій, від технологій спостереження за космічними об'єктами до технологій експериментів на синхрофазотроні.
Організація будь-якої складної діяльності вимагає технологічного підходу. Це відноситься і до інноваційної діяльності, що служить сполучним ланцюгом між наукою і виробництвом. Ще академік Капіца П.Л. у своїй мові "Освоєння досягнень науки і техніки" виділив шість умов, необхідних для успішного освоєння виробництвом нових досягнень науки і техніки.
Перша умова - необхідність бажання проводити зміни в того, хто керує виробництвом. Саме вони визначають, як воно буде розвиватися і чи буде розвиватися взагалі.
Друга умова - достатня підготовка тих, хто буде брати участь у змінах. Необхідні і знання, і освоєння вимагаючих умінь.
Третя умова полягає в тім, що не можна перевантажувати той чи інший об'єкт нововведеннями. У першу чергу об'єкт (наприклад, промислове підприємство) повинний, на думку Капіци П.Л., нормально функціонувати, і тільки потім варто проводити зміни, орієнтовані на оптимізацію цього функціонування. Правда, нерідко складається ситуація, коли такий об'єкт не може нормально й ефективно функціонувати без корінних перетворень. Прикладами може служити промисловість післявоєнних Німеччини, Японії або сучасної України. Так, третю умову Капіци П.Л. варто модифікувати, зв'язуючи її з правильною оцінкою ситуації, у якій передбачається інновація. Якщо оцінка невірна, то нововведення стає не благом, а нещастям для виробництва, заподіюючи йому збиток, аж до руйнування і банкрутства. Четверта умова зв'язана з першою. Якщо в першій мова йде про ментальну орієнтованість на інновацію, то в четвертій - про матеріальну, тобто повинні бути створені сприятливі матеріальні умови й у першу чергу треба відпускати досить засобів на інновацію.
П'ята умова полягає в тім, що коли щось нове освоюється в промисловості, то для швидкого й успішного освоєння завжди потрібно виробити чітку програму, що вказує шлях, по якому воно буде ефективно йти. Така програма повинна враховувати, з одного боку, специфіку виробництва, де відбувається освоєння, а з іншого боку, специфіку того нового, котре освоюється.
І, нарешті, шоста умова говорить про необхідність зацікавленості вчених у процесах інновації і формуванні гарних відносин між вченими і виробничниками.
Ми бачимо, що п'ята умова по суті вимагає розробки не просто програми, а технології інноваційного процесу, тому що тільки в такий спосіб можна дотриматися вимоги про облік специфіки як виробництва, так і об'єкта інновації. При цьому сучасні дослідження проблем промислового менеджменту показують, що необхідно також враховувати специфіку споживання виробленої продукції.