- •Міністерство освіти і науки україни
- •Розділ 1. Об'єднання підприємств у сучасній економіці
- •Тема 1.1. Об'єднання підприємств як суб'єкт господарювання
- •Класифікація корпорацій
- •Тема 1.2. Спеціалізація та кооперування підприємств в об'єднаннях
- •1.2.1. Поняття та сутність концентрації виробництва.
- •1.2.2. Спеціалізація підприємств в об'єднаннях.
- •1.2.3. Кооперування підприємств.
- •Тема 1.3. Державне регулювання об’єднань підприємств
- •1.3.1. Ринок і державне регулювання.
- •1.3.2. Пряме економічне регулювання діяльності підприємств.
- •1.3.3. Непряме економічне регулювання діяльності підприємств.
- •Розділ 2. Теоретичні аспекти організації об'єднань підприємств
- •Тема 2.1. Закони організації: загальні та специфічні
- •2.1.1. Поняття закону організації.
- •2.1.2. Основні закони організації.
- •Типи синергізму господарських комплексів міста
- •Таблиця 2.2 Параметри самозбереження організації
- •2.1.3. Фонові закони організації.
- •2.1.4. Специфічні закони соціальної організації.
- •Тема 2.2. Організаційно-управлінські структури об'єднань підприємств
- •2.2.1. Поняття та сутність організаційної структури об'єднань.
- •2.2.2. Типи організаційних структур.
- •2.2.3. Види об’єднань по взаємодії сфер бізнесу.
- •Тема 2.3. Формування комунікацій в організаціях
- •2.3.1. Класифікація комунікацій в організації.
- •Тема 2.4. Організаційна та корпоративна культура
- •2.4.1. Організаційна культура й організаційне поводження.
- •2.4.2. Ієрархія організаційної культури
- •2.4.3. Процес управління організаційною культурою.
- •Розділ 3. Управління об'єднаннями підприємств
- •Тема 3.1. Холдінгова організація об'єднань підприємств
- •3.1.1. Організація холдингу.
- •3.1.2. Система управління холдингом
- •3.1.3. Причини створення і механізм управління дочірньою фірмою.
- •Тема 3.2. Фінансування об'єднань підприємств
- •3.2.1. Фінансова модель холдингової компанії.
- •3.2.2. Методи фінансового контролю за дочірньою фірмою.
- •3.2.3. Автоматизовані системи управління фінансами холдингу.
- •Тема 3.3. Регулювання діяльності об'єднань підприємств
- •3.3.1. Механізм управління об'єднанням підприємств (корпорацією).
- •3.3.2. Інформаційна модель управління об'єднанням підприємств.
- •3.3.3. Система підтримки прийняття рішень в об'єднанні (корпорації).
- •Управління корпорацією
- •Тема 3.4. Організація циклу “дослідження-виробництво” в об’єднаннях підприємств і наукових установ
- •3.4.1. Поняття і сутність циклу «наука-виробництво».
- •3.4.2. Організаційні аспекти циклу наука-виробництво».
- •3.4.3. Розвиток науково-виробничих комплексів.
- •Розділ 4. Функціонування складних інтегрованих структур
- •Тема 4.1. Особливості діяльності промислово-фінансових груп
- •4.1.1. Поняття промислово-фінансових груп.
- •Характеристика об’єднань підприємств
- •4.1.2. Способи формування промислово-фінансових груп.
- •4.1.3. Роль промислово-фінансових груп у рішенні економічних задач держави.
- •Тема 4.2. Глобалізація ринків і транснаціональні корпорації
- •4.2.1. Поняття і сутність глобалізації.
- •4.2.2. Діяльність транснаціональних корпорацій.
- •4.2.3. Глобалізація та економіка України
- •Тема 4.3. Стратегічні альянси підприємств
- •4.3.1. Поняття стратегічних альянсів.
- •4.3.2. Види стратегічних альянсів.
- •4.3.3. Особливості стратегічних альянсів у міжнародному бізнесі.
- •Тема 4.4. Кластери як форма організації взаємодії об'єднань підприємств
- •4.4.1. Поняття кластера.
- •4.4.2. Використання кластерного підходу для розвитку об'єднань підприємств.
- •4.4.2. Зарубіжний досвід формування кластерів.
- •Рекомендована література
1.2.2. Спеціалізація підприємств в об'єднаннях.
Спеціалізація промислового виробництва є ефективною формою суспільного поділу праці. Спеціалізація веде до підвищення однорідності виробництва, що означає посилення конструктивної і технологічної спільності продукції, що випускається, обмеження розмаїття застосованого устаткування і технологічних процесів, вихідних матеріалів, а також форм організації промислового виробництва.
Спеціалізація підприємства і його окремих виробничих підрозділів означає зосередження їх діяльності на випуску певного виду продукції чи виконання окремих видів робіт (послуг). Процес спеціалізації в промисловості здійснюється по наступними напрямками:
1) створення або виділення галузей і підприємств, спеціалізованих на випуску певних готових виробів;
2) розчленування процесу виготовлення продукту на ряд часткових процесів і концентрація на підприємствах відособленого виробництва окремих частин цього продукту;
3) виділення і створення самостійних підприємств і цехів по виконанню окремих технологічних операцій (стадій).
Відповідно до названих напрямків існують три форми спеціалізації промислового виробництва: предметна, подетальна, технологічна (стадійна).
Предметна спеціалізація охоплює підприємства і галузі, що випускають будь-який вид кінцевої однорідної продукції. Предметна спеціалізація підприємства супроводжується поглибленням її усередині підприємств (об'єднань), де створюються спеціалізовані цехи чи філії.
Подетальна спеціалізація характерна для підприємств, які випускають окремі вузли чи частини продукції, що надходять на предметно-спеціалізовані підприємства для комплектації основного виду продукції. Цей вид спеціалізації — пряме продовження предметної і тому є більш прогресивною й ефективною формою спеціалізації. На її основі виникають спеціалізовані виробництва виробів міжгалузевого застосування на базі взаємозамінності окремих вузлів та деталей різного устаткування.
Технологічна спеціалізація характерна для підприємств, що виробляють матеріали, напівфабрикати і виконують окремі технологічні операції. Сюди відносяться заводи по виробництву лиття, кувань і штампувань, зварних металоконструкцій, як правило, для машинобудівних і ремонтних підприємств.
У машинобудівному виробництві одним з найважливіших напрямків спеціалізації є функціональна спеціалізація, коли виділяються в самостійні допоміжні й обслуговуючі виробництва — ремонт устаткування, виготовлення інструменту і технологічного оснащення.
1.2.3. Кооперування підприємств.
Науково-технічний прогрес веде до концентрації в одному продукті витрат праці працівників усе більшої кількості спеціалізованих галузей, що ускладнює виробничі зв'язки і викликає розвиток кооперування. Під кооперуванням розуміються організовані виробничі зв'язки між підприємствами, що спільно виготовляють який-небудь вид продукції. Будучи наслідком розвитку спеціалізації, виробниче кооперування характеризується відносною сталістю і стійкістю зв'язків, суворим дотриманням технічних умов підприємства-суміжників.
Виробниче кооперування істотно відрізняється від матеріально-технічного забезпечення, що не випливає безпосередньо з форм спеціалізації і не завжди засновано на тривалих виробничих зв'язках. Якщо кооперування охоплює виробничі зв'язки по деталям, вузлам, агрегатам, напівфабрикатам, визначеним технологічним операціям, що здійснюються з конкретними підприємствами, то матеріально-технічне забезпечення містить у собі постачання сировини, матеріалів, палива, машин, устаткування й інших засобів виробництва будь-якому споживачу.
У промисловості кооперовані зв'язки можуть розрізнятися за галузевою і територіальною ознакою. За галузевою ознакою розрізняють внутрішньогалузеве кооперування, коли виробничі зв'язки встановлюються між підприємствами однієї галузі, і міжгалузеве - якщо воно має місце між підприємствами різних галузей.
За територіальною ознакою кооперування поділяється на регіональне, коли виробничі зв'язки встановлюються між підприємствами одного економічного регіону, і міжрегіональне — між підприємствами, розташованими в різних економічних регіонах.
Відповідно до форм спеціалізації в промисловості розрізняють три форми кооперування:
1. Предметне (чи агрегатне) кооперування — це такий вид виробничих зв'язків, коли головний завод, що випускає складну продукцію, одержує від інших підприємств готові агрегати (мотори, генератори, насоси, компресори й ін.), що йдуть на комплектування продукції цього заводу.
Така форма кооперування характерна для машинобудування, багато галузей якого виробляють складні машини й устаткування.
2. Подетальне кооперування, коли підприємства-суміжники поставляють головному заводу деталі і вузли (карбюратори, радіатори, поршні й ін.), для випуску готової продукції. Ця форма кооперування притаманна багатьом галузям промисловості, і насамперед машинобудуванню, деревообробній, текстильній і взуттєвій промисловості.
3. Технологічне (чи стадійне) кооперування виявляється в постачанні одними підприємствами іншим напівфабрикатів (виливків, кувань, штампувань) чи у виконанні для них окремих технологічних операцій, зв'язаних з обробкою виробів, що випускаються.