3.4.2. Організаційні аспекти циклу наука-виробництво».

Протягом декількох десятиліть однієї з визначальних рисою науково-технічної політики нашої держави був пошук універсальної організаційної структури, здатної здійснити «революцію» в області проведення наукових досліджень і використання їх результатів на практиці. В умовах господарювання, що змінилися, діапазон форм організації науково-технічної діяльності, виробництва і їх інтеграції дуже широкий. Головне полягає в тім, що універсальна структура організації в циклі «наука — техніка — виробництво» відсутня і не має прав на існування.

Світовий досвід демонструє широку розмаїтість форм організації виробництва, науки і їх взаємодії в різні періоди, в окремих країнах, навіть у рамках однієї системи виробничих відносин. При цьому закономірність полягає в тому, що з розвитком продуктивних сил ця розмаїтість росте. Особливо широкий діапазон форм організації і управління в інноваційному секторі. Множинність науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), їх невизначеність припускають відповідну розмаїтість організаційних форм, число яких не повинно обмежуватися вольовим шляхом. Найважливішим концептуальним положенням відносно становлення сучасної організаційної структури в циклі «наука — техніка — виробництво» є створення умов для її постійного розвитку й удосконалювання без яких-небудь обмежень розмаїтості.

Сьогодні в організаційному аспекті цикл «наука — техніка — виробництво» являє собою систему взаємозалежних і взаємодіючих ланок, що включають раніше створені чи частково перетворені на їх основі структури і нових структур, що охоплюють сукупність, породжених ринковими методами.

Як суб'єкт ринкових перетворень підприємство одержало широкі можливості здійснення господарського самоврядування, підприємницької діяльності, а також створення господарських структур, адекватних умовам сучасного господарювання.

Одночасно, з огляду на сьогоднішні реалії, коли повсюдно перетворення не можливі, вихід полягає тільки в концентрації ресурсів. При цьому структурні зрушення в циклі «наука — техніка — виробництво» необхідно направляти на використання вже існуючих науково-технічних досягнень, на створення структур, що цілком реалізують інноваційний цикл. Тому найважливіший напрямок структурної перебудови — формування наукових центрів за схемою технопарків.

3.4.3. Розвиток науково-виробничих комплексів.

У свою чергу, замовником продукції наукових центрів можуть бути тільки сильні корпорації, що інтегрують у собі цілі технологічні ланцюги і поєднують усе виробництво високотехнічної кінцевої продукції. Саме тому перспективи розвитку вітчизняної економіки зв'язані з корпоративними формами організації в промисловості і науково-виробничих комплексах.

Світовий досвід показує, що такими є різні види асоціацій: концерни, господарські асоціації, консорціуми, холдинги-компанії й ін. Хоча створювані в перехідний період такого роду структури об'єктивно будуть значно відрізнятися від традиційних форм, відбивати негативні риси колишньої системи управління, їх роль усе-таки позитивна. Справа в тім, що в умовах відсутності досвіду самостійного господарювання й ініціативності, нечисленності ринкових структур, розриву господарських зв'язків утворення асоціацій зможе допомогти виживанню багатьох підприємств і становленню взаємин нового типу на рівні «підприємство — об'єднання». Крім того, їх створення сприяє формуванню необхідних в умовах ринку комерційних структур — посередницьких, інжинірингових фірм, інформаційних центрів.

Таким чином, об'єднання на принципах добровільності, рівноправності, волі вибору організаційних форм і самоврядування в різні асоціації варто характеризувати як один зі шляхів адаптації господарських суб'єктів до сучасних умов. На даному етапі ці структури в основному покликані вирішувати виникаючі проблеми в розвитку організаційних процесів унаслідок розриву ієрархічних зв'язків. У перспективі їх створення повинне забезпечувати рішення не тільки проблеми інтеграції управління, але й інтеграції капіталу, що внутрішньо властиве таким структурам і є головною складовою їх ефективності і стабільності на ринку.

Особливо актуальна задача — побороти відставання в сфері комерціалізації НДДКР — головного інструмента конкурентноздатності. Міжнародний досвід показує, що прикладна наука повинна бути цілком комерціалізована. Мова йде також про розвиток у цій сфері малого підприємництва, венчурной діяльності і її інших форм як самостійної галузі бізнесу. Поступовий перехід до позабюджетного фінансування, заснованому на платоспроможному попиті на НДДКР «знизу», сам продиктує формування комерційно спрямованих і поки що не прогнозованих структур.

Один зі шляхів подолання відставання в сфері комерціалізації НДДКР, що здійснюється в державному секторі,— створення спеціального відомства (технологічної групи). Досвід їх діяльності накопичений, зокрема, в Англії й Австралії. Технологічна група діє не як консультативна компанія щодо трансферту технологій, а як компанія, що здійснює оцінку, інвестування і маркетинг технологій. Відрізняється ця група від існуючих відомств, що займаються такими самими проблемами, більш широкими правами і твердістю фінансової бази.

Послугами технологічної групи можуть користатися всі державні відомства, університети, науково-дослідні установи. Досвід роботи таких груп свідчить про їх істотний внесок у рішення питань ліквідації відставання країни в області комерціалізації НДДКР.