- •Міністерство освіти і науки україни
- •Розділ 1. Об'єднання підприємств у сучасній економіці
- •Тема 1.1. Об'єднання підприємств як суб'єкт господарювання
- •Класифікація корпорацій
- •Тема 1.2. Спеціалізація та кооперування підприємств в об'єднаннях
- •1.2.1. Поняття та сутність концентрації виробництва.
- •1.2.2. Спеціалізація підприємств в об'єднаннях.
- •1.2.3. Кооперування підприємств.
- •Тема 1.3. Державне регулювання об’єднань підприємств
- •1.3.1. Ринок і державне регулювання.
- •1.3.2. Пряме економічне регулювання діяльності підприємств.
- •1.3.3. Непряме економічне регулювання діяльності підприємств.
- •Розділ 2. Теоретичні аспекти організації об'єднань підприємств
- •Тема 2.1. Закони організації: загальні та специфічні
- •2.1.1. Поняття закону організації.
- •2.1.2. Основні закони організації.
- •Типи синергізму господарських комплексів міста
- •Таблиця 2.2 Параметри самозбереження організації
- •2.1.3. Фонові закони організації.
- •2.1.4. Специфічні закони соціальної організації.
- •Тема 2.2. Організаційно-управлінські структури об'єднань підприємств
- •2.2.1. Поняття та сутність організаційної структури об'єднань.
- •2.2.2. Типи організаційних структур.
- •2.2.3. Види об’єднань по взаємодії сфер бізнесу.
- •Тема 2.3. Формування комунікацій в організаціях
- •2.3.1. Класифікація комунікацій в організації.
- •Тема 2.4. Організаційна та корпоративна культура
- •2.4.1. Організаційна культура й організаційне поводження.
- •2.4.2. Ієрархія організаційної культури
- •2.4.3. Процес управління організаційною культурою.
- •Розділ 3. Управління об'єднаннями підприємств
- •Тема 3.1. Холдінгова організація об'єднань підприємств
- •3.1.1. Організація холдингу.
- •3.1.2. Система управління холдингом
- •3.1.3. Причини створення і механізм управління дочірньою фірмою.
- •Тема 3.2. Фінансування об'єднань підприємств
- •3.2.1. Фінансова модель холдингової компанії.
- •3.2.2. Методи фінансового контролю за дочірньою фірмою.
- •3.2.3. Автоматизовані системи управління фінансами холдингу.
- •Тема 3.3. Регулювання діяльності об'єднань підприємств
- •3.3.1. Механізм управління об'єднанням підприємств (корпорацією).
- •3.3.2. Інформаційна модель управління об'єднанням підприємств.
- •3.3.3. Система підтримки прийняття рішень в об'єднанні (корпорації).
- •Управління корпорацією
- •Тема 3.4. Організація циклу “дослідження-виробництво” в об’єднаннях підприємств і наукових установ
- •3.4.1. Поняття і сутність циклу «наука-виробництво».
- •3.4.2. Організаційні аспекти циклу наука-виробництво».
- •3.4.3. Розвиток науково-виробничих комплексів.
- •Розділ 4. Функціонування складних інтегрованих структур
- •Тема 4.1. Особливості діяльності промислово-фінансових груп
- •4.1.1. Поняття промислово-фінансових груп.
- •Характеристика об’єднань підприємств
- •4.1.2. Способи формування промислово-фінансових груп.
- •4.1.3. Роль промислово-фінансових груп у рішенні економічних задач держави.
- •Тема 4.2. Глобалізація ринків і транснаціональні корпорації
- •4.2.1. Поняття і сутність глобалізації.
- •4.2.2. Діяльність транснаціональних корпорацій.
- •4.2.3. Глобалізація та економіка України
- •Тема 4.3. Стратегічні альянси підприємств
- •4.3.1. Поняття стратегічних альянсів.
- •4.3.2. Види стратегічних альянсів.
- •4.3.3. Особливості стратегічних альянсів у міжнародному бізнесі.
- •Тема 4.4. Кластери як форма організації взаємодії об'єднань підприємств
- •4.4.1. Поняття кластера.
- •4.4.2. Використання кластерного підходу для розвитку об'єднань підприємств.
- •4.4.2. Зарубіжний досвід формування кластерів.
- •Рекомендована література
4.2.3. Глобалізація та економіка України
Яку стратегію обрати постсоціалістичним країнам, Україні у світі, глобальним станом якої є нестабільність, нестійкість, необоротність, а стійкість зустрічається рідко і триває недовго? Залишитися сировинним придатком метрополій і випливати повільним традиційної шляхом розвитку чи зробити зусилля і спробувати вирватися з обойми країн третього світу як це зробили азіатські "тигри розвитку", як це роблять розвинені країни для збереження свого лідируючого положення.
Важко погодитися з фахівцями, що затверджують, що немає країн - сировинних придатків, є сировинні країни, що повинні розвиватися характерними для них і властивими їм темпами, методами, еволюційно. На нашу думку, це прирікає дані країни на подальше відставання і відсутність перспективи в рамках національних держав ввійти в число індустріально розвинених країн, коли-небудь, досягти рівня постіндустріального розвитку, інформаційного постіндустріального суспільства. Національні інтереси кожної держави полягають у мобілізації матеріальних, інтелектуальних, соціально-психологічних ресурсів суспільства і його членів на вихід з "безнадійного" відставання від процесів розвитку цивілізації. Як відзначає М.Г. Делягин, "Буш оголосив війну на знищення технологіям XX століття і за уші втягує Америку в нове тисячоріччя, зберігши глобальну стабільність в усьому світі". Тобто мова йде про цілеспрямовану політику, а не "природній, поступальний розвиток", пропонований окремими фахівцями. Україні, країнам СНД потрібен ривок, що вимагає застосування всіх методів: від заохочення до економічного примуса. І тут незамінна нічим функція і роль промислових корпорацій.
Історична практика показала, що для виходу на передові рубежі і збереження їх, держава реалізує наступні стратегії: використання природних ресурсів для формування сучасних виробництв, підвищення життєвого рівня населення. Це успішно зробили "нафтові" арабські країни. Можливо в РФ і середньоазіатських країнах необхідна стратегія переслідування для ліквідації розриву в рівні свого розвитку і передових країн, а потім лідерство в перспективних технологіях, виробництвах, послугах, використовуючи наявний потенціал, особливості традицій, звичок, морально-психологічні достоїнства населення своїх країн. Так надійшли Японія, азіатські "тигри" розвитку, Китай; стратегії передових рубежів, як це роблять країни великої сімки і їх сателіти.
Для слов'янських постсоціалістичних країн, у тому числі України, більше підходить другий шлях. Але для цього потрібна об'єднуюча національна ідея (це може бути підвищення якості життя основної маси народу, у результаті чого сформується середній клас). Повинна сформуватися національна еліта, що любить свою країну, поважає свій народ, хворіє за нього, готова працювати на загальне благо, а потім на себе чи на загальне благо і на своє, але не тільки на своє. Потрібні сучасні корпорації, що здатні конкурувати на світових ринках, бути креативними. На жаль, у ході реформ невелика, цілком інтегрована з Заходом група олігархів (компрадорська буржуазія) контролює основні потоки капіталу у своїх інтересах, а основна маса населення відкинута в бідність і не бачить перспективи виходу з її. Від того, що окремі політики називають населення, що бідує, середнім класом, ситуація не міняється, інтеграція суспільства не відбувається. Нормальної є ситуація, коли на тлі загального, нехай невеликого, але стабільного підвищення якості життя основної маси населення більш швидко зростають доходи новаторів. Але коли 3-5 % населення - понад багаті, а 70-80% живуть нижче риси бідності, важко розраховувати на зімкнення нації, зміцнення держави, вихід його на передові рубежі розвитку цивілізації. Перш ніж вийти на стратегію переслідування, а потім лідерства, Україні треба вийти з кризи. Бадьорі рапорти про те, що в 2001 р. промисловість України дала приріст 14 %, ВВП виріс на 9 % не дають основ затверджувати, що це кращий показник у СНД і в Європі, яким не можна не пишатися. Якщо врахувати базовий рівень (падіння ВВП на 60-70 % до рівня 1990-1991 р.) не можна вважати, що криза переборена і настав час займатися питаннями послекризисного розвитку економіки. Підстава пишатися буде тоді, коли відбудеться структурна перебудова, якість життя народу досягне хоча б докризисного стану, ВВП перевищить його. Тоді кожен відсоток приросту може працювати на розвиток держави, зімкнення його населення, рух у європейське і світове співтовариство не як прохачів, а як рівноправних партнерів. Але економіці складно вийти з кризи, поки вона знаходиться в замкнутому колі вузьких ринків, обумовлених низькими доходами населення і низкою зарплатою трудящих, колосальною нерівністю доходів, тобто в зачарованому колі стагнації. Не випадково в посланні Президента України Верховній Раді передбачені розділи розширення внутрішнього ринку і формування середнього класу, що необхідно для виходу з кризи, стабілізації економіки суспільства.
Дж. Гэлбрейт відзначає, що в країнах Заходу також багато уваги приділяється цим питанням, у рішенні яких добре себе виявило кейнсіанство і інституціанально-еволюційні економічні теорії, що зводяться до наступного:
постійний ріст заробітної плати;
розширення доступу до кредитів дрібних підприємців;
низький і стабільний рівень процентних ставок;
збільшення субсидій для населення з низьким рівнем доходів;
підвищення витрат на рівні місцевих і регіональних органів державного управління, у тому числі на транспорт, систему освіти, розширення системи охорони здоров'я.
Якби цього бажали розвиненим країнам, світові фінансові і торгові організації, політичні діячі даних держав не тільки в період виборів, але і після того, то результати глобалізації могли б бути іншими, сприяли б розвитку земної цивілізації в цілому. Поки результати глобалізації значною мірою використовують країни "великої сімки". На думку Юргена Е. Шремина, "глобалізація - це змагання не тільки за ринки, але і за цінності", вона "же веде до нового партнерства між сферами економіки і політики"; "США і країни ЄС уже отримали користь із глобалізації, не тільки тримають на дистанції потенційних конкурентів, але і зводять нові бар'єри між собою". У цих умовах необхідно підтримувати розвиток наукомістких виробництв, великих корпорацій, що сприяють виходу вітчизняного виробника з кризи, реалізації стратегії "догоняющего" розвитку, і лідерства по окремих наукомістких макротехнологіях, прискореному проходженню індустріального етапу розвитку і переходу до інформаційного постіндустріального суспільства.