4.1.2. Способи формування промислово-фінансових груп.
Можливі наступні способи формування ПФГ:
створення учасниками групи акціонерного товариства відкритого типу;
передача цими учасниками пакетів акцій, що знаходяться в їх власності, довірчому керуванню одному з учасників групи;
придбання одним з учасників групи акцій інших підприємств, а також установ і організацій, що стають учасниками групи.
Найбільш популярним у Россі і країнах СНД є перший спосіб, найменш популярним – останній через високі витрати.
Існують варіанти використання декількох механізмів консолідації капіталу:
спільно відкриваються акціонерні компанії (центральна компанія групи, торговий дім і ін.);
частина активів учасників групи передається в довірче управління центральної компанії;
формуються спеціалізовані фонди групи;
концентрація ресурсів підвищується за допомогою кредитів;
одні члени групи беруть участь у капіталі інших.
Узагальнений склад промислово-фінансової групи представлен на рис. 4.1.
Рис. 4.1. Склад промислово-фінансової групи
4.1.3. Роль промислово-фінансових груп у рішенні економічних задач держави.
Промислово-фінансові групи є прототипами транснаціональних компаній типу IBM, що почали активно формуватися наприкінці ХІХ століття. Найбільшої інтенсивності процес формування ПФГ придбав після Другої світової війни в Західній Європі, Японії і деяких країнах Південно-Східної Азії. У зруйнованих війною країнах ринкової економіки ПФГ сприяли швидкому рішенню господарських задач: промисловому розвитку і модернізації виробництва в умовах недоліку внутрішнього капіталу; зниженню валових витрат виробництва; концентрації і централізації ресурсів у точках економічного росту.
Закордонний досвід щодо створення і діяльності промислово-фінансових груп свідчить про те, що вони є високоефективною формою об'єднання підприємств у період трансформаційної економіки.
По-перше, вони дозволяють не тільки зберегти існуючі господарські зв'язки, а і налагодити нові на основі інтеграції великих виробничих об'єднань з могутніми фінансово-кредитними інститутами (банками, страховими компаніями, інвестиційними фондами), науково-дослідними й інформаційними організаціями.
По-друге, в умовах ринкової економіки ПФГ дають можливість підсилити регулюючу роль держави в керуванні процесами господарювання.
По-третє, концентрація капіталу і централізація управління виробничо-господарськими процесами усередині ПФГ підвищують ефективність контролю за використанням обмежених ресурсів. Порозумівається це тим, що централізований контроль з боку великих інвесторів значно ефективніше, ніж контроль за діяльністю корпорації з боку розширеного контингенту акціонерів.
Створення ПФГ обумовлене необхідністю термінового рішення наступних економічних задач:
підвищення конкурентноздатності й ефективності виробництва;
формування раціональних виробничих і кооперативних зв'язків;
збільшення експортного потенціалу;
прискорення науково-технічного прогресу за рахунок об'єднання капіталів.
Конкурентні переваги в ПФГ досягаються завдяки перехресному інвестуванню, заповненню пробілів у виробничому ланцюзі; зниженню ризику; доступу до технологій, ринків, ресурсів; спільної діяльності (збут, маркетинг тощо).
Результати зусиль ПФГ щодо концентрації капіталу для рішення проблем стабілізації виробництва і його технологічного відновлення в основному залежать від того, якою мірою вийде залучити для цього ресурси найбільш самостійних з фінансової точки зору галузей вітчизняної економіки.
Промислово-фінансові групи та інші інтегровані структури, що базуються на внутрішніх договірних відносинах, є каркасом економіки ведучих індустріальних держав і світового господарства в цілому. Створення ПФГ в країні сприяє виявленню економічних пріоритетів, зміцненню господарських зв'язків, розвитку промисловості і фінансової сфери, підвищенню конкурентноздатності підприємств і їх виходу на світовий ринок, розвитку підприємств стратегічної орієнтації шляхом їх інвестування і реструктуризації.