44.Поняття та риси правового регулювання, його ефективність. Види правового регулювання.

Правове регулювання може бути охарактеризоване як здійснюваний за допомогою юридичних засобів процес упорядкування суспільних відносин з метою забезпечення певної сукупності соціальних інтересів, які вимагають правового гарантування.

Сутність будь-якого соціального регулювання так чи інакше полягає у цілеспрямованому визначенні на нормативному та індивідуальному рівнях відповідно до завдань такого регулювання форм і меж дозволеної та необхідної поведінки соціальних суб’єктів у певних життєвих ситуаціях, а також у стимулюванні фактичного додержання ними цих установлень. Водночас правове регулювання має й низку специфічних властивостей, не притаманних іншим видам соціального регулювання:

Державна забезпеченість правового регулювання, яка виявляється в активній участі держави в процесах правоутворення та сприяння подальшій реалізації правових норм. Зокрема, саме держава в особі її уповноважених органів встановлює за власною ініціативою та остаточно формулює переважну більшість діючих у суспільстві юридичних приписів, забезпечує впорядкування та періодичне оновлення нормативно-правового матеріалу, здійснює контроль за своєчасним та точним виконанням правових, організує усунення невизначеності з правових питань та розв’язання суперечок між суб’єктами права, що виникають у процесі реалізації його норм.

Загальність правового регулювання полягає в охопленні ним більшості питань,що визначаються правом, усіх членів та всієї території відповідного державного утворення.

Єдність правового регулювання виражається в його моністичності, тобто неможливості одночасного функціонування в певному державно організованому суспільстві одразу декількох не узгоджених поміж собою систем правової регуляції. Тим самим забезпечується послідовна реалізація в правовому регулювання принципу юридичної рівності, застосування однакового масштабу правового оцінювання для всіх тотожних за своїм змістом життєвих ситуацій, які потребують юридичної регламентації.

Формалізованість правового регулювання виявляється в урахуванні при реалізації правових норм тільки тих соціальних фактів, що передбачені у праві, і навпаки в ігноруванні всіх інших не відображених у ньому фактичних обставин.

Системність правового регулювання передбачає чітку узгодженість дії та взаємну підтримку залучених до нього правових явищ. Так, недодержання заборон, передбачених правовими нормами тягне за собою виникнення охоронних правовідносин між особою, яка їх порушила, та органами держави, уповноваженими розслідувати зазначені факти. Тим самим створюються умови для прийняття індивідуальних правових актів, що опосередковують з’ясування обставин правопорушення та визначають конкретну міру покарання, яку має зазнати правопорушник.

Результативність правового регулювання виявляється у підвищеному ступені реалізації правових приписів, відносній нечисленності випадків відхилення від встановленого правового порядку.

Правове регулювання слід відрізняти від більш масштабного юридичного явища – правового впливу, який охоплює не тільки цілеспрямоване визначення юридичними засобами характеру поведінки учасників суспільних відносин, тобто власне правове регулювання, а й усі інші форми та напрямки дії права на свідомість та поведінку людей.

Предмет правового регулювання – суспільні відносини, які можуть регулюватися правом і при цьому потребують такого регулювання.

Суспільні відносини можуть регулюватися правом якщо вони:

1. Є свідомими і вольовими, що відповідно передбачає здатність їх учасників розуміти зміст та можливі наслідки своєї поведінки, а також обирати та реалізовувати її певні варіанти;

2. Мають певний зовнішній вираз у поведінці суб’єктів цих відносин;

3. Досить чітко визначені за їх суб’єктами та об’єктами ;

4. Потреба у правовому регулюванні, пов’язана перш за все з потребуванням таких відносин у сфері правового регулювання;

Види правового регулювання:

Залежно від особливостей правового інструментарію, який використовується у процесі юридичної регламентації суспільних відносин, розрізняють:

• Нормативне правове регулювання ( здійснюється за допомогою юридичних правил поведінки загального характеру, які закріплюються в нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах, правових прецедентах, правових звичаях і має такі ознаки:

1. Поширюється не на конкретні життєві ситуації, а на заздалегідь не визначену кількість тотожних за своїми ознаками випадків;

2. Адресуються колу осіб, не окреслених персонально;

3. Реалізується за допомогою правових засобів багаторазової дії;

4. Здійснюється зазвичай протягом тривалого часу без встановлення чітких часових меж.

• Індивідуальне правове регулювання, йому притаманні ознаки протилежні тим, якими володіє нормативне регулювання, а саме:

1. Спрямовується на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки;

2. Поширюється не лише на персонально визначених осіб;

3. Не передбачає повторного застосування одних й тих самих юридичних засобів;

4. Має переважно короткостроковий характер, припиняється з реалізацією відповідних індивідуальних правових приписів.

За характером розподілу компетенції юридичної регламентації суспільних відносин :

• Централізоване – майже всі повноваження з юридичного вирішення відповідного кола питань концентруються на рівні вищих та центральних органів державної влади;

• Децентралізоване – передбачає передання багатьох повноважень з врегулювання певних суспільних відносин, включаючи деякі правотворчі можливості ,до інших державних та недержавних суб’єктів.

Залежно від порядку формування юридичних засобів, які застосовуються у правовому регулюванні воно може бути поділене на:

• Субординаційне правове регулювання( передбачає узгодження правових приписів, що при цьому встановлюються особами, на яких поширюється їх дія);

• Координаційне правовове регулювання ( полягаєу встановлені відповідних юридичних правил поведінки на основі консенсусу, в тому числі з залученням до їх формулювання осіб, які в подальшому самі виступають адресатами таких приписів.

• Автономне правовове регулювання ( виконує переважно субсидіарні функції відносно субординаційного та координаційного правового регулювання.

Ефективність правового регулювання – зумовлена його організацією конкретна міра результативності правового регулювання, яка виявляється у певному співвідношенні між очікуваними та фактичними наслідками дії права на суспільні відносини.

Ефективність правового регулювання визначається багатьма чинниками, які можуть бути поділені на декілька груп:

1. Чинники, які стосуються досконалості нормативної основи правового регулювання;

2. Чинники, що утворюють різноманітні обставини, що характеризують стан юридичної практики ;

3. Чинники, які визначають соціальні передумови правового регулювання, посилюючи або послаблюючи дію права.

45. Способи та методи правового регулювання. Типи правового регулювання. Способи правового регулювання суспільних відносин – первинні (тобто не містять у собі інші більш прості) засоби правового впливу на поведінку людей, пов’язані з наділенням їх суб’єктивними юридичними правами або покладан

нями на них суб’єктивних юридичних обов’язків. Способи поділяються на: - Основні – вони можуть застосовуватися як окремо , так і разом з певними допоміжними способами його здійснення. Дозвіл – надання особі через визнання за нею відповідного суб’єктивного права можливості реалізації певного варіанту своєї поведінки. Зобов’язання – покладення на учасників регламентованих правових суспільних відносин суб’єктивного юридичного обов’язку активного типу, що спонукає його носіїв до дій, передбачених правовими нормами. Заборона – покладення на особу суб’єктивного юр обов’язку пасивного типу, відповідно до якого вона має утримуватися від певних, визначенних правом форм поведінки. - Допоміжні – примус, заохочення, покарання, подання пільг, виключення з переліку обов’язків, пом’якшення юр відповідальності та ін. Вони використовуються разом з основними.  Методи правового регулювання – сполучення основних і допом способів правового регулюв наявність (чи відсутність) можливості у осіб , на яких воно пошир самост встановл та уточн правові форми поведінки, характер підстав з настанням яких пов’язується виникнення, зміна та припинення правових стосунків між ними, а також ступінь деталізованості правов регулювання. Якщо в прав регул перевага віддається встановленю обов’язків, обмеж ініціатива суб’єктів права то правове регулювання базується на імперативному мутоді. Навпаки, якщо в правовому регул ширше, ніж зобов’язання та заборони , застос дозволи, сторони відносин, що їх регулює право, мають змогу відступати від зазначених у правових нормах варіантів поведінки та вільні самі ухвалювати рішення щодо участі в цих відносинах то пр регул засновується на диспозитивному методі. Рекомендаційний метод – надання учасникам відносин , які впорядковуються правом, вказівок, що не мають обов’язкової сили, стосовно найбільш раціональних, прийнятних для суспільства і цих осіб форм організації їх взаємодії. Заохочувальний метод. Стимулювання за допомогою комплексного застосування різних способів правового заохочення такої поведінки суб’єктів права, яка є найбільш бажаною з погляду досягнення цілей правового регулювання. Типи правового регулювання відображають його загальну будову на рівні окремих ділянок суспільного життя , які опосередковуються правом. Розрізняються 2 типи правов регул:  - Загальнодозволений – можливість певної соціальної поведінки зумовлюється відсутністю її прямої юридичної заборони. У разі, якщо такої заборони не передбачено, то така поведінка вважається правомірною, тобто у цьому разі використ юр формула: дозволено все, крім того, що заборонено. - спеціально дозволений – нормативне положення, згідно з яким дозволяються лише ті форми поведінки соціальних суб’єктів, що безпосередньо визнаються правовими нормами як припустимі. У цьому разі діє юр формула: заборонено все, крім того, що дозволено. Ці підходи не можуть застосовуватися при врегулюванні однієї й тієї самої сфери соціальної діяльності. Там, де більш важливим є підтримання високої соціальної активності, максимальної свободи особи має бути реалізований загальнодозволений тип правового регулювання. Якщо ж потреба у забезпеч висок рівень дисциплінов учасн – спеціально дозволений тип.