27. Закон країни продавця (lex venditoris).

Означає, що застосуван-ню до правовідносин підлягає право тієї держави, на території якої засновано, має місце проживання або місце знаходження сторона зовнішньоекономічного договору купівлі-продажу, яка в цьому договорі є продавцем.

Якщо сторони не зазначили право, що підлягає застосуванню, то застосовується право держави-продавця. Угода підпорядковується внутрішньому праву держави, в якій постійно мешкає продавець на момент отримання ним замовлення або знаходиться підприємство продавця, що таке замовлення отримало; Цей принцип закріплений, наприклад, в п.1 ст. 8 Гаазької конвенції про право, застосовне до договорів міжнародної купівлі-продажу: «Якщо сторони договору міжнародної купівлі-продажу не вибрали застосовне право, то тоді угода регулюється правом держави, в якому продавець мав своє комерційне підприємство в момент укладення договору».

28.Закон місця виконання зобов’язання (“lex solutionіs”).

Діє у Німеччині. Означает применение права того государства, где обязательство, выте-кающее из договора, подлежит исполнению. Как формула прикреп-ления закон места исполнения обязательства используется для регулирования договорных частноправо-вых обязательств. В таком виде эта формула прикрепления сло-жилась и применялась в немецком праве. Обращается к этой

привязке Закон о международном частном праве и процессе, принятый Турцией в 1982 г. Его ст. 24 устанавливает, что если стороны не выбрали право, то применяется «право места испол-нения, а при нескольких местах исполнения — право исполнения того действия, которое образует центр тяжести обязательственно-го правоотношения».

Чаще же всего закон места исполнения используется в более узкой трактовке — как закон места фактической сдачи товара или места совершения платежа для регламентации такого комплекса

вопросов, как порядок сдачи товаров (форма сдаточно-приемного акта, день и время дня, когда может состояться сдача-приемка и т. д.) и порядок осуществления платежа, в том числе форма

и содержание соответствующих платежных документов.

29.Принцип автономії волі

Закон, обраний особою, що здійснила правочин (lex voluntatis), або «закон автономії волі» означає, що у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Як принцип міжнародного приватного пра-ва, автономія волі закріплена в статті 5 Закону України «Про міжнародне приватне право». В ній також закріплюються пра-вила, які застосовуються до вибору права, а саме:

а) вибір права має бути чітко вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законодавством;

б) вибір права може бути здійснений щодо правочину загалом або його окремої частини;

в) вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути чітко вираженим;

г) вибір права не здійснюється, якщо відсутній іноземний еле-мент у правовідносинах;

д) вибір права або зміна раніше обраного права можуть бути здій-снені учасниками правовідносин у будь-який час, зокрема, при вчиненні правочину, на різних стадіях його виконання тощо. Якщо вибір права або зміна раніше обраного права зроблені після вчинення правочину, то такий вибір має зворотну дію і є дійсними з моменту вчинення правочину, але не може бути підставою для визна-ння правочину недійсним у зв'язку з недотриманням його форми, а також не може обмежити чи порушити права, яких набули треті осо-би до моменту вибору права або зміни раніше обраного права.