66. Колізійні питання

1. принцип автономії волі

2. зобов'язальний статут угоди

3. додаткові колізійні норми.

(1) можливість для сторін встановлювати зміст договору, усі вимоги, в межах правил;

Особливості:

• сторони можуть вибрати право країни, яке буде регулювати умови договору;

• автономія волі є формулою прикріплення, яка займає верховенство позиції в зовнішньоекономічних зобов’язаннях;

• автономія волі як колізійна формула прикріплення буде мати свій розвиток в законодавстві різних країн.

(2) встановлюється шляхом вибору права яке використовується в зовн.-тогров. Угоді.

Значення:

• визначає права та обов’язки сторін, наслідки невиконання;

• визначає обставини звільнення від відповідальності

• за цим статутом вирішуються питання давності.

(3) Додаткові колізійні норми – визначають правила вибору права, регламент цього зовнішньоекон. угоди, використ, якщо сторонам не зрозуміло право якої країни використовувати:

Договори, що укладаються з іноземними контрагентами, регулюються нормами права певної країни. Право, що підлягає застосуванню до них, визначається за згодою сторін контракту. За відсутності у контракті умови про право, що підлягає застосуванню (а це нерідко трапляється на практиці), сторони можуть погодити вибір права згодом. Якщо й така домовленість не досягнута, компетентне право договору визначається на підставі колізійних норм, передбачених Законом України «Про міжнародне

приватне право».

Відповідно до ст. 43 зазначеного Закону, сторони договору можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України. Вибір права має бути явно віфаженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності якщо інше не передбачено законом.

У разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що піддягає застосуванню до цього договору, застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

67. Форма зед

Україна при ратифікації Віденської конвенції зробила застереження про незастосовність будь-якого її положення, яке допускає вчинення договору не у письмовій формі, якщо хоча б одна з сторін договору має комерційне підприємство в Україні. Загалом, український законодавець перебуває на позиції обов'язковості письмової форми зовн-економічного договору (хоч ця позиція значно пом'якшилася порівняно з радянською

традицією).

Згідно зч. 2 ст. б Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність) зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом (жоден чинний міжнародний договір України не скасовує вимогу для українських суб'єктів господарювання дотримуватися письмової форми

зовнішньоекономічного договору; відтак мова може йти лише про обтяження форми, встановлені законами України, а саме: обов'язковість нотаріального посвідчення та/або державної реєстрації відповідного договору). Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому закону. Дії, які

здійснюються від імені іноземного суб'єкта ЗЕД суб'єктом ЗЕД України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта.

Таким чином, за законодавством України недодержання форми зовнішньоекономічного договору, угод про зміну чи розірвання договору тягне за собою загальні несприятливі наслідки порушення вимог щодо форми правочину-визнання договору (угоди) неукладеним (оскільки згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору). Вказівка закону на обов'язковість

письмової форми договору означає презумпцію: немає письмової форми — немає і договору. Відтак особа, яка стверджує, що попри недодержання письмової форми угода сторін мала місце, повинна навести необхідні докази.