- •Поняття мпп
- •4.Поняття і види іноземного елементу
- •5. Колізія права в мПрП
- •8. Система мпп
- •9,10. Наука мпп та основні етапи розвитку доктрини
- •11. Поняття та види джерел
- •12. Подвійність джерел мпп. Співвідношення міжн.Договору та внутрішньодержавного закону.
- •13.Міжнародний договір
- •14. Органи уніфікації мПрП
- •15. Внутрішнє законодавство як джерело мпп
- •16. Кодифікація норм
- •17.Законодавство про мпп інших країн
- •18. Звичай
- •19. Судова практика
- •20.Поняття та структура колізійних норм
- •21.Види колізійних норм
- •22. Загальна хар-ка основних формул прикріплення в мпп
- •23. Особистий закон фізичної особи (lex personalis).
- •24. Особистий закон юридичної особи (lex societatis).
- •25. Закон місця знаходження речі (lex rei sitae).
- •26. Закон місця вчинення акту (lex loci actus).
- •27. Закон країни продавця (lex venditoris).
- •28.Закон місця виконання зобов’язання (“lex solutionіs”).
- •29.Принцип автономії волі
- •30. Закон місця укладення шлюбу (Lex loci celebrationis).
- •31.Закон місця вчинення шкоди (lex loci delicti commissi).
- •32. Закон суду (lex fori).
- •33. Закон прапору (lex flagi).
- •34.Закон валюти боргу (Lex moneta)
- •35. Застосування колізійних норм
- •36. Проблеми кваліфікації та методи її вирішення
- •37. Зворотне відсилання та відсилання до права третьої держави
- •38. Встановлення змісту іноземного права
- •39. Обхід закону
- •40. Застереження про публічний порядок
- •41.Застосування імперативних норм
- •42. Правовий режим та його види
- •43. Взаємність та її види.
- •44.Реторсії
- •45. Загальна характеристика суб’єктів
- •46. Правове положення іноземців
- •47. Цивільна, трудова, шлюбно-сімейна правоздатність і дієздатність іноземців в Україні та інших країнах
- •48. Визнання особи померлої та безвісно відсутньої
- •49. Поняття особистого статуту та національності юо
- •51.Правове положення іноземних юо в Україні
- •52.Підприємства і іноземними інвестиціями
- •54. Правове положення українських юо за кордоном
- •55.Міжнародні юо
- •56. Держава як суб’єкт відносин
- •57. Імунітет держави та його види
- •58. Особливості правовідносин за участі з державою
- •59. Колізійні питання права власності
- •60. Правові питання націоналізації
- •61. Правове регулювання іноземних інвестицій
- •64. Гарантії захисту іноземних інвестицій
- •65.Поняття, особливості, види зовнішньоекономічних угод
- •66. Колізійні питання
- •67. Форма зед
- •68. Укладення зед
- •70. Правове регулювання міжнародної купівлі-продажу
- •70. Віденська конвенція 1980 року.
- •71. Зміст, укладення міжнародного договору кп, відповідальність
- •72. Принципи міжнародних комерційних договорів
- •73. Інкотермс
- •74. Договір підряду
- •75. Договір перевезення
- •76. Види міжнародних перевезень
- •77. Джерела правового регулювання міжнародних перевезень.
- •79. Особливості відповідальності перевізників
- •80.Товаророзпорядчі документи
- •81. Міжнародні транспортні організації.
- •82. Поняття і види міжнародних розрахунків
- •84. Уніфіковані правила для інкасо
- •85.Уніфіковані правила по документарному акредитиву
- •87, 88. Женевські конвенції про векселі і чеки.
- •89. Міжнародні неторговельні розрахунки
- •90. Колізійні питання позадоговірних зобов’язань
- •91. Регулювання позадоговірних зобов’язань міжнародними угодами
- •92. Регулювання позадоговірних зобов’язань залежно від правових систем
- •96. Права іноземних авторів в Україні
- •96. Міжнародні конвенції з авторського права
- •97. Промислова власність
- •98. Паризька конвенція
- •99. Договір про патентну кооперацію
- •100. Міжнародні акти
- •101. Євразійська патентна конвенція, її мета і завдання.
- •102. Регіональні угоди в галузі промислової власності
- •103. Спадкові відносини
- •104. Шлюбно-сімейні відносини
- •105. Трудові відносини
- •106.Поняття та значення міжнародного цивільного процесу
- •107. Визначення міжнародної підсудності
- •108. Цп права іноземців
- •109. Правове становище держави
- •110. Виконання судових доручень
- •111. Визнання і виконання рішень.
- •112.Мкас
- •113. Мкас при тпп.
- •115. Розгляд господарських спорів між суб’єктами снд
- •116. Виконання іноземних арбітражних рішень.
49. Поняття особистого статуту та національності юо
+ 50. Доктрина і практика визначення національності ЮО.
Особистий статут організації відповідає на запитання, чи є дана організація юридичною особою (чи це сукупність фізичних осіб, не наділених таким правом), визначає порядок створення та ліквідації юридичної особи, передбачає її організаційну форму та правоздатність, вирішує долю ліквідаційного залишку тощо. Отже, особистий статут відображує національну належність юридичної особи, але до цього часу не існує єдиного критерію визначення такої національної належності. На сьогодні пропонується кілька докт-ринальних підходів до вирішення цієї проблеми.
Теорія інкорпорації. Основний зміст теорії і самого критерію інкорпорації (засновництва) зводиться до того, що компанія належить правопорядку країни, в якій вона заснована відповідно до її законодавства. Іншими словами, компанія, утворена за британським законом визнаватиметься британською компанією в тих країнах, колізійне право яких у цій галузі будується на принципах інкорпорації. Прийнято вважати, що дана ознака визначення особистого статуту іноземної юридичної особи властива країнам, що належать до англосаксонської системи права. Дійсно, це так. Разом з тим і держави континентальної системи права у своєму законодавстві й судовій практиці активно її використовують. Російська Федерація, Білорусь, Казахстан, Китай, Чехія, Словаччина, Нідерланди законодавчо закріпили відсилання до закону місця інкорпорації як необхідний колізійний принцип відшукання особистого статуту.
Теорія осілості. Відповідно до цієї теорії, яку іноді називають теорією «ефективного місцеперебування», особистим статутом юридичної особи є закон тієї країни, в якій розміщується її керівний орган (рада директорів, правління, інші виконавчі або розпорядницькі органи). Існує думка, що в цьому випадку не має значення, де здійснюється ділова активність такої юридичної особи. До числа держав, що керуються цим критерієм, належать: Франція, Іспанія, Бельгія, Люксембург, Німеччина, Польща та ще деякі інші країни Європейського Союзу. Як правило, юридична адреса суб'єктів господарювання міститься в їхніх статутах чи інших установчих документах, тому вважається, що, керуючись нею, легко встановити приналежність даної юридичної особи до відповідного правопорядку.
Теорія центра експлуатації. Ще одним критерієм особистого статуту юридичної особи виступає місце здійснення основної діяльності. Її зміст досить простий: особистий статут юридичної особи визначається законом країни, де відбувається її господарська діяльність. Цей критерій здебільшого використовується в законодавстві та судовій практиці країн, що розвиваються, з метою оголошення «своїми» всіх утворень, що ведуть ділові операції на території даної держави. Ця теорія має певні корені політичного, юридичного та економічного характеру. Країни, що розвиваються, зацікавлені в залученні іноземного капіталу для розвитку національного господарства, і «прив'язати» їх до вітчизняного правопорядку держава може найпростішим шляхом — з допомогою критерію «центра експлуатації».
Теорія контролю. Початок використання цієї теорії має історичні корені і пов'язується в історії та науці міжнародного приватного права з періодами двох світових війн. Під час збройних конфліктів правовий статус іноземних юридичних осіб набуває особливого значення, оскільки виникає проблема «ворожих іноземців». Сторони конфлікту зацікавлені у припиненні будь-яких економічних зв'язків між собою. У відомому в історії циркулярі французького міністерства юстиції від 24 лютого 1916 р. вказувалося, що коли йдеться про ворожий характер юридичної особи, не можна задовольнятися дослідженням «правових форм, прийнятих компаніями: ні місцезнаходження адміністративного центра, ні інші ознаки, що визначають у цивільному праві національність юридичної особи, недостатні, тому що мова йде про те, щоб... виявити дійсний характер діяльності товариства». Ворожою, говорилося в документі, треба визнати юридичну особу, якщо її управління чи весь її капітал (або більша його частина) знаходяться в руках ворожих громадян, тому що в цьому випадку за фікцією цивільного права ховаються діючі фізичні особи»1.За вітчизняним законодавством, в Україні теж використовуються різні критерії для поділу юридичних осіб на «своїх» та іноземних.
За вітчизняним законодавством, в Україні теж використовуються різні критерії для поділу юридичних осіб на «своїх» та іноземних. Так, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»2 від 16 квітня 1991 р. у ст. 1 визначає іноземних суб'єктів господарської діяльності як суб'єктів, що мають постійне місцезнаходження чи постійне місце проживання за межами нашої держави. Постійним місцезнаходженням при цьому вважається те місце, де знаходиться офіційно зареєстрований головний орган управління суб'єкта господарювання.
Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»3 від 22 травня 1997 р. визначає нерезидентами юридичних осіб та суб'єктів підприємницької діяльності, які не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами України і які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави. Таким чином, тут застосовуються два критерії — місця знаходження та місця заснування1. Державна реєстрація цих суб'єктів провадиться за їх місцезнаходженням чи місцем проживання.
У міжнародних договорах за участю України використовуються ще й інші критерії. Наприклад, Угода між Урядом України та Великою Соціалістичною Народною Лівійською Арабською Джамахірією від 21 січня 2001 року про сприяння та взаємний захист інвестицій передбачає, що «термін «юридична особа» означає будь-які організації, зареєстровані чи засновані або інакше належним чином організовані відповідно до законодавства будь-якої з Договірних Сторін, включаючи компанії, асоціації, партнерства, корпорації та інші»2. У подібній угоді України з королівством Марокко, що ратифікована 11 липня 2002 р., використовуються критерії місцезнаходження юридичної особи та контролю3.
Отже підприємство, організація чи інша сукупність фізичних осіб, що дістали статус юридичної особи в одній державі, визнаються суб'єктами права і в інших державах. Вони підтверджують свій статус витягом з торгового, банківського чи судового реєстру тієї держави, яка надала їм цей статус, а також засновницькими документами, засвідченими в установленому порядку.
Торговельні реєстри, скажімо, в Німеччині та Австрії ведуть суди, у Швейцарії — суди та адміністративні органи. Витяги з них повинні містити необхідні відомості щодо назви фірми, виду товариства чи компанії, змісту діяльності, інформацію про основний капітал, прізвища осіб, які відповідають за цю діяльність, та осіб, які мають право підпису договорів, інших документів. Витяг з реєстру, що подається в організації України, має бути засвідченим відповідно до законодавства країни його видачі, викладений українською мовою та легалізований у консульській установі України. Він може бути засвідченим у посольстві відповідної держави в Україні та легалізований в Міністерстві закордонних справ України.
Допуск іноземної юридичної особи до здійснення господарської чи іншої діяльності на території іншої країни і порядок такої діяльності регламентуються законодавством цієї країни, тобто застосовується закон місця здійснення діяльності. Разом з тим юридична особа не може мати за кордоном більше прав, ніж вона мала б за особистим статутом.
В Україні види господарської діяльності, які можуть здійснюватися іноземними суб'єктами господарювання, визначені в Законі «Про зовнішньоекономічну діяльність». До них ст. 4 Закону відносить, зокрема: експорт та імпорт товарів, капіталів; надання іноземними суб'єктами господарювання суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, маркетингових, експортних, посередницьких та інших послуг, які прямо і виключно не заборонені законодавством України, та спільну підприємницьку діяльність з ними, що включає проведення спільних господарських операцій і спільне володіння майном як на території України, так і за її межами; наукову, науково-технічну, науково-виробничу та іншу кооперацію; підприємницьку діяльність на території України, пов'язану з наданням ліцензій, патентів, «ноу-хау», торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності.
Іноземні суб'єкти господарювання можуть здійснювати діяльність через посередників та самі займатися посередницькою діяльністю.
Законодавством України передбачаються ще й інші види господарської діяльності з участю іноземного елементу. Так, Закон України «Про концесії»1 від 16 липня 1999 р. передбачає можливість іноземних суб'єктів господарювання — інвесторів брати участь у здійсненні діяльності щодо створення (будівництва) та/або управління (експлуатації) певних об'єктів державного й комунального майна на умовах договору концесії з органом виконавчої влади або відповідного органу місцевого самоврядування. Згідно із Законом України «Про угоди про розподіл продукції»1 від 14 вересня 1999 р., зазначені суб'єкти можуть провадити пошуки, розвідки та видобування корисних копалин на визначеній ділянці (ділянках) надр за договором з Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування за власний рахунок і на власний ризик з подальшою компенсацією витрат і отриманням плати (винагороди) у вигляді частини виробленої продукції.
Особистий статут юридичної особи означає:
її правове становище, зокрема, чи є ця особа юридичною чи просто спілкою фізичних осіб;
порядок її створення та припинення існування; структуру; управління нею;
поширення певного виду правового режиму” визначення обсягу правоздатності;
реалізацію ліквідаційного залишку після припинення її діяльності.
Для визначення статуту юридичної особи необхідно встановити її „національність”, тобто державну належність та її особистий закон. „Національність” особи визначається за різними принципами:
критерій місця створення (заснування) юридичної особи – означає поширення на неї закону держави, де створено цю особу і зареєстровано її статут (закон інкорпорації);
критерій місцезнаходження особи (місце осілості).
принцип місця основної діяльності юридичної особи;
принцип належності (громадянства) засновників (учасників) і складу правління до певної правової системи.