48. Визнання особи померлої та безвісно відсутньої

ЗУ Стаття 20. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою       1. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою регулюються останнім з відомих особистих законів цієї особи. ЦКУ Стаття 43. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою       1. Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.       2. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року.       3. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України ( 1618-15 ).  Стаття 46. Оголошення фізичної особи померлою       1. Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

     2. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.       3. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

     4. Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України ( 1618-15 ).

Розглянемо, як зазначене питання регламентовано у двох міжнарод-них договорах України. Ознайомимося зі ст. 25 “Визнання особи безвісно відсутньою та ого-лошення померлою” Конвенції про правову допомогу і правові відноси-ни з цивільних, сімейних і кримінальних справ від 22 січня 1993 р., ук-ладеної в Мінську. “1. У справах про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошен-ня померлою і у справах про встановлення факту смерті є компетентни-ми установи юстиції Договірної Сторони, громадянином якої була особа у той час, коли вона за останніми даними була жива, а щодо інших осіб — установи юстиції за останнім місцем проживання особи. 2. Установи юстиції кожної з Договірних Сторін можуть визнати громадянина іншої Договірної Сторони та іншу особу, яка проживала на її території, безвісно відсутньою або померлою, а також встановити факт її смерті за клопотанням зацікавлених осіб, які проживають на її тери-торії, права та інтереси яких засновані на законодавстві цієї Договірної Сторони. 3. При розгляді справ про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення померлою і справ про встановлення факту смерті установи юстиції Договірної Сторони застосовують законодавство своєї держа-ви”. А тепер вивчимо ст. 23 “Оголошення померлим і встановлення фак-ту смерті” Договору між Україною і Республікою Польща “Про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах” від 27 травня 1993 р.: “1. Оголошення особи померлою і встановлення факту смерті нале-жить до компетенції суду тієї Договірної Сторони, громадянином якої та особа була в той час, коли за останніми відомостями була живою. 2. Суд однієї Договірної Сторони може оголосити громадянина іншої Договірної Сторони померлим або встановити факт його смерті: 1) за заявою особи, яка має намір реалізувати свої права, що вини-кають з спадкових або майнових відносин між подружжям, відносно нерухомого майна особи, яка померла або загинула, якщо це майно знаходиться на території тієї Договірної Сторони, суд якої має винести рішення; 2) за заявою чоловіка (дружини) особи, яка загинула або померла, що проживає на час подання клопотання на території тієї Дого-вірної Сторони, суд якої має винести рішення. 3. У справах про оголошення особи померлою і встановлення фак-ту смерті застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, грома-дянином якої була та особа на той час, коли за останніми відомостями була живою. 4. Рішення, винесене згідно з пунктом 2, має правові наслідки вик-лючно на території тієї Договірної Сторони, суд якої виніс рішення”.