- •Поняття мпп
- •4.Поняття і види іноземного елементу
- •5. Колізія права в мПрП
- •8. Система мпп
- •9,10. Наука мпп та основні етапи розвитку доктрини
- •11. Поняття та види джерел
- •12. Подвійність джерел мпп. Співвідношення міжн.Договору та внутрішньодержавного закону.
- •13.Міжнародний договір
- •14. Органи уніфікації мПрП
- •15. Внутрішнє законодавство як джерело мпп
- •16. Кодифікація норм
- •17.Законодавство про мпп інших країн
- •18. Звичай
- •19. Судова практика
- •20.Поняття та структура колізійних норм
- •21.Види колізійних норм
- •22. Загальна хар-ка основних формул прикріплення в мпп
- •23. Особистий закон фізичної особи (lex personalis).
- •24. Особистий закон юридичної особи (lex societatis).
- •25. Закон місця знаходження речі (lex rei sitae).
- •26. Закон місця вчинення акту (lex loci actus).
- •27. Закон країни продавця (lex venditoris).
- •28.Закон місця виконання зобов’язання (“lex solutionіs”).
- •29.Принцип автономії волі
- •30. Закон місця укладення шлюбу (Lex loci celebrationis).
- •31.Закон місця вчинення шкоди (lex loci delicti commissi).
- •32. Закон суду (lex fori).
- •33. Закон прапору (lex flagi).
- •34.Закон валюти боргу (Lex moneta)
- •35. Застосування колізійних норм
- •36. Проблеми кваліфікації та методи її вирішення
- •37. Зворотне відсилання та відсилання до права третьої держави
- •38. Встановлення змісту іноземного права
- •39. Обхід закону
- •40. Застереження про публічний порядок
- •41.Застосування імперативних норм
- •42. Правовий режим та його види
- •43. Взаємність та її види.
- •44.Реторсії
- •45. Загальна характеристика суб’єктів
- •46. Правове положення іноземців
- •47. Цивільна, трудова, шлюбно-сімейна правоздатність і дієздатність іноземців в Україні та інших країнах
- •48. Визнання особи померлої та безвісно відсутньої
- •49. Поняття особистого статуту та національності юо
- •51.Правове положення іноземних юо в Україні
- •52.Підприємства і іноземними інвестиціями
- •54. Правове положення українських юо за кордоном
- •55.Міжнародні юо
- •56. Держава як суб’єкт відносин
- •57. Імунітет держави та його види
- •58. Особливості правовідносин за участі з державою
- •59. Колізійні питання права власності
- •60. Правові питання націоналізації
- •61. Правове регулювання іноземних інвестицій
- •64. Гарантії захисту іноземних інвестицій
- •65.Поняття, особливості, види зовнішньоекономічних угод
- •66. Колізійні питання
- •67. Форма зед
- •68. Укладення зед
- •70. Правове регулювання міжнародної купівлі-продажу
- •70. Віденська конвенція 1980 року.
- •71. Зміст, укладення міжнародного договору кп, відповідальність
- •72. Принципи міжнародних комерційних договорів
- •73. Інкотермс
- •74. Договір підряду
- •75. Договір перевезення
- •76. Види міжнародних перевезень
- •77. Джерела правового регулювання міжнародних перевезень.
- •79. Особливості відповідальності перевізників
- •80.Товаророзпорядчі документи
- •81. Міжнародні транспортні організації.
- •82. Поняття і види міжнародних розрахунків
- •84. Уніфіковані правила для інкасо
- •85.Уніфіковані правила по документарному акредитиву
- •87, 88. Женевські конвенції про векселі і чеки.
- •89. Міжнародні неторговельні розрахунки
- •90. Колізійні питання позадоговірних зобов’язань
- •91. Регулювання позадоговірних зобов’язань міжнародними угодами
- •92. Регулювання позадоговірних зобов’язань залежно від правових систем
- •96. Права іноземних авторів в Україні
- •96. Міжнародні конвенції з авторського права
- •97. Промислова власність
- •98. Паризька конвенція
- •99. Договір про патентну кооперацію
- •100. Міжнародні акти
- •101. Євразійська патентна конвенція, її мета і завдання.
- •102. Регіональні угоди в галузі промислової власності
- •103. Спадкові відносини
- •104. Шлюбно-сімейні відносини
- •105. Трудові відносини
- •106.Поняття та значення міжнародного цивільного процесу
- •107. Визначення міжнародної підсудності
- •108. Цп права іноземців
- •109. Правове становище держави
- •110. Виконання судових доручень
- •111. Визнання і виконання рішень.
- •112.Мкас
- •113. Мкас при тпп.
- •115. Розгляд господарських спорів між суб’єктами снд
- •116. Виконання іноземних арбітражних рішень.
54. Правове положення українських юо за кордоном
За вітчизняним законодавством, зовнішньоекономічна діяльність суб'єктів господарювання України може здійснюватися на договірній основі з іноземними партнерами як на території України, так і за її межами. Суб'єктами господарювання в Україні визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізу-ючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав і обов'язків), мають відокремлене майно, несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Ними є:
господарські організації — державні, комунальні, колективні, приватні та інші підприємства, створені відповідно до законодавства, а також інші організації-юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані в установленому законом порядку;
громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;
філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.
Загальні умови створення суб'єктів господарювання:
1) суб'єкт господарювання створюється за рішенням власника чи власників майна або уповноваженого ним органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян заснуванням нового чи реорганізацією (злиття, приєднання, виділення, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства;
2) створення суб'єктів може бути також наслідком примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.
Суб'єкти господарювання можуть створюватися для здійснення будь-якої діяльності, якщо вона не суперечить чинному законодавству. Обмеження є для приватних підприємств стосовно діяльності у виготовленні й реалізації деяких видів продукції. Таку діяльність можуть здійснювати лише державні підприємства.
На здійснення окремих видів господарської діяльності, як уже згадувалося, треба мати спеціальний дозвіл — ліцензію. Перелік таких видів діяльності визначений у законодавстві.
Суб'єкти господарювання підлягають державній реєстрації, крім випадків, передбачених законодавством України. Державна реєстрація відбувається в органах державної влади за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом. Поняття державної реєстрації розкривається в Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців». Під нею розуміється засвідчення факту набуття або позбавлення статусу юридичної особи організацією та статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій шляхом внесення відповідних записів до Єдиного реєстру. Реєстрацію провадить державний реєстратор, який призначається на посаду міським головою міста обласного підпорядкування або головою районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації за погодженням зі спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації. Він оформляє та видає свідоцтва про державну реєстрацію, а також їх заміну; формує, веде та забезпечує зберігання реєстраційних справ; здійснює державну реєстрацію змін до установчих документів юридичних осіб і зміни імені або місця проживання фізичних осіб-підпри-ємців; передає органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду та фондів соціального страхування повідомлення та відомості з реєстраційних карток про ведення реєстраційних дій, у тому числі щодо створення відокремлених підрозділів юридичних осіб.
Свідоцтво про державну реєстрацію — це документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру (автоматизованої системи збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців), запису про їх державну реєстрацію. Діяльність незареєстрованого суб'єкта господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одержані таким суб'єктом, стягуються до Державного бюджету.
Державна реєстрація припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється за його рішенням, а також на підставі рішення суду у випадках визнання недійсними чи такими, що суперечать законодавству установчих документів, або здійснення незаконної діяльності. Державна реєстрація припинення господарської діяльності є підставою для ліквідації суб'єкта господарювання.
Суб'єкти господарювання (господарські організації) мають право відкривати свої філії (відділення), представництва. Відкриття таких підрозділів не потребує реєстрації. Суб'єкт господарювання лише повідомляє про їх відкриття реєструючий орган, вносячи додаткову інформацію у свою реєстраційну картку.
Організації, наділені статусом юридичної особи, вправі здійснювати діяльність, що виходить за межі України, відповідно до вітчизняного законодавства, законодавства іноземної держави, міжнародних угод.
Вітчизняне законодавство визначає зміст особистого статуту організацій-юридичних осіб, виду їх діяльності уміжнародному господарському обігу, які є майже аналогічним видом діяльності іноземних суб'єктів господарювання в Україні.
При порушенні законодавства України до зазначених суб'єктів можуть застосовуватися спеціальні санкції, скажімо, передбачені ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», затвердженому наказом Міністерства економіки від 17 квітня 2000 р. і Положенням про порядок застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій. Такими санкціями, зокрема, є індивідуальний режим ліцензування або тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності. Застосовує їх Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України за рішенням судів або за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів та Національного банку України.
Законодавство іноземних держав регламентує питання допуску українських суб'єктів господарювання на власну територію, визначає сфери та умови їхньої діяльності.
Межі здійснення діяльності суб'єктів господарювання за кордоном залежать від поширення на них певного виду правового режиму (національного, недискримінаційного, найбільшого сприяння чи спеціального). У більшості випадків іноземне законодавство передбачає для організацій-юридич-них осіб національний режим, тобто вони можуть здійснювати господарську діяльність на тих самих умовах і в такому самому обсязі, що й вітчизняні суб'єкти господарювання.
Міжнародні угоди, їхні норми можуть регламентувати питання правового режиму, який надається суб'єктам господарювання України за кордоном, сфери їхньої діяльності, оподаткування, транзиту тощо.
Зовнішньоекономічна діяльність може здійснюватись:
1. Через суб’єктів, що відкриті за кордоном, (1) які не є юридич-ними особами – представництва та філії, відділення, і (2) які є юридичними особами – дочірні підприємства, в тому числі бан-ківські, кредитні та страхові установи за межами України.
2. Через засновані з іноземними і українськими суб’єктами спільні підприємства різних видів і форм, в тому числі банківських, кре-дитних та страхових установ за межами України.
3. У формі спільної діяльності без створення юридичної особи згідно з договором.
Але слід зазначити, що незалежно від того, в якій формі (вигляді) буде здійснюватись ця діяльність, потрібно дотримуватися, по-перше, існуючих в законодавстві України обмежень щодо господарської
діяльності, по-друге, законодавства відповідних іноземних держав.