8. Система мпп

Під системою міжнародного приватного права розуміють його цілісну структуру, що розглядається у поділі на правові інститути, що поєднуються у дві частини – загальну та спеціальну.

Загальну частину міжнародного приватного права складають норми, які мають загальнотеоретичне, методичне значення для усіх інститутів міжнародного приватного права. Загальна частина вивчає

поняття та предмет міжнародного приватного права, його систему та джерела. Важлива увага в Загальній частині приділяється методам правового регулювання відносин з «іноземним елементом». Тради-ційно основним для міжнародного приватного права є колізійний метод, основним юридичним інструментом якого є колізійна норма. Важливе значення для міжнародного приватного права має також матеріально-правовий метод. Інші методи міжнародного приватно-го права мають похідний характер.

Спеціальна частина міжнародного приватного права включає окремі правові інститути, ускладнені «іноземним елементом». Тра-диційно основними інститутами Спеціальної частини міжнарод-ного приватного права є: цивільно-правове положення суб’єктівміжнародного приватного права; право власності; спадкове право; сімейне право; трудові відносини, зовнішньоекономічні договори; зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди; міжна-родний цивільний та арбітражний процес. В межах інституту пра-ва власності розглядаються також питання права інтелектуальної власності. Правовий інститут «зовнішньоекономічний договір» ви-вчає загальні вимоги до зовнішньоекономічних договорів та окремі види договорів.

9,10. Наука мпп та основні етапи розвитку доктрини

Система науки міжнародного приватного права охоплює осно-вні теоретичні та методологічні особливості галузі, її історичний розвиток, актуальні проблеми та перспективи

Міжнародне приватне право, починаючи свій розвиток з колізійного,пройшло тривалий шлях, сприйнявши стародавнє, зокрема староримське,право. Проте останньому так і не була відома розгорнута система колізійних норм. Вона починає складатися в епоху раннього середньовіччя внаслідок потреби врегулювати торговельні відносини. Такі норми містилися в договорах, укладених із греками 911 p. Князем Олегом і 944 p. князем Ігорем, у "Руській правді", інших джерелах. Значно пізніше, з кінця середніх віків, почала формуватися практика й доктрина про колізії статутів (місцевих законів). Із статутних теорій і виникло колізійне право. Поступово виникала назва нового вчення —

міжнародне приватне право.

Вважається, що засновниками доктрини міжнародного приватного права були Бартол (1314-1357, Італія), Бальд (1327— 1400, Італія), які коментували тексти римського права. В основному ці коментарі стосувалися контрактів, деліктів і заповітів.

Згодом доктрину міжнародного приватного права доповнили: вчення про "автономію волі" сторін, за яким сторони могли застосовувати до договорів обрані ними звичаї (Шарль Дюму-лен, 1500—1566, Франція); твердження про безумовне застосування закону місцезнаходження речі щодо нерухомості (Бертран д'Аржантре, 1519-1590, Франція); теорія про застосування територіального принципу та принципу "ввічливості" ("comitas"), яка полягає у тому, що дія іноземних законів відбувається завдяки "міжнародній ввічливості" (Ульрік Губер, 1634-1694; Павло Вут, 1619-1667; Йоганнес Вут, 1647-1714, усі — Голландія).

У XIX ст. вказані теорії, зокрема вчення про "comitas", підтримав Джозеф Сторі (1779—1845, США). У його "Коментарях конфліктного права" 1834 p. було вжито термін "міжнародне приватне право", який і донині викликає заперечення. Вказувалось, наприклад, що термін "міжнародне" не відображає характеристики джерел цієї галузі права, які в Америці мали переважно внутрішній, міжштатний характер. Важко за-перечити

несправедливість цих зауважень. Водночас інші терміни: "конфліктне право", "колізійне право" у правовій системі США та інших країн зазвичай повністю не охоплюють предмета галузі.

Не відповідала реальності й критика терміна "приватне" з боку радянських вчених, які вважали, що радянське право не знало поділу на публічне та приватне. Проте такий поділ об'єктивно існує у будь-якій правовій системі, хоч може не проводитись формально та не відображатись доктриною права. Зважаючи на те, що й досі не запропоновано терміна, який найбільшою мірою відображав би зміст вказаної галузі права, доводиться приймати умовний термін "міжнародне приватне право" як такий, що регулює цивілістичні відносини з "іноземним елементом".

Визначний внесок у розвиток доктрини міжнародного приватного права зробив Альберт Дайсі (1835—1922, Англія), деякі інші вчені. Доктрина права була доповнена, зокрема, теорією Фрідріха-Карла фон Савіньї (1779—1861, Німеччина), за якою кожне правовідношення можна найбільш тісно пов'язати з певним місцем. Паскуале Манчіні (1817—1888, Голландія) вважав, що "власний" національний закон повинен слідувати за кожною особою, яка перебуває у межах іноземної держави. Згодом важливе місце у

розвитку доктрини права займають праці Е. Бартена (1897, Франція), Ф. Кана (1891, Німеччина).

Розвивається доктрина міжнародного приватного права в західних державах і в теперішній час. Так, у сучасній правовій доктрині держав Східної Європи важливе місце посіли праці Ж. Сталева (Болгарія) — зокрема, про природу та функції міжнародного приватного

права; І. Сассі (Угорщина) — щодо колізійних норм у міжнародному приватному праві, питань міжнародного трудового права, міжнародного цивільного процесу, М. Сосняка (Польща) — щодо відповідальності; В.Кнаппа (колишня Чехо-Словаччина) — питання загальної частини вказаної галузі права.

У Росії наприкінці XIX — на початку XX ст. великою популярністю користувалися праці Д. Мейєра, Н. Іванова, К. Ма-лишева, Ф. Мартенса, А. Пиленко, П. Казанського, Б. Нольде, М. Бруна. Радянський період у розвитку доктрини міжнародного приватного права ознаменований творчим доробком С. Б. Крилова, І. С. Перетерського, Л. А. Лунца, М. М.

Богу-славського. Українську доктрину розвивали В. М. Корецысий, Г. К. Матвеев, Ю. Г. Матвеев, праці яких є актуальними й нині В останнє десятиріччя проблеми уніфікації колізійних норм правових актів нашої держави досліджував А. Г. Хачатурян. Загальні питання міжнародного приватного права, питання шлюбно-сімейних відносин з "іноземним

елементом" та деякі інші є предметом дослідження В. І. Кисіля; проблеми іноземних інвестицій - В. М. Коссака; трудові правовідносини з "іноземним елементом" — А. С. Довгерта. Вітчизняна доктрина вказаної галузі права збагачена працями О. А. Підо-пригори, М. М. Сибільова, В.Л. Мусіяки. Незважаючи на чималу кількість наукових досліджень, доктрина правової системи нашої держави потребує вивчення та аналізу багатьох питань, актуальних для суверенної України.

Важливим етапом в процесі розвитку міжнародного приватного права в Україні стало прийняття Закону України «Про міжнародне приватне право» 23 червня 2005 року. На підставі цього законодав-чого акту були внесені зміни в інші нормативні акти – в Цивільний процесуальний кодекс України, Сімейний кодекс України, Закон

України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та в Закон України «Про заставу».