- •Поняття мпп
- •4.Поняття і види іноземного елементу
- •5. Колізія права в мПрП
- •8. Система мпп
- •9,10. Наука мпп та основні етапи розвитку доктрини
- •11. Поняття та види джерел
- •12. Подвійність джерел мпп. Співвідношення міжн.Договору та внутрішньодержавного закону.
- •13.Міжнародний договір
- •14. Органи уніфікації мПрП
- •15. Внутрішнє законодавство як джерело мпп
- •16. Кодифікація норм
- •17.Законодавство про мпп інших країн
- •18. Звичай
- •19. Судова практика
- •20.Поняття та структура колізійних норм
- •21.Види колізійних норм
- •22. Загальна хар-ка основних формул прикріплення в мпп
- •23. Особистий закон фізичної особи (lex personalis).
- •24. Особистий закон юридичної особи (lex societatis).
- •25. Закон місця знаходження речі (lex rei sitae).
- •26. Закон місця вчинення акту (lex loci actus).
- •27. Закон країни продавця (lex venditoris).
- •28.Закон місця виконання зобов’язання (“lex solutionіs”).
- •29.Принцип автономії волі
- •30. Закон місця укладення шлюбу (Lex loci celebrationis).
- •31.Закон місця вчинення шкоди (lex loci delicti commissi).
- •32. Закон суду (lex fori).
- •33. Закон прапору (lex flagi).
- •34.Закон валюти боргу (Lex moneta)
- •35. Застосування колізійних норм
- •36. Проблеми кваліфікації та методи її вирішення
- •37. Зворотне відсилання та відсилання до права третьої держави
- •38. Встановлення змісту іноземного права
- •39. Обхід закону
- •40. Застереження про публічний порядок
- •41.Застосування імперативних норм
- •42. Правовий режим та його види
- •43. Взаємність та її види.
- •44.Реторсії
- •45. Загальна характеристика суб’єктів
- •46. Правове положення іноземців
- •47. Цивільна, трудова, шлюбно-сімейна правоздатність і дієздатність іноземців в Україні та інших країнах
- •48. Визнання особи померлої та безвісно відсутньої
- •49. Поняття особистого статуту та національності юо
- •51.Правове положення іноземних юо в Україні
- •52.Підприємства і іноземними інвестиціями
- •54. Правове положення українських юо за кордоном
- •55.Міжнародні юо
- •56. Держава як суб’єкт відносин
- •57. Імунітет держави та його види
- •58. Особливості правовідносин за участі з державою
- •59. Колізійні питання права власності
- •60. Правові питання націоналізації
- •61. Правове регулювання іноземних інвестицій
- •64. Гарантії захисту іноземних інвестицій
- •65.Поняття, особливості, види зовнішньоекономічних угод
- •66. Колізійні питання
- •67. Форма зед
- •68. Укладення зед
- •70. Правове регулювання міжнародної купівлі-продажу
- •70. Віденська конвенція 1980 року.
- •71. Зміст, укладення міжнародного договору кп, відповідальність
- •72. Принципи міжнародних комерційних договорів
- •73. Інкотермс
- •74. Договір підряду
- •75. Договір перевезення
- •76. Види міжнародних перевезень
- •77. Джерела правового регулювання міжнародних перевезень.
- •79. Особливості відповідальності перевізників
- •80.Товаророзпорядчі документи
- •81. Міжнародні транспортні організації.
- •82. Поняття і види міжнародних розрахунків
- •84. Уніфіковані правила для інкасо
- •85.Уніфіковані правила по документарному акредитиву
- •87, 88. Женевські конвенції про векселі і чеки.
- •89. Міжнародні неторговельні розрахунки
- •90. Колізійні питання позадоговірних зобов’язань
- •91. Регулювання позадоговірних зобов’язань міжнародними угодами
- •92. Регулювання позадоговірних зобов’язань залежно від правових систем
- •96. Права іноземних авторів в Україні
- •96. Міжнародні конвенції з авторського права
- •97. Промислова власність
- •98. Паризька конвенція
- •99. Договір про патентну кооперацію
- •100. Міжнародні акти
- •101. Євразійська патентна конвенція, її мета і завдання.
- •102. Регіональні угоди в галузі промислової власності
- •103. Спадкові відносини
- •104. Шлюбно-сімейні відносини
- •105. Трудові відносини
- •106.Поняття та значення міжнародного цивільного процесу
- •107. Визначення міжнародної підсудності
- •108. Цп права іноземців
- •109. Правове становище держави
- •110. Виконання судових доручень
- •111. Визнання і виконання рішень.
- •112.Мкас
- •113. Мкас при тпп.
- •115. Розгляд господарських спорів між суб’єктами снд
- •116. Виконання іноземних арбітражних рішень.
82. Поняття і види міжнародних розрахунків
Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується подальшим поглибленням та зміцненням взаємозв’язків між національними економіками, які передбачають здійснення міжнародних розрахунків. Міжнародні розрахунки — це грошові розрахунки між установами, підприємствами, банками та окремими особами, пов’язані з рухом товарно-матеріальних цінностей та послуг у міжнародному обороті. Основою для проведення міжнародних розрахунків є зовнішня торгівля, оскільки насамперед у ній виявляється відносно відокремлена форма руху вартостей у міжнародному обороті через розбіжності в часі виробництва, реалізації та оплаті товарів, а також завдяки територіальній розрізненості ринків збуту. Міжнародні розрахунки охоплюють торгівлю товарами та послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталів між країнами, у тому числі відносини, пов’язані з будівництвом об’єктів за кордоном і наданням економічної допомоги країнам. Більша частина всіх міжнародних розрахунків опосередковує міжнародні торговельні відносини. Міжнародна торговельна операція починається з продажу товару експортером імпортеру. Процес продажу являє собою обмін товарів на грошовий еквівалент. З юридичного погляду торгівля — це акт, під час якого власність (товар) передається однією стороною (продавцем) другій (покупцю) в обмін на отриману грошову вартість. Беручи за основу відому формулу товарного обігу К.Маркса «товар—гроші—товар», зазначимо, що, з одного боку, розрахунки стають підсумковим етапом виробничо-збутового процесу, в ході якого відбувається громадське визнання корисності продукції, відшкодовуються витрати на її виробництво, а також створюється і розподіляється дохід. З іншого боку, розрахунки є початковим етапом наступного виробничого циклу, передумовою безперервного відтворення. Ефективна організація розрахунків сприяє нормальному кругообігу коштів, забезпечує безперебійність реалізації продукції. На стан міжнародних розрахунків впливає цілий комплекс чинників, до яких належать: політичні та економічні відносини між країнами; позиція країни на товарних та грошових ринках; ступінь використання та ефективність державних заходів щодо зовнішньоекономічного регулювання; валютне законодавство; міжнародні торговельні правила та звичаї; регулювання міждержавних товарних потоків, послуг і капіталів; різниця в темпах інфляції в окремих країнах; стан платіжних балансів; банківська практика; умови зовнішньоторговельних контрактів і кредитних угод; конвертованість валют. З урахуванням цих чинників міжнародні розрахунки необхідно виділити в самостійну систему, нерозривно пов’язану з рухом товарно-матеріальних цінностей. Міжнародні розрахунки здійснюються банківськими установами. У зв’язку з цим з організаційно-технічного погляду міжнародні розрахунки — це регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов’язаннями, які виникають між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності. Основними суб’єктами міжнародних розрахунків є експортери та імпортери, а також банки, що їх обслуговують. Усі вони вступають у відповідні відносини, які пов’язані з рухом товаророзпорядчих документів і операційним оформленням платежів. При цьому провідна роль у міжнародних розрахунках належить банкам. Ступінь їх впливу залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв’язків країни, купівельної спроможності її національної валюти, спеціалізації та універсалізації банків, їх фінансового стану, ділової репутації, мережі філій та кореспондентських рахунків. Для своєчасного і раціонального здійснення міжнародних розрахунків банки відкривають і підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах відповідно до структури та строків майбутніх платежів і проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів. При цьому діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків регулюється, з одного боку, їх національним законодавством, а з іншого — правилами та звичаями, що склалися у світі, окремими міжбанківськими угодами.
Світова економічна криза 2007-2010 років показала, що переважне використання у міжнародних розрахунках валюти однієї країни (зокрема, долара США) несе в собі значні ризики для всієї системи цих розрахунків, залежність її від стану економіки країни - емітента. Тому доцільно використовувати у міжнародних розрахунках окремі регіональні валюти (євро, російський рубль, китайський юань тощо) або створити колективну міжнародну розрахункову грошову одиницю на зразок СДР, виходячи з певного "кошика" окремих регіональних валют.
Використовуються такі основні форми міжнародних розрахунків:
1. Акредитив - це доручення однієї кредитної установи іншій здійснити оплату товарно-транспортних документів за рахунок зарезервованих коштів. Ця форма найбільш складна і затратна.
Акредитивом може бути зобов'язання банку, видане ним за дорученням клієнта-імпортера, здійснити платіж на користь експортера або забезпечити його платіж іншим банкам у межах визначених сум та обумовленого терміну проти документів, наведених у акредитиві.
У розрахунках за зовнішньоторгівельними операціями використовують документарні акредитиви, платежі за якими здійснюються після подання до банку комерційних документів: рахунку фактури, транспортних і страхових документів, сертифікатів тощо.
Використання акредитивів для міжнародних розрахунків регламентується "Уніфікованими правилами та звичаями акредитивів" (Uniform Customs and Practice for Documentary Credit - UCPDC), розробленими Міжнародною торговельною палатою, до яких приєднались понад 160 країн світу.
Експортер та імпортер укладають між собою угоду, в якій вказують, що розрахунки буде здійснено в формі документарного акредитива. Після підписання контракту експортер повідомляє імпортера про готовність відвантажити товар. Імпортер подає своєму банку заяву на відкриття акредитива. Після цього банк-емітент направляє акредитив іноземному банку, що обслуговує експортера (авізую-чий банк), який перевіряє його достеменність і сповіщає експортера про відкриття та умови акредитива. Експортер перевіряє відповідність умов акредитива платіжним умовам укладеної угоди та відвантажує товар, а потім разом з транспортними документами передає інші документи, передбачені умовами акредитива, у свій банк. Банк експортера перевіряє перелік документів, правильність їх оформлення і пересилає банку-емітенту для оплати. У супровідному листі зазначається порядок зарахування виручки на рахунок експортера. Після одержання та перевірки документів банк-емітент здійснює платіж банку експортера.
Види акредитивів різні і поділяються:
1. З точки зору можливості зміни або анулювання акредитива банком-емітентом:
- безвідкличний (дає бенефіціару високий ступінь впевненості, що його поставки або послуги будуть оплачені, щойно він виконає умови акредитива, який у випадку, коли пред'явлені всі документи і дотримані всі його умови, складає тверде зобов'язання платежу банка-емітента);
- відкличний (у будь-який час може бути змінений або анульований банком-емітентом навіть без попереднього повідомлення бенефіціара).
2. З точки зору додаткових зобов'язань іншого банку з акредитива:
- відкличний непідтверджений акредитив (банк-кореспондент лише авізує бенефіціару відкриття акредитиву. У цьому випадку він не бере ніякого зобов'язання платежу і, таким чином, не зобов'язаний його здійснювати на основі документів, що пред'явлені бенефіціаром);
- безвідкличний підтверджений акредитив (якщо банк-кореспондент підтверджує бенефіціару акредитив, то цим самим він зобов'язується здійснити платіж за документами, що відповідають акредитиву і подані вчасно).
3. З точки зору існування валютного покриття:
- покритий;
- непокритий.
Покриті - акредитиви, при відкритті яких банк-емітент заздалегідь надає в розпорядження виконуючого банку валютні кошти (покриття) у сумі акредитиву на термін дії зобов'язань банка-емітента з умовою можливості їх використання для виплат по акредитиву.
2. Інкасо - це форма розрахунку за зовнішньоторговельною угодою, яка полягає в тому, що експортер доручає своєму банку одержати від імпортера певну суму валюти при передачі останньому відповідних товарних документів.
Використання інкасо регулюється "Уніфікованими правилами з інкасо", розробленими Міжнародною торговельною палатою. Розрізняють чисте та документарне інкасо. Чисте інкасо здійснюється на основі чеків, платіжних розписок та інших видів документів, що використовуються для одержання платежу. Документарне інкасо - це інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів.
За схемою організації інкасової операції експортер та імпортер укладають угоду, в якій визначаються банки, уповноважені здійснювати розрахунки. Потім експортер здійснює відвантаження товару і одержує транспортні документи. Далі експортер готує необхідні документи (рахунки, фінансові документи тощо) і разом з інкасовим дорученням передає своєму банку. Банк-ремітент, якому доручено здійснення інкасо, після перевірки наданих документів відправляє їх разом з дорученням банку-кореспонденту країни імпортера. Інкасуючий банк після одержання інкасового доручення та інших документів подає їх імпортеру (платнику) для перевірки та одержання платежу. Банк країни імпортера надсилає повідомлення платнику про одержання інкасового доручення та прохання здійснити платіж. Документи видаються платнику проти платежу. Банк імпортера одержує платіж від імпортера. Інкасуючий банк переводить відповідну суму банку-ремі-тенту. Банк-ремітент після одержання переводу зараховує суму виручки на рахунок експортера.
3. Банківський переказ є розрахунковою банківською операцією, яка здійснюється через подання телеграфного, поштового або електронного доручення одного банку іншому. Здійснення банківського переказу містить такі операції:
1) передача експортером необхідних документів імпортеру;
2) виставлення імпортером платіжного доручення в банк, що його обслуговує (банк-імпортера);
3) списання коштів з рахунку покупця і зарахування їх на рахунок Лоро-ІІ банку експортера;
4) повідомлення банку експортера або здійснення розрахункової операції;
5) списання коштів з рахунку Лоро-І банку імпортера та зарахування їх на рахунок експортера;
6) повідомлення експортера про зарахування на його рахунок відповідної суми коштів.
Технічно переважна більшість платежів за банківськими переказами здійснюється через систему SWIFT (Society for Worldvide Intesbank Financial Telecommunications), яка організована у 1973 р. і об'єднує приблизно 1800 банків світу на правах членів і майже 1500 банків на правах асоційованих членів у 88 країнах світу.
4. Авансові розрахунки - це форма розрахунку, за якою оплата товарів імпортером здійснюється до відвантаження, а інколи навіть до виробництва товару. Вона найвигідніша для експортера.
5. Розрахунки з відкритим рахунком зводяться до періодичних платежів імпортера експортеру після одержання товару. Застосовуються за регулярних поставок при довготривалих торговельних зв'язках. Ці розрахунки вигідні для імпортера і невигідні для експортера (уповільнюють оборот капіталу, збільшують ризик).
6. Валютний кліринг - це угода між керівництвом двох і більше країн про обов'язковий взаємний залік міжнародних вимог і зобов'язань. Ця форма міжнародних розрахунків використовується для зменшення потреби в грошових коштах і для спрощення процесу обміну платіжними повідомленнями. При наявності клірингової угоди між країнами експортери та імпортери не мають права ухилятися від розрахунків по клірингу.
Цілі валютного клірингу різні в залежності від валютно-економічного стану країни: вирівнювання платіжного балансу без витрат золотовалютних резервів; отримання пільгового кредиту від контрагента, що має активний платіжний баланс; безповоротного фінансування країною з активним платіжним балансом країни з пасивним платіжним балансом.