- •Поняття мпп
- •4.Поняття і види іноземного елементу
- •5. Колізія права в мПрП
- •8. Система мпп
- •9,10. Наука мпп та основні етапи розвитку доктрини
- •11. Поняття та види джерел
- •12. Подвійність джерел мпп. Співвідношення міжн.Договору та внутрішньодержавного закону.
- •13.Міжнародний договір
- •14. Органи уніфікації мПрП
- •15. Внутрішнє законодавство як джерело мпп
- •16. Кодифікація норм
- •17.Законодавство про мпп інших країн
- •18. Звичай
- •19. Судова практика
- •20.Поняття та структура колізійних норм
- •21.Види колізійних норм
- •22. Загальна хар-ка основних формул прикріплення в мпп
- •23. Особистий закон фізичної особи (lex personalis).
- •24. Особистий закон юридичної особи (lex societatis).
- •25. Закон місця знаходження речі (lex rei sitae).
- •26. Закон місця вчинення акту (lex loci actus).
- •27. Закон країни продавця (lex venditoris).
- •28.Закон місця виконання зобов’язання (“lex solutionіs”).
- •29.Принцип автономії волі
- •30. Закон місця укладення шлюбу (Lex loci celebrationis).
- •31.Закон місця вчинення шкоди (lex loci delicti commissi).
- •32. Закон суду (lex fori).
- •33. Закон прапору (lex flagi).
- •34.Закон валюти боргу (Lex moneta)
- •35. Застосування колізійних норм
- •36. Проблеми кваліфікації та методи її вирішення
- •37. Зворотне відсилання та відсилання до права третьої держави
- •38. Встановлення змісту іноземного права
- •39. Обхід закону
- •40. Застереження про публічний порядок
- •41.Застосування імперативних норм
- •42. Правовий режим та його види
- •43. Взаємність та її види.
- •44.Реторсії
- •45. Загальна характеристика суб’єктів
- •46. Правове положення іноземців
- •47. Цивільна, трудова, шлюбно-сімейна правоздатність і дієздатність іноземців в Україні та інших країнах
- •48. Визнання особи померлої та безвісно відсутньої
- •49. Поняття особистого статуту та національності юо
- •51.Правове положення іноземних юо в Україні
- •52.Підприємства і іноземними інвестиціями
- •54. Правове положення українських юо за кордоном
- •55.Міжнародні юо
- •56. Держава як суб’єкт відносин
- •57. Імунітет держави та його види
- •58. Особливості правовідносин за участі з державою
- •59. Колізійні питання права власності
- •60. Правові питання націоналізації
- •61. Правове регулювання іноземних інвестицій
- •64. Гарантії захисту іноземних інвестицій
- •65.Поняття, особливості, види зовнішньоекономічних угод
- •66. Колізійні питання
- •67. Форма зед
- •68. Укладення зед
- •70. Правове регулювання міжнародної купівлі-продажу
- •70. Віденська конвенція 1980 року.
- •71. Зміст, укладення міжнародного договору кп, відповідальність
- •72. Принципи міжнародних комерційних договорів
- •73. Інкотермс
- •74. Договір підряду
- •75. Договір перевезення
- •76. Види міжнародних перевезень
- •77. Джерела правового регулювання міжнародних перевезень.
- •79. Особливості відповідальності перевізників
- •80.Товаророзпорядчі документи
- •81. Міжнародні транспортні організації.
- •82. Поняття і види міжнародних розрахунків
- •84. Уніфіковані правила для інкасо
- •85.Уніфіковані правила по документарному акредитиву
- •87, 88. Женевські конвенції про векселі і чеки.
- •89. Міжнародні неторговельні розрахунки
- •90. Колізійні питання позадоговірних зобов’язань
- •91. Регулювання позадоговірних зобов’язань міжнародними угодами
- •92. Регулювання позадоговірних зобов’язань залежно від правових систем
- •96. Права іноземних авторів в Україні
- •96. Міжнародні конвенції з авторського права
- •97. Промислова власність
- •98. Паризька конвенція
- •99. Договір про патентну кооперацію
- •100. Міжнародні акти
- •101. Євразійська патентна конвенція, її мета і завдання.
- •102. Регіональні угоди в галузі промислової власності
- •103. Спадкові відносини
- •104. Шлюбно-сімейні відносини
- •105. Трудові відносини
- •106.Поняття та значення міжнародного цивільного процесу
- •107. Визначення міжнародної підсудності
- •108. Цп права іноземців
- •109. Правове становище держави
- •110. Виконання судових доручень
- •111. Визнання і виконання рішень.
- •112.Мкас
- •113. Мкас при тпп.
- •115. Розгляд господарських спорів між суб’єктами снд
- •116. Виконання іноземних арбітражних рішень.
112.Мкас
Міжнародний комерційний арбітраж (або третейський суд) є різновидом комерційного арбітражу. Законодавство про арбітраж багатьох країн відображає природу арбітражу як альтернативного засобу вирішення спорів, що виникають у сфері економічного обігу, в основі якого лежить договір, і який виключає юрисдикцію державних судів по розгляду конкретної справи.
Договірна природа арбітражу означає, що його формування є прерогативою сторін. Заснування або обрання арбітражу здійснюється сторонами, між якими існує спір про право.
Чинне законодавство різних держав, як правило, закріплює можливість розгляду міжнародними комерційними арбітражами цивільних справ між національними, з однієї сторони, та іноземними суб'єктами права – з іншої, а в ряді випадків – і можливість розгляду арбітражами цивільних справ у спорах між іноземними суб'єктами права.
Так, згідно з Законом України “Про міжнародний комерційний арбітраж” в міжнародний комерційний арбітраж можуть передаватися спори, що виникають з договірних та інших цивільно-правових відносин при здійсненні зовнішньоторгових та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї з сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями та міжнародних об’єднань і організацій, створених на території України, між собою, спори їх учасників, а рівно їх спори з іншими суб’єктами права України (ст. 1). В ст. 3 Регламенту міжнародного арбітражного суду при Білоруській Торгівельно-промисловій палаті прямо передбачено, що арбітражний суд поряд з іншими спорами розглядає спори між іноземними суб’єктами господарювання, розташованими за межами Білорусії.
В умовах все більшого розвитку і спеціалізації міжнародного економічного обміну, роль комерційного арбітражу зростає. В ряді публікацій справедливо підкреслюється ефективність арбітражу, його переваги при розгляді міжнародних цивільних справ у порівнянні з національними судами.
Перевага арбітражу полягає, перш за все, у тому, що він забезпечує прийнятну, доступну і більш просту, на відміну від судової, процедуру вирішення спорів. Досить суттєвим є і те, що сторони можуть формувати склад арбітражу, який розглядає і вирішує справи, що сприяє довірі сторін до арбітрів і їх компетентності.
Провадження в арбітражі передбачає також можливість узгодити взаємно-прийнятну мову провадження, провадження в арбітражі має конфіденційний характер на відміну від гласності судового процесу, що також є його перевагою.
До преваг арбітражу відноситься і можливість обирати не тільки прийнятну арбітражну процедуру, але й прийнятне право. Рішення комерційного арбітражу, на відміну від рішень суду, є остаточними, що сприяє завершеності будь-якого арбітражного провадження.
Особливо слід підкреслити існування механізму, що забезпечує визнання і виконання рішень комерційного арбітражу в межах конвенційного регулювання цього питання.
Міжнародна практика створила різні види комерційного арбітражу: випадковий і інституційний. Випадковий арбітраж створюється для розгляду конкретного спору (австрійський юрист Ламмош назвав його арбітражем ad hoc). Після вирішення того чи іншого спору арбітраж припиняє існування. Процедура випадкового арбітражу може визначатися сторонами самостійно або шляхом домовленості про використання модельних правил арбітражу (наприклад, Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ)1.
У даний час широке розповсюдження отримали постійно діючі, або інституційні, арбітражі. Вони створюються при торгівельних палатах, біржах, різних асоціаціях, організаціях і т. ін.
Інституційний арбітраж організується як арбітражна установа, що не входить до державного апарату і є недержавним утворенням. Склад інституційного арбітражу може формуватись різними способами. Як правило, він утворюється з осіб, що внесені до списку арбітрів, органом тієї організації, при якій він перебуває. У деяких арбітражних установах коло осіб, які можуть входити до складу арбітражу, визначається не списком арбітрів, а членством у відповідній організації. Для інституційного арбітражу, на відміну від арбітражу ad hoc, характерним також є наявність власних правил процедури, які передбачають порядок утворення складу арбітражу і вирішення комерційних спорів.
Інституційний арбітраж зазнав деякої еволюції у своєму розвитку. В цьому відношенні слід відмітити спеціалізацію постійно діючих арбітражів. Так, поряд з арбітражами, так би мовити, загальної юрисдикції, які розглядають будь-які спори з договірних або інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньо-торгівельних та інших форм міжнародних економічних зв’язків, створюються арбітражі із спеціальною (обмеженою) юрисдикцією (торгівельні, морські і т. ін.). До арбітражів спеціальної юрисдикції відносяться, наприклад, Міжнародний третейський суд по справах морського і річного пароплавства в Гдині, Арбітражний суд Асоціації з бавовни в Польщі, Морська арбітражна комісія при Торгівельно-промисловій палаті України, Морська арбітражна комісія при Торгівельно-промисловій палаті Російської Федерації та ін.