THEATRICA _postranichno_

ПЕРЕДМОВА

(theatral). Словосполучення «Тheatrum Chemіcum» вживається також у назві виданих у 1602, 1613, 1622, 1652 та 1661 рр. посібників з алхімії та ін.

Упродовж ХVІІ–XVІІІ ст. лексема театр використовується: у назві громадськополітичного, як визначили б жанр такого видання сьогодні, журналу «Thеаtrum Еurореаn»­ («Видовища Європи»); у видрукуваному композитором Джованні

Франческо Анеріо зібранні діалогів «Tеаtrо аrmоnісо sріrіtuаlе» («Гармонійний духовний театр») й у назві книжки «Tеаtrum Сеrеmоnіаlе» («Театр церемоній», Ляйпциг, 1719) Йоганна Крістіана Люніга, який подав детальний опис усіх церемоній європейських феодальних дворів; урешті, саме словом театр визначається й найпочесніше місце для публіки у французькому театрі — на сцені; Френсіс Бекон, пишучи про джерела забобонів, які ошукують мислення, називає idola tribus, idola specus, idola fori, idola theatri (ідоли роду, печери, ринку, театру); Каль-

він для визначення всесвіту вживає словосполучення «Театр Слави Божої» та ін.

Утакому самому широкому значенні, — як театр світу, — вживають цю лексему й укра­їнські­ автори XVIII ст. Так, Іван Максимович друкує запозичені з творів Амв­ро­сія­ Мерліака повчальні оповідання з давньої історії у книжці «Феатрон, или Позор нравоучителный» (Чернігів, 1708), а Григорій­ Сковорода за півстоліт-

тя по тому, оперуючи словом театр, супроводжує його низкою метафор і порівнянь, що також мають театральне походження (комедії, театр життя, коме­ діальні ігри,­ персона комедії, актор, комедіальний театр). Водночас у своїх листах Сковорода вживає латинське spectaculum, — щоправда, у надто широкому позатеатральному значенні.

У1819 р. в опері малоросійській «Наталка Полтавка» Іван Котляревський усе

ще змушений вустами Петра давати відповідь на питання Виборного «а що се таке театр, город чи містечко?»: «Ні, се не город і не містечко, а в городі вистроєний великий будинок. Туди ввечері з’їжд­жають­ся­ пани і сходяться всякі люди, хто заплатити зможе, і дивляться на комедію <…> Се таке диво — як побачиш

раз, то і вдруге схочеться»­. Не менш цікаве зауваження термінологічного харак-

теру робить у Котляревського і Возний у репліці «комедія, сиріч, лицедійство». Про суперечливий зміст лексеми театр наприкінці ХІХ ст. свідчить виступ

М.Старицького­ на Першому Всеросійському з’їзді сценічних діячів: «В параграфе третьем высочайшего указа поставлено единственное ограничение для малорусских представлений, чтобы для них “не было устраиваемо специальных

малорусских театров”. Циркуляры же разъяснили, что под словом театр нужно понимать спектакль, а не здание»11.

УXVIII ст., коли видовище ще не сприймається як мистецтво, у базовому термі­­ ні театр іще відсутній мистецький відтінок, а саме театральне дійство не сприй-

мається як твір мистецтва. Одна з перших праць, у якій трапляється словосполу-

чення театральне мистецтво, — праця Франсуа Ріккобоні «Мистецтво театру»

11 Старицький М. Твори: В 6 т. — К., 1990. — Т. 6. — С. 357.

11

ПЕРЕДМОВА

(«L’art du theatre», 1750) — була відома й у Росії, ще при дворі Єлизавети Петрівни, й до кінця XVIII ст. використовувалася як посібник з майстерності актора

(до річниці коронування Єлизавети було здійснено показ Прологу, в якому, серед інших, на сцені виступало й Театральне мистецтво). Щоправда, й слово мис­ тецтво (L’art) тоді ще не мало відтінку, набутого ним у ХІХ ст.: воно сприймалося

радше як ремесло. Попри революційну, як на ті часи, назву, книга Франсуа Ріккобоні була присвячена навіть не театральному мистецтву в широкому сенсі, а суто ремеслу (основні розділи цієї праці присвячені жесту, голосу, декламації, виразності, поняттям, ніжності, силі, окремим амплуа й жанрам, сценічній грі, паузі тощо). Згодом про театральне й «акторське мистецтво, що пов­ноцінно­ розвинулося лише у Новий час», писатиме у своїй «Естетиці» Гегель12. Нарешті, і, як тоді видавалося, остаточно, театр отримує статус мистецтва у праці Гордона Крега «Мистецтво театру» (1905).

У XVIII ст. в українській шкільній драмі побутує словосполучення дійствія худож­ ная; цей термін вживає Сильвестр Ляскоронський у Пролозі до «Трагедо-комедії» (1729). В Епілозі він уживає термін діло художное. Ілля Турчиновський використовує словосполучення іскуство партесноє. Нарешті, Словник української мови Бориса Грінченка 1862 р. фіксує появу термінів мистець (у значенні мастеръ, мас-

так), мистецьки (мастерски), мистецький (мастерской), мистецьтво (мастерство, мастерское уменье, искусство). Термін мастак, у свою чергу, пояснюється у Словнику як мистець, і вперше фіксується в «Енеїді» І. Котляревського (1798).

Серед термінів на позначення театрального видовища у ХVI ст., побутує грецьке комедія — будь-який драматичний твір або вистава, незалежно від її жанру (грати комедію, французька комедія та ін.). У французькій мові цю лексему зафіксовано у XIV ст., в англійській — вона видозмінюється від commedy (1530) до co­ mœdia (1565); згодом comedy (1582) і, нарешті, comedia (1598). У такому самому позажанровому­ значенні термін зберігається у назві театру «Comédie-França­ise»­

й у словосполученні commedia dell’arte.

Наприкінці XVI ст. термін комедія ще не має жанрового забарвлення й охоплює всі види театральних розваг. Так, Іван Вишенський у «Посланії до честної

иблагоговійной старицы Домникии» писав: «И не відомость хулю художества, але хулю, што теперешніе наши новые рускіе философы не знают в церкви ничтоже читати, ни тое самое Псалтыри, ни Часослова <…> Латынских басней

ученицы, зовемые казнодіи, трудитися в церкви не хочют, толко комедии строят

ииграют»; та у цьому ж листі: «игрцы, скоморохи албо машкарники» стоять в одному ряду з найманцями, розбійниками, вовками, псами і чародіями13.

Невдовзі у Пролозі п’єси Г. Кониського «Воскресеніє мертвих» (1746) з’яв­ля­

ється похідне відкомедії слово комік: «А коміков свойственна должность сице-

12Гегель Г. В. Ф. Эстетика: В 4 т. — М., 1971. — Т. 3. — С. 566.

13Вишенський І. Послання до Домнікії // Українська література XIV–XVI ст. Апокрифи. Агіографія. Паломн. твори. Переклад. повісті. Поет. твори. — К., 1988. — С. 372.

12

ПЕРЕДМОВА

вая, Єже учить, в обществі нрави представляя»14. Ванглійському театральному лексиконі слово у формах comice і comicus відоме з 1565 р.; у російській мові

у значенні автор комедії лексема побутує з 1765 р. З кінця XVII ст. у російській мові зафіксовано також лексему комидия («Комидия о блуднем сыне» С. Полоцького), а похідний термін комедиант — з 1702 р.; в англійському театральному

лексиконі у формі comediante слово зафіксовано з 1598 р.; комедиантские кар­ тины у російській мові­ — з 1713 р. Інколи у Росії вживалося словосполучення деревянная камедия (будівля театру). На початку ХІХ ст. у Г. Квітки-Ос­нов’яненка­ натрапляємо також на камедь і камедчик. У перелічених випадках термін уживається у позажанровому значенні.

Поряд із цим уживається й термін трагедія. У цьому жанрі відомі «Tragaedia, albo­ Wizerunk śmierci­ prześwią­tego­ Jana Chrzciciela, presłańca Bożego» («Трагедія,

або Образ смерті пресвятого Іоана Хрестителя, посланця Божого»; 1619), «Трагедія руська» (1609/1619 рр., м. Раків); «Вірші з трагодіи “Христос пас­хон” Григорія Богослова» (1630); «Трагедіа о смерти Уроша Пятого» М. Козачинського (1733), а згодом і трагедокомедія (в англійській мові — з 1599 р.) — «Владимер» Т. Прокоповича («…дійствіє, єже от поетов нарицаєтся трагедокомедія») і «Трагедо-ко-

медія» С. Ляскоронського (1729).

Хоча в поетиках ХVIII ст. вже диференційовано жанри комедії й трагедії (так, Теофан­ Прокопович пише, що «трагедія — це поетичний твір, який наслідує у дії й мові персонажів важливі події визначних людей і здебільшого зміни їх долі та нещастя»), однак на практиці ця диференціація, незважаючи на уявлення про нормативність шкільного театру, не є послідовною.

Нарівні з цими в Україні XVII ст. вживаються й інші терміни для позначення різних аспектів театральних видовищ: видіние (навіршение річи — фінал драми «Алексій,­ человек Божій», де говориться: «На то видіние же панским очом вашим весело гляділисте, а к дышкурсом нашим ласково охотное ухо наклонили…»), ді­

яние («Алексій, человек Божій», 1673), дійство («Комедія наУспеніе Богородицы»

Дмитра Туптала, 1697/1699), дійствіе («Мудрость Предвічная»,­ 1703), «…дійствієм, єже от поетов нарицаєтся трагедокомедія» («Владимер» Т. Прокоповича), діло (Пролог драми Г. Кониського «Воскресеніє мертвих», 1746), дійствія художная (у Пролозі до «Трагедо-комедії» С. Ляскоронський 1729 р. вживає термін дійствія художная, а в епілозі — діло художное).

У ХІХ ст. термін діло вживається також у значенні акт, дія (Ю. Федькович, «Довбуш, або Громовий топір і знахарський хрест», трагедія в п’яти ділах). У XVIII ст. фіксуються також терміни ігриско, ігралище, позор (за рукописним словником

другої половини XVII ст. «Синоніма славеноросска» невідомого автора: «Игриско місце игралище плясалище бісилище, подвигъ, тризнище позор»), а також похід-

14 Кониський Г. Воскресеніє мертвих // Українська література XVIII ст. Поетичні твори. Драматичні твори. Прозові твори. — К., 1983. — С. 337.

13

ПЕРЕДМОВА

ні — играю, играчь (сопєц), игри справуючій (сановник). У ХVІІІ ст. фіксується й термін забава церковна («Уривки Різдвяної містерії»). У російському театрі у цьому

значенні­ більшого поширення набуває латиномовний термін акт: «Акт комеди­ альный­ о Калеандре…» (1731) та ін.

Чи не найбільша за обсягом, група театральних термінів XVII–XVIII ст. пов’я­­

зана зі структурою п’єси й вистави.

Пролог, проліог, або ж проліокг (грец. prologos, від pro — перед і logos — слово, мова; передмова; в англійському театральному лексиконі вперше фіксується у 1565 р.) — в українському шкільному театрі уперше зустрічається 1685 р., в анонімній пасійній драмі «Дійствіе на страсти Христовы списанное». Щоправда, у «Просфонимі» натрапляємо на змістовний аналог цього терміна — предо­ слов (Προλογος), а згодом і предсловие («Царство мира»), предословие («Алексій,

человек Божій»).

Інколи у шкільному театрі вживалися синоніми прологу: проліог (анонімна пасійна драма «Дійствіе на страсти Христовы списанное», 1685), пролокг («Алексій, человек Божій»), предидействие (російська шкільна драма «Божие уничижителей гордих…»). Прологові шкільної драми часто передував антипролог (лат. an­ tiprologus) — перший пролог, у якому окреслювався сюжет (алегорична або німа сцена, чи сцена у супроводі співу, музики й танців; сцена, у якій передається зміст видовища або принаймні якісь натяки на сюжет п’єси).

Структура шкільної драми передбачала антипролог, пролог, дві дії та епілог. Фіксованими частинами п’єси були: протазис (лат. protasis) — «перша частина­ фабули, що включає зав’язку дії без оголошення закінчення і міститься в першо-

му, а іноді і в другому акті» (Митрофан Довгалевський, «Поетика»); епістазис, або епітазис (лат. epistasis) — «розвиток тих дій, які зображуються в протасисі» (Митрофан Довгалевський, «Поетика»); катастазис (лат. catastasis) — «остання частина, у якій закінчується фабула і яка є поверненням або щасливого кінця,

або нещасливого. Вона завжди міститься в п’ятому акті. Закінчення трагедії є за-

жди печальним, або сумним, навіть коли початок радісний» (Митрофан Довгалевський, «Поетика»); і, нарешті, епілог (від грец. epіlogos, epіlogus) — фінальна частина вистави, в якій автор звертається до глядачів, пояснює свій задум або повідомляє про долю героїв після розв’язки. У французькій мові цей термін відомий з XII ст.; в англійському театральному лексиконі — з 1570 р., у російській

мові — з початку ХІХ ст. В анонімній шкільній драмі «Милость Божія» (1728) в епілозі зазначалося: «Дивную милость Божію, к нам, прежде осьмидесят літ явленную, нині дійствіями і явленіями краткими предложихом вам, богом собранніє,

слишателіє і зрителіє…» Інколи замість епілогу вживалося словосполучення на­ віршение річи («Алексій, человек Божій»).

Як і в західноєвропейському театрі цього періоду, в українській шкільній драмі застосовувався поділ на частини і акти (в англійському театральному лекси-

14

ПЕРЕДМОВА

коні actus з 1538 р.). Термін акт зафіксовано у п’єсі «Царство натури людской» (1698). А своїй «Поетиці» М. Довгалевський роз’яснює: «Акт — це частина фабу-

ли, що містить у собі різні дії замість різноманітності частин. Актів у трагедії, як і в комедії, не буває більш, ніж п’ять, як про це свідчить Горацій: “Хай же трагедія має не менш і не більш п’яти актів”. Перший акт обіймає тему, або предмет

фабули, і називається прологом. Другий акт вводить речі в дію і називається гек­ содом (в англійській мові у формі exodia з 1538 року). Третій акт подає перипетії і називається епізодієм. Четвертий — вказує шлях, яким розплутуються перипетії. П’ятий розв’язує ускладнені дії. Акт складається із сцен, які є частинами акту». Інколи шкільна драма поділялася на частини (так, «Торжество Естетства Человіческаго» має часть першу, другу й третю) або дійствія («Милость Божія», 1728). Крім того, шкільна драма зазвичай мала поділ на картини, що позначалися,

як в анонімній «Просфонимі» (1591), терміном лик, а далі — видок (пол. widok — відкрите місце, приступне окові), видение («Алексій, человек Божій», 1673), а згодом, у ХІХ ст., — відслона (І. Франко, «Літературні письма»; Ю. Федькович, «Як козам роги виправляють»), відміна й одміна («Талан» Михайла Старицького — дра­ ма в 5-ти дiях i 6-ти одмінах), одслона («Зимовий вечір» Михайла Старицького,

драматичний етюд в 2-х одслонах) та ін.

Від початку XVIII ст. з’являються також терміни для позначення яви: исхожде­ ние (в уривках «Різдвяної містерії» XVIII ст.); сцена («Царство натури людской прелестию <…> разоренное, благодатію же Христа <…> паки составленное», 1698); явленіе («Мудрость Предвічная», 1703; «Милость Божія», 1728).

Між основними діями драми зазвичай виконувалися інтермедії або інтерлюдії,

від лат. іnter — між, та medіum — те, що знаходиться посередині; між діями. В анг­ лійській мові у формі interlude цей термін зафіксовано з 1530 р.; у XVIII ст. у російському придворному театрі використовується артемедия, истермедия, между­ вброшенныя забавныя игралища. Перші теоретичні визначення інтермедії відомі

з початку XVІІ ст.: так, рукописна польська поетика «Poetіca practіca» від 1648 р.

повідомляє: «коротка дія, вигадана або справжня, що розігрується між актами комедії і трагедії…» Теоретичне визначення інтермедії подається також у курсі поетики 1736–1737 рр. М. Довгалевського. Перші відомі українські інтермедії й інтерлюдії датовані 1619 роком: це інтермедія про Климка і Стецька, а також інтермедія про Максима, Рицька й Дениса з польської п’єси «Трагедія, або Образ

смерті пресвятого Іоана Хрестителя, посланця Божого» Якуба Гаватовича.

З XVIII ст. в українських джерелах побутує термін fabula (лат. басня, оповідан­ ня, переказ, історія, драматичний твір; латинсь­кий термін, що відповідає грець-

кому mythos — міф) — «побудова людської видатної правдоподібної дії, спрямованої від щастя до нещастя» («Поетика» М. Довгалевського). П. Родович, автор

київського курсу «Helicon bivertex», під фабулою розумів «історію, яка тому й називається фабулою, що у ній більше додається, ніж фактично було».

15

ПЕРЕДМОВА

До виконавців театральних видовищ, крім згаданих вже слів игрцы, скоморохи албо машкарники, комедийники, застосовувалося позначення грач (поряд із по-

ширеними на Русі глумец, іграч, шпільман та ін.); так, в одній з інтермедій Чорт мовить: «Я грач чудзоземски, І волачай потішній, а жартун вшеленски; Як заграю — не кождій в танцу весело скачет, А інший з танечников і ревне заплачет. Я такий

музикант єстем: як скоро заграю, То тим, що танцуют, Пекло отвирают»15. У рукописному словнику другої половини XVII ст. «Синоніма славеноросска» невідомо-

го автора подається тлумачення лексеми іграч — сопєц. У XV–XVI ст. вживається також машкарник (відстаросл. машкара — маска) у значенні брехун, скоморох.

Термін актор (фр. acteur, англ. actor) відомий в українській мові з XVII ст., однак уживався він не для характеристики театральної діяльності, а означав позивача, виконавця; вже на початку ХІХ ст. у нарисі «Історія театру в Харкові» (1841)

Г. Квітки-Основ’я­ненка­ зустрічаємо й похідне від актора — акторша. У російській мові у формі актор термін відомий з 1710 р., з 1739 р. — у формі актёр («Лучшия акторы [действующие или игроки] те; которые лутче других персону свою представляют»; «Актеры Италиянской Комедии всячески стараются привести в совершенство все части спектакля»); лексема актриса — з 1735 року.

Акторство, чи, точніше, особлива, притаманна театрові XVIII ст. манера виконання, носить назву декламація (від лат. declamatіo — вправа у красномовстві). Цим терміном позначається, однак, не лише манера виконання, а й театральний

жанр, першим відомим зразком якого на етнічній території України була панегірична декламація «Просфонима», написана від імені молодших і старших учнів Львівської братської школи на честь митрополита Київського і Галицького Михайла Рогози, який на початку 1591 р. приїхав із Києва до Львова у церковних справах. У декламації «На рожство Господа Бога и Спаса нашего Ісуса Христа вірші, для утіхи православным христіанам» (1616) Памви Беринди, у Присвяті зустрічаємо словосполучення «которая то крез діток ест декламована».

Одним з різновидів декламації були ляменти (плачі, або трени), тобто похорон­

ні панегірики, до перших зразків яких належать «Лямент дому княжат Острозских

над зешлим з того світа ясне освецоным княжатем Алєксандром Константиновичем, княжатем Острозским, воєводою воліньскым» Даміяна Наливайка (1603), а також написані Касіяном Саковичем «Вірші на жалосний погреб зацного рицера Петра Конашевича Сагайдачного, гетмана войска его к. мілості Запорозкого…» До зразків таких колективних декламацій належить й написана у 1703/1704 роках студентами класу поетики Києво-Могилянської академії під керівницт­вом­ професора академії Іларіона Ярошевицького «Declamatіo de Sanctae­ Catharі­nae­ Genіo».

У 1736 р. в українському шкільному театрі зафіксовано словосполучення mа­ gіstеr соmаеdіае. Цим терміном Митрофан Довгалевський, атестуючи в Київській

15 Інтерлюдія на три персони: Баба, Дід і Чорт // Українська література XVIII ст. Поетичні твори. Драматичні твори. Прозові твори. — К., 1983. — С. 358.

16

ПЕРЕДМОВА

академії Саву Лебединського, позначає навпроти його прізвища: mаgіstеr соmае­ dіае, що, на думку Д. Вишневського, свідчить не лише про те, що учні писали ін-

термедії, але, можливо, й про те, що вони були також і режисерами. На користь цього припущення свідчить існування цього словосполучення у польській мові, де воно позначає функції режисера. Сама ж режисерська діяльність, ймовірно,

позначалася ідіомою проязведена на феатре — саме так вона подається у шкільній драмі М. Козачинського «Трагедіа, сирічь Печальная повість о смерти послідняго царя сербскаго Уроша Пятаго и о паденіи Сербскаго царства…», виставленій у червні 1733 р. на сцені (проязведена на феатрі). Ця ж ідіома могла означати й виставлена на театрі. Оскільки ж у Івана Вишенського вживається словосполучення комедии строят и играют, можна припустити, що дієслово строят, власне, й фіксує процес підготовки вистави. Крім того, у назві драми «Милость

Божія» натрапляємо на зворот «…на незабвенную столиких єго щедрот пам’ять репрезентованная в школах кієвських 1728 літа». Митрофан Довгалевський

уназві п’єси «Комичеськоє дійствіє» (1736) вживає також словосполучення «че­ тирма явленії ізображенноє».

Наприкінці XVIII ст. в українських джерелах з’яв­ляються­ нові терміни: абоне­

мент, афіша, бенефіс, галерея, декорація, куліси, ложі, люк, партер, ярус. Принаймні Григорій Квітка-Основ’яненко у нарисі «Історія театру в Харкові» (1841) вживає саме їх, разом із терміном постановка, зміст якого у ХІХ столітті істотно відрізнявся від сучасного. Згодом із усіма цими термінами відбудуться певні зміни: з’являться постава, постанова, ставлення, ставляння, директура, режисура

та ін. Але це вже будуть інші часи, інші мистецькі уподобання й естетичні вимоги.

Вукраїнському театральному лексиконі кінця XVI — початку ХІХ ст. ще відсутні цілі сегменти звичних сьогодні понять, що, однак, не слід вважати недоліком і свідченням «недорозвиненості» театру цієї доби. Радше навпаки: це пояснює його інакшість. Адже саме наявний понятійний апарат — нехай навіть недоско-

налий із сучасної точки зору, — дає уявлення про фундамент, на якому невдовзі,

уХІХ ст., зводитиметься будівля професіонального театру в Україні. Поки що театр був місцем, «где коме­ди­анты,­ стоя, изображают действо свое»; саме у такій формі він задовольняв­ очікування глядачів і мало вирізнявся на тлі загальноєвропейського театрального контексту.

Упродовж тривалого часу театральна термінологія залишається на уз­біччі­ ін­

тересів як філологів, так і самих діячів театру. Навіть видруку­ваний­ 1907 року Словник української мови Бориса Грінченка, фіксуючи окре­мі­ терміни сценічного мистецтва — актор, артист та ряд інших, — залишає поза увагою ключові

поняття театру (вистава, режисер, сцена тощо). Очевидно, одним із перших починає приділяти увагу практичній термінології театру Микола Вороний16, від яко-

16 Вороний М. Твори. — К., 1989; Вороний М. Театр і драма. — К., 1989.

17

ПЕРЕДМОВА

го ця ниточка тягнеться далі, — до Леся Курбаса17, Василя Василька18, Михайла Верхацького19, Василя Харченка20, Віктора Довбищенка21, Володимира Неллі22, Ві-

ктора Кісіна23 й багатьох інших режисерів, які поєднували театральну практику з педагогічною діяльністю. Власне, педагогічна діяльність для багатьох з них і стала зовнішнім стимулом для вдосконалення термінологічної бази режисури у процесі вирішення дидактичних завдань. Врешті, завдяки зусиллям як названих, так і багатьох інших режисерів, постав розлогий, хоча й надзвичайно су­

перечливий термінологічний апарат сучасного театру.

***

Загалом до історико-етимологічного аспекту термінології можна ставитися зневажливо — така собі, мовляв, емпірична забавка, кунсткамера історії, орієнтована на виколупування нікому не потрібних фактів. Насправді це не забавка. Адже саме на театральній лексиці тримаються наші уявлення про театр. У цьому

сенсі показовою є не лише присутність, але й відсутність багатьох термінів і понять в історичному лексиконі мистецтва. Приміром, термінів, які стали абеткою сучасного драматичного театру: дія, подія, конфлікт, зав’язка, кульмінація, розв’язка тощо. Цих термінів не було ні в античному театрі, ні в театрі середньовіччя. Чи не дає це підстави замислитися про категорії театру, які подеколи ви-

даються нам ледь не універсальними?

У театрі XVI–XVIІ ст. — втім, не лише в театрі, а й в інших мистецтвах­ — поки що відсутні естетично забарвлені категорії; у системі естетичних категорій театр починає оцінюватися лише з XVII–XVІII ст., отже, реальної потреби у створенні­

довідкових фахових видань до цих пір ніби й не існувало.

Однак ще у ХІІІ ст. специфіка музичного мистецтва висунула вимогу створення­ перших музичних довідників (саме з ХІІІ ст. відомий «Dic­tiona­rius­…» Й. Гарландіа, а згодом і франко-фламандська праця Й. Тинкторіса «Terminorum Musicae Difnitorium»,бл.1474).

Першим лексиконом, у якому обговорювалися питання театру, був «Ономас-

тикон» лексикографа ІІ ст. н. е. Юлія Полукса, котрий у своїй енциклопедичній праці (всі десять розділів якої починаються з хвали на честь імператора Коммо- да, а серед інших лексичних перлин наводиться понад п’ятдесят­ хвалебних ви-

17Лесь Курбас. Березіль: Із творчої спадщини / Упоряд. М. Лабінський. — К., 1988; Лесь Кур­ бас. Філософія театру / Упоряд. М. Лабінський. — К., 2001.

18Василько В. Фрагменти режисури. — К., 1967.

19Верхацький М. Дні і праця. Листування. Спогади сучасників. — К., 2004.

20Харченко В. Режисура як мистецтво і профе­сія­ // Режисер і вистава. — К., 1962.

21Довбищенко В. Театр. — К., 1984.

22Неллі В. Про режисуру. — К., 1977; Неллі В. Робота режисера. — К., 1962.

23Кісін В. Режисура як мистецтво та професія. Життя, актор, образ: із творчої спадщини. — К., 1999.

18

ПЕРЕДМОВА

разів на честь імператора і понад тридцять лайливих — на адресу збирачів податків) подає докладний опис давньогрецького театру24.

У1754 р. у Парижі видрукувано працю, від якої розпочинається історія нового жанру — перше довідкове видання з питань театрального мистецтва­ під назвою

«Кишеньковий­ театральний словник…» Антуана де Лері25. Згодом жанр театрального словника, з усіма його різновидами, дістане значне поширення у західному театрознавстві. Однак поки що (хоча від цієї дати минуло два з половиною століття) марно шукати цю дату у працях, присвячених революційним змінам

уцарині театру. Попри те, що подія й справді була революційною — як одна з перших спроб упорядкувати світ театру, нехай поки що лише світу слів, але ж слова — відбитки уявлень, отже, й світу. На відміну від «Поетики» Аристотеля, праць теоретиків шкільного театру і класицизму, зосереджених на драматичній поезії, перший театральний (а не драматичний) словник переорієнтовував увагу на-

самперед на практику сцени. І не будемо вважати випадковим збігом обставин, що саме у ці роки з’явля­єть­ся­ й праця Франсуа Ріккобоні, у назві якої чи не вперше зафіксовано словосполучення «Мистецтво театру» («L’art du the­atre», 1750). Які б закиди ми не робили на адресу цього видання сьогодні, тоді, у 1754 р., це був перший у світі театральний словник, цікавий не лише як зібрання сценічних старожитностей. Передусім це видання унаочнило потребу в упорядкуванні світу театру, починаючи з персоналій і завершуючи самими творами. Згодом

це шістсотсторінкове видання визначить один із популярних напрямів у театральному словникарстві: власні імена й назви творів (драматурги, композитори та їхні твори; виконавці; склад театральних труп тощо), де термінологію поки

що подано у списку абревіатур на початку видання (Acad. — Académie Royale de

Musique;­ Ac. — Acte; Ball. — Bal­let; Com. — Comédie; Dram. — Dramatique тощо) та у статтях, присвячених окремим мистецьким явищам.

У1767 р. у Парижі виходить друком ще одне видання — «Словник паризьких театрів»26. Це також довідник акторів, композиторів, драматургів і творів, що виставлялися на французькій сцені. Термінологічні вкраплення на сторінках видання поки що мають випадковий характер і не утворюють системи.

У1776 р. у Парижі з’явиться наступне довідкове видання з питань сценічного­

мистецтва: тритомний «Драматичний словник…» С. Шамфора і Ж. де Ла­порта27.

24Павлуцкий Г. Скенография у греков. Вторая пробная лекция, читанная 11 мая [1888 г.] для приобретения звания приват-доцента по предмету теории и истории искусства. Публикация

А.А. Пучкова // Теорія та історія архітектури і містобудування. — Вип. 5. — К., 2002.

25Leris A. De. Dictionnaire portatif des théâter, contenant l’origine des différens théâtres de Paris. — Paris, M. DCC. LIV [1754].

26Dictionnaire Des Théâtres De Paris, Contenant toutes les Pièces qui ont ete representees jusqu’a present sur les differens Theatres Francois & sur celui de l’Academie Royale de Musique: les Extraits de celles qui ont ete jouees par les Comediens Italiens. T. 1–7. — Paris, M. DCC. LXVII [1767].

27Chamfort S.-R.-N. et Laporte J. de Dictionnaire dramatique, contenant l’Histoire du Théâtre, les règles du genre dramatique, les Observations des Maîtres les plus célébres, et des Réflexions

19

ПЕРЕДМОВА

Цей довідник, окрім творів, виставлених на французькій сцені, містить ряд термінів, які можна сприймати як прототеоретичні: Академія королівська музична,

акт, актор, алегорія, антистрофа, Арлекін, мистецтво театральне (art thé­ âtral!) тощо.

У1787 р. мода на театральні словники дійшла до Російської імперії, де й було

видрукувано «Драмматической словарь…», що містив стислу інформацію про російські й іноземні драматичні твори. Незважаючи на те, що це видання сьогодні може сприйматися як доволі курйозне, воно й досі залишається надзвичайно цінним джерелом для вивчення театральної культури XVIII ст. Що ж до курйозності, то вона визначена вже у вартому цитування Передньому слові: «К счастью нашему, время оное переменилось; просвещение торжествует, благонравие

инежность­ в обхождении; жестокость исчезает, забавы буйственныя оставле­ны­

везде, даже в отдаленных Российских провинциях невежества не видно…», отже, чи не єдине, на що й досі скаржаться піддані імперії: «для чего на Французском языке есть Anecdote Drammatick, а на Российском нет»28.

Цього ж року у Парижі вийшла друком праця Шарля Компана «Словник тан­ цю»29, переклад якої у 1790 р. видано у Росії під назвою «Тан­цоваль­ный­ словарь, содержащий­ в себе историю, правила и основания танцевального искусства с критическими размышлениями и любопытными анекдотами, относящимися кдревним иновым танцам» 30. Крім танцовальных, словник містив терміни дра­ матичного театру, а всередині загальних статей подавав тлумачення термінів

експозиція (изъяснение або l’Exposition), розв’язка та багатьох інших. Це видання означило новий підхід до словникарства — термінологічний.

У1802 р. в Лондоні видано «Теспійський словник»31 з відомостями про «життя та творчість видатних англійських менеджерів, композиторів, коментаторів, акторів і актрис Об’єднаного Королівства». Театральної термінології на сторінках цього видання немає; попри це, воно залишається надзвичайно цінним джерелом для вивчення історії англійського театру. Згодом, у 1805 р., словник перевидано.

nouvelles sur les Spectacles, sur le génie et la conduite de tous les genres, avec les notices des meilleures pièces, le catalogue de tous les drames, et celui des auteurs dramatiques. — Paris, chez Lacombe, 1776.

28Драмматической словарь, или Показанія по алфавиту всех Россійскихъ театральныхъ­ сочинений­ и переводовъ, съ означеніемъ именъ известных со­чинителей,­ переводчиковъ

ислагателей музыки, которыя когда были представ­лены­ на театрахъ, и где и въ которое вре­ мя напечатаны. Въ пользу любя­щи­хъ­ театральныя представленія. — СПб, 1787.

29Compan, Charles. Dictionnaire de Danse. — Paris, 1787.

30Компан Ш. Танцовальный словарь, содержащий в себе историю, правила и основания танцевального­ искусства с критическими размышлениями и любопытными анекдотами, относящимися к древним и новым танцам / Пер. с фр. — М.: В тип. В. Окорокова, 1790.

31The Thespian Dictionary or, Dramatic Biography of the Eighteenth centuty; Containing Sket­ ches of the Lives, Productions, of all the principal managers, composers, commentators, actors, and actress, of the United Kingdom: interspersed several original anecdotes… — London, 1802.

20