4.5.3. Спринклерні та дренчерні установки

У тих приміщеннях, де пожежа може швидко поши­рюватись, ефективність внутрішніх пожежних кранів зни­жується. Тому в таких приміщеннях застосовують автоматичні установки – спринклерні та дренчерні, основні положення щодо їх проектування наведені в СН-75-76 «Інструкція проектування установок автоматичного пожежогасіння».

Обладнанню спринклерними і дренчерними установками підлягають деревообробні цехи площею понад 2000 м² і склади горючих матеріалів площею понад 700 м².

Автоматична спринклерна установка являє собою мережу водопровідних труб, розміщених під перекриттям приміщення, які обладнуються спринклерними головками на відстані 2,5-3 м одна від одної за умов зрошення одним спринклером 9-12 м² площі підлоги. Звичайно отвори в спринклерних головках закриті металевими діафрагмами. Замок спаяний легкоплавким сплавом з температурою плавлення 72-93°С або 141-182°С. При підвищенні температури сплав замка плавиться, діафрагма прорізається, спринклерна головка розривається і вогнище пожежі зрошується водою. У трубах спринклерної системи завжди перебуває вода під тиском, яка під час пожежі подається у вогнище.

У спринклерних установках відкривання головок у зоні високої температури відбувається через 2-3 хв. Іноді така інерційність недопустима, тому в цих випадках використовують дренчерні установки.

Дренчерна система відрізняється від спринклерної тим, що її головки не мають легкоплавких замків і постійно відкриті. Тому дренчерна система є сухотрубною, і вода в неї надходить після відкриття водопуску на магістральному трубопроводі. Звичайно вихід води в мережу закритий клапаном групової дії. Клапан відкривається автоматично чи вручну, при цьому також подається сигнал тривоги. Вода в дренчерну систему надходить під тиском у момент пожежної небезпеки, а після закінчення пожежних робіт виливається з системи через спускний вентиль.

4.5.4. Хімічні засоби вогнегасіння

При гасінні пожеж у деяких випадках використовується піна, інертні розріджувачі, вогнегасні порошки.

Піна використовується для гасіння твердих і рідких речовин, що не вступають у взаємодію з водою, і, в першу чергу, для гасіння горючих і легкозаймистих речовин. Піна для гасіння пожеж може бути повітряно-механічна і хімічна. Повітряно-механічна піна утворюється за допомогою спеціальних стволів, у яких вода (9,7%) під тиском 0,3-0,6 мПа спочатку змішується із піноутворювачем ПО-1, ПО-6, ПО-11 (0,3%), а потім із повітрям (90%). При цьому утворюється піна, яка за об'ємом у 20 разів (кратність 20) перевищує початковий об'єм рідин, з яких вона утворена. Для гасіння горючих рідин у приміщеннях різних виробництв застосовування набуває піна з кратністю понад 300, яку одержують у генераторах високократної піни.

Хімічна піна утворюється в піногенераторах при взаємодії лужного і кислотного розчинів у присутності піноутворювача з утворенням при цьому діоксиду вуглецю. Вогнегасна властивість піни обумовлена, насамперед, ізолюючою дією, тобто здат-ністю перешкоджати надходженню у зону полум'я горючих парів. Використання багатократної піни дозволяє значно скоротити витрати води.

Вогнегасні властивості піни визначаються її кратністю, стійкістю і в'язкістю. Піни з великою кратністю менш стійкі, хімічна піна більш стійка, ніж повітряно-механічна. Найчастіше використовується піна середньої кратності (30-300) – для гасіння пожеж у підвалах, кабельних каналах, підземних виробках, камерах. У цьому випадку гасіння пожежі відбувається за рахунок витискання піною повітря із зони горіння.

Усі засоби пожежогасіння поділяються на засоби по­верхневого гасіння, при яких вогнегасна речовина подасться безпосередньо в зону горіння, та об'ємного – створення в районі пожежі середовища, яке не підтримує горіння. Об'ємне гасіння використовується при пожежах в обмежених об'ємах (у приміщеннях, відсіках, камерах, виробках, галереях). Для гасіння цим способом використовують інертні розріджувачі – діоксид вуглецю, азот, аргон, водяну пару, димові гази і летючі інгібітори (деякі галогеноутримуючі речовини).

Горіння більшості речовин припиняється за наявності кисню в навколишньому середовищі до 12-15%, а для речовин із широкою зоною спалахування (водень, ацетилен, калій, натрій та ін.) – до 5% і менше. Гасіння інертними розріджувачами досягається в основному за рахунок зменшення окислювача, а також зниження швидкості процесу горіння і теплового ефекту реакції. Діоксид вуглецю, азот, аргон та ін. використовуються для об'ємного гасіння пожеж на складах ЛЗР, в акумуляторних станціях, гаражах та електроустаткування. Ці вогнегасні суміші чинять пасивну дію на полум'я і не впливають на кінетику й хімічні реакції у вогнищі пожежі, тому більш перспективними є такі вогнегасні суміші, що гальмують хімічні реакції. До таких вогнегасних засобів належать суміші галогеноутримуючих речовин, бромфторопохідні метану, етану. Всі ці суміші мають високу густину як у рідкому, так і газоподібному стані, що забезпечує створення струменя та проникнення краплин у полум'я, а також утримання пари в зоні горіння. Вони характеризуються також добрими діелектричними властивостями, тому їх можна застосовувати для гасіння пожеж електроустаткування, що перебуває під напругою. Недоліком суміші галогеноутримуючих речовин є їх отруйна дія на людину, що проявляється як слабка наркотична отрута.

Для гасіння пожеж, які неможливо погасити за допомогою води або інших засобів, використовують вогнегасні порошки. Це подрібнені мінеральні солі з різними добавками, які запобігають грудкоутворенню і злежуванню. Порошки бувають загального і спеціального призначення. Перший використовують для гасіння звичайних органічних горючих матеріалів шляхом створення порошкової хмари. Порошки спеціального призначення використовуються для гасіння горючих речовин і матеріалів, припинення горіння яких досягається шляхом ізоляції горючої поверхні від навколишнього повітря. Ефект вогнегасної дії порошків полягає у розбавленні горючого середовища газоподібними продуктами розкладання порошку чи безпосередньо порошковою хмарою, охолодженні зони горіння за рахунок втрати теплоти на нагрівання частинок порошку, інгібіруванні хімічної реакції. До складу порошків входять бікарбонат натрію, стеаринокислі сполуки калію, цинку, магнію, графіт, фосфати, тальк, крейда, полімерні смоли. Порошки із вогнегасників викидаються на вогнище пожежі тиском азоту чи повітря, які знаходяться у балончиках.