4.5.5. Первинні засоби гасіння пожеж

До прибуття пожежних команд і приведення в дію стаціонарних і напівстаціонарних засобів використовують первинні засоби для гасіння початкових загорянь. До первинних засобів гасіння пожеж належать пожежні крани, вогнегасники, ручні насоси, відра, діжки з водою, лопати, ящики з піском, азбестові полотнища, повстяні мати, ломи, пили, багри, сокири та інший пожежний інвентар.

Рис. 4.3. Хімічно-пінний вогнегасник ВХП-10: 1 – балон; 2 – ручка; 3 – горловина; 4 – кришка; 5 – рукоятка з ексцентриком; 6 – шток; 7 – пружина; 8 – сприск; 9 – гумовий клапан; 10 – стакан поліетиленовий; 11 – штуцер; 12 – гайка мембрани

На підприємствах найбільшого поширення набули хімічно-пінні, повітряно-пінні, вуглекислотні і порошкові вогнегасники. Залежно від об'єму (малолітражні – до 5 л, ручні – до 10 л, пересувні – понад 10 л) вогнегасники маркуються літерами, що характеризують вид вогнегасника, і цифрами, що визначають його ємкість.

Найпоширенішими є хімічно-пінні вогнегасники ВХП – 10 (рис 4.3). Це стальний балон з чавунною кришкою, горловиною з отвором для виходу піни і ручкою для перенесення. Всередині балона розміщено поліетиленовий стакан, що закривається гумовим клапаном, закріпленим на штокові з пружиною, який у верхній частині прикріплений до ексцентрика рукоятки.

У стакані міститься кислотна частина вогнегасника (сірчанокисле окисне залізо – 0,115 кг, сірчана кислота – 0,12 кг), а в стальному балоні – лужна (водний розчин бікар-бонату натрію 0,45-0,53 кг з екстрактом солодкового кореня). Для того, щоб вогнегасник можна було зберігати при температурі до -20°С, в лужну частину до 5 л води додають 3 л етиленгліколю, а для кислотної частини додають 0,321 кг технічної сірчаної кислоти густиною 1420 кг/м³. Щоб привести вогнегасник у дію, повертають ручку запірного пристрою на 180°, перевертають вогнегасник горловиною донизу, що сприяє змішуванню кислотної і лужної частин заряду, внаслідок чого відбувається хімічна реакція з виділенням вуглекислого газу та утворенням піни, а сприск спрямовують в осередок горіння. Час дії вогнегасника 50-70 с, довжина струменя – 6-8 м, кількість піни 40-55 л, стійкість піни – 40 хв.

Хімічно-пінні вогнегасники рекомендується застосовувати для гасіння горючих рідин, що мають поверхню горіння не більше 1 м², а також твердих горючих матеріалів. Ними обладнують пожежні щити в майстернях, на складах, бункерах, естакадах, галереях стрічкових конвеєрів, на екскаваторах та інших гірничотранспортних машинах.

Вогнегасники ВХП-10 не можна розміщувати біля нагрівальних приладів, а також застосовувати для гасіння вогню в елек-тричних установках, що перебувають під напругою.

Повітряно-пінні вогнегасники бувають ручні (ВПП-5 і ВВП-10) і стаціонарні (ВВП-100 і ВВПУ-250). Зарядом у них є 6%-ний водний розчин піноутворювача ПО-1. Тиск у корпусі вогнегасника створюється стисненим вуглекислим газом, що міститься у спеціальних балонах всередині або ззовні вогнегасника. Повітряно-механічна піна утворюється в дифузорі, де розчин, виходячи з корпусу, перемішується з повітрям. Кратність піни 50-70, довжина струменя 3-6 м.

Повітряно-пінні вогнегасники призначаються для гасіння загорянь різноманітних речовин і матеріалів, за винятком лужних металів, а також електроустановок, що перебувають під напругою.

Вуглекислородні вогнегасники виконуються в ручному (ВВ-2, ВВ-2А, ВВ-5, ВВ-8) і транспортному (ВВ-25, ВВ-80, ВВ-400) варіантах. Ці вогнегасники мають майже однакову будову і відрізняються один від одного лише розмірами.

Корпусом ручного вуглекислотного вогнегасника є стальний балон місткістю відповідно 2,5-8 л. У ньому перебуває вуглекислий газ у рідинному стані під тиском 6 МПа (ручні) і 15 МПа (переносні). Для отримання твердого вуглецю вогнегасники обладнують спеціальними дифузорами, у горловині балону змонтований спеціальний пусковий пристрій із сифонною трубкою (рис. 4.4). Приводиться в дію вогнегасник за допомогою вентильного або пістолет-ного пристрою. Виходячи з балона назовні, зріджений діоксид вуглецю перетворюється на снігоподібну масу. Густина отриманої сніго-подібної вуглекислоти ста­новить 1,5 кг/м³за температури -80°С. Діяти вогнегасник може на відстані 1,5-2 м протягом 20-60 с.

Застосовуються вуглекислотні вогнегасники для гасіння загорянь на гірничотранспортних і будівельних машинах, автомобілях, бульдозерах і для невеликих об'ємів нафтопродуктів. Можна використовувати також для гасіння електроустановок, що перебувають під напругою не більше 1000 В. Вогнегас-ники можна використовувати в діапазоні температур повітря від -25°С до +50°С.

Рис. 4.4. Вуглекислотний вогнегасник ВВ-2: 1 – балон; 2 – сифонна трубка; 3 – горловина; 4 – мембрана;. 5 – вентиль; 6 – раструб-снігоутворювач

Порошкові вогнегасники бувають переносні (ПС-1, ПС-2, ПС-2Б, ОП-5, ОП-10) і пересувні (ОПА-500.ОПА-1000), змонтовані на спеціальних візках.

Порошковий вогнегасник має поліетиленовий корпус, в якому розміщено стальний балончик, наповнений діоксидом вуглецю чи повітрям, і закритий алюмінієвою мембраною, запірно-пусковий пристрій, що має спеціальний бойок із голов-кою, пружину і розпилювач порошку (рис. 4.5).

Порошкові вогнегасники застосовують для гасіння загорянь лужних металів (натрію, калію), легкозаймистих і горючих рідин, електроустановок, що перебувають під напругою, а також на складах і транспортних засобах. Порошкові вогнегасники між собою відрізняються лише складом порошку, що використовується для гасіння пожеж, і пристроєм для його подачі. Вони можуть працювати за температури повітря в діапазоні від -50°С до +50°С.

Рис. 4.5. Порошковий вогнегасник 0П-8: 1 – корпус; 2 – сифонна трубка; 3 – повітряна трубка; 4 – балон із стисненим газом; 5 – важіль; 6 – пробійник; 7 – чека; 8 – кришка; 9 – шланг; 10 – насадка

Місцезнаходження і кількість засобів первинного га­сіння пожеж установлює голов-ний інженер кар'єру, узгод­жуючи з органами пожежного нагляду.

У гірничодобувній промисловості стаціонарні й напівстаціонарні вогнегасні установки використовуються дуже рідко, а для гасіння великих пожеж використовуються пересувні пожежні машини та устаткування.