2014_03_лютий_tezy круглого столу_KTM

свої роботи Вірменії – тут побудували дім-музей ще за мого життя…». – А ось і сам Параджанов (кінохроніка): щось розказує і показує дизайнерам, певно, де саме яку картину розмістити. Митець щось домальовує – камера наближається до нього – бачимо під його пензлем колаж із старцем та юнаком… Очевидно, це був останній твір, останній штрих, зроблений його рукою – звідси назва фільму.

Новела «СНИ». Кінохроніка: серія документальних кадрів з Параджановим. На одних кадрах він мовчазно дивиться у кадр, на інших – емоційно жестикулює. На тлі органу чуємо його голос – дивовижно пророчі слова митця, адресовані передусім майбутнім кінорежисерам: «Мені

здається, що режисером треба народитися. Це та дитяча авантюра – взяти ініціативу серед маленьких дітей і стати режисером, керувати, створити містерію, пластику, вигадати її – і замучити людей своїм артистизмом…» На екрані – гори, між горами річечка,

панорама собору. – «У своїх снах я повертався сюди, до

Вірменії… Минуло тридцять років, багатьох кого знав уже немає, а я і досі пам’ятаю запах того хліба…» –

Старша жінка виносить спечений лаваш, маленький

131

хлопчик поруч неї. Несподівано Параджанов (хроніка) з’являється з мегафоном на зйомках: мимо нього несамовито проносяться вершники, а він, в емоційному пориві жестикулює, щось промовляє, радіє процесові, чуємо тупіт копит…

Напис: «ЗОНА». На екрані Кремль: портрет Леніна високо піднімається у небо. Парад: радянські спортсмени йдуть усередині велетенської гусениці танку, інші – несуть портрет Сталіна. Сталін – на трибуні. Хрущов – на трибуні. Демонстранти несуть велетенські колосся кукурудзи. Несуть портрети Хрущова. Маршируючі утворили із своїх колон на Красній площі велетенський напис «КПСС». На мавзолеї – Брежнев. Несуть портрет Брежнєва з високо піднятою рукою. У нічному небі – салют! – Ці відомі (старшому поколінню) кадри нагадують, що зоною була уся країна. Голос за кадром від імені С.Параджанова не коментує попередніх кадрів, висловлює власну думку: «…Я

створив світ естетики, якої не було в кінематографі. Я був поза стандартом. А у країні тоталітарного режиму це було майже злочином…» – Наприкінці режисер фільму телефонує слідчому Макашову, який вів справу Параджанова. Голос слідчого молодечий, спокійний, і як це

132

не дивно, навіть доброзичливий – але саме цей держслужбовець-садист «забезпечив» Параджанову саме п’ять років тюрми…

«Параджанов: Партитура Христа до мажор»

(режисер-оператор Юрій Іллєнко, «Студія: Крапка над і», 23:36, 1989). – Дія починається на балконі родинного помешкання Параджанова. Господар одягнений по хатньому, у темнуватій ледь розхристаній сорочці. Ранок, вересневе сонце, віддалено чутно шуми міста. Напис унизу кадру: «SEP. 21.1989» не зникає до кінця фільму й означає дату знімання: 21 вересня 1989 року. По тону розмови відчутні приязні стосунки давніх колег – Параджанова й Іллєнка (авторів «Тіні забутих предків»). Камера йде слідом за господарем. Параджанов показує на стіні фотографії рідних. У хаті темно, зображення фотографій ледь видно. Господар вмикає невеличку люстру з абажурчиком. Ю. Іллєнко просить не поспішати, намагається навести різкість на фотографіях. Господар входить до наступної кімнати, на стіні великий плакат з написом «Achik Kerib», поруч – дві чоловічі фігури в людський зріст, у східному вбранні, з прикрасами і накидками, пояснює, що це моя охорона з персів. У репліках між Параджановим й Іллєнком

133

іноді несподівано виникає побутовий спогад епізоду знімання «Тіні забутих предків». Далі бачимо тихий провулок; проходять матір з дитиною, робітникиштукатури. Відеокамера панорамує на господаря, який стоїть на порозі свого помешкання, у сорочці і шортах, подомашньому зворушливо прихилившися до стіни. Випадковість вхопленої ситуації, зміст почутих реплік, стара липа, число параджанівського будинку «Месхи 7» (перевулок імені Коте Месхі – С.М.) – передають на екрані плин життя яким воно є. При вході до помешкання бачимо скульптурний портрет Параджанова, виконаний з темного каменю. Господар просить зафільмувати, пояснює: це надгробок, каже, зле себе почуває. Чути хід маятника настінного годинника. Господар надягнув халат, показує що іще треба зняти. – «А це мій атестат зрілості. Усі

трійки, а співи – п’ять. Тато казав, якщо у тебе були такі кепські справи – чого ж ти співав?». На стінах – портрети, колажі. Знову рухаємося на балкон, де лежить газета «Правда» – Параджанова знову розпирає сміх:

«…Щербицького… випровадили…» (не шкодує для нього

«гарячих» російських словоформ). Десь у небі чути гул літака. – «Фреску ще оту зніми, і ворону на стелі…».

134

Чуємо як Параджанов змучено промовляє: «Я не спав всю ніч. Всю ніч не спав…». Господар йде вздовж балкону, простягає угору руку до маски-лева – «Зніми! Це Венеційський лев, я отримав його у Венеції…». Бачимо як Параджанов набирає ліки у шприц. – «І отак, Юра –

щодня. Від цього можна збожеволіти… Яких тільки болячок я не виніс із тюрми… Звідки у мене загноєння однієї легені?» – Параджанов розповідає прикрий випадок, що трапився з ним у Ворошиловоградській тюрмі, піднімає майку і показує оголені груди: «Ох, ох, я збожеволію!… Я

погано спав, усю ніч думав про тебе!…». Сідає за стіл:

«…Закінчуй на моєму крупному плані, на фруктах, на вині, на гроні винограду… Камера йде угору, панорамує виноградне гроно причіплене до люстри. – «Іди, іди, іди

нагору, на люстру – я її погашу. І це буде кінцем фільму....». Фінальний титр: «Кінець життя».

Зйомка – підкреслено любительська, не професійною відеокамерою, без додаткового світла. Так знімають криміналісти, не дбаючи про естетичну складову зафіксованого. Після перегляду такого документального свідчення виникає гірке відчуття від невлаштованості побуту митця, втрата здоров’я, можливості працювати – на

135

тлі усього раніше ним створеного і покладеного на вівтар кіномистецтва. Здається, жодна деталь побуту не випала за ці двадцять три хвилини існування генія в його родинному середовищі, жити якому лишалося менше року.

На решті фільмів зупинимося конспективніше. Цикл фільмів присвячених Параджанову зняв режисер Левон Григорян, який працював асистентом Сергія Йосиповича на фільмі «Саят Нова» («Колір Гранату»). Серія має назву «Код Параджанова» [4], куди увійшло п’ять кіноновел:

«Спогади про «Саят Нова» (2006), «Ерос і Танатос» (2005), «Орфей спускається у пекло» (2003), «Андрій і Сергій» (2002). «Я, Сергій Параджанов» (1990) [5]. Ось короткий їх огляд:

«Я, Сергій Параджанов» (реж., автор сценарію та продюсер Левон Григорян, 1990, мова російська) – знятий через кілька місяців після кончини майстра. Використані унікальні кадри процесу знімання фільму «Легенда про Сурамську фортецю».

«Орфей спускається у пекло» (реж. Левон Григорян, 28:04, 2003, мова російська) починається посвятою до 80річчя С. Параджанова. Кінорозповідь про роки проведені ним в ув’язненні і таїну духовного світу. Використано

136

фрагменти з фільмів С. Параджанова, П. Пазоліні «Євангеліє від Матвія», А.Тарковського «Андрій Рубльов», коротке інтерв’ю з Тарковським про парадоксальний спосіб мислення Параджанова. Редактор фільму – Кора Церетелі.

«Спогади про «Саят Нова» (реж. Левон Григорян,

студія Живаго Медиа, 2006, мова російська) – починається першими кадрами з фільму «Колір гранату»: «кровоточать» три червоні граната; чоловіча боса нога тисне гроно винограду. Чоловічий голос за кадром пояснює своє ставлення до цього кадру, у якому ніби вгадана доля фільму, що був знищений цензурою. Автор фільму пояснює, що працюючи асистентом Параджанова на цій картині – зберіг спогади, і опісля сорока років від її виходу, йому пощастило віднайти кіноматеріали у підвалах «Вірменфільму» (де збереглося сорок яуфів з негативом). –

«Час не пощадив негатива – перед вами відеоверсія».

Режисер відтворює первісну екранну авторську версію фільму та її коментує.

«Ерос і Танатос» (Реж. Левон Григорян, 35 хв., 2005, мова російська) – Починається з узагальнення, що Параджанов, поруч з Фелліні, Тарковським, Бергманом, Куросавою – творець унікальної авторської кіномови. Голос

137

за кадром, на фоні монтажу фрагментів фільмів Параджанова, на віднайдених унікальних кадрах та начерках у сценаріях, розмірковує про Любов і Смерть – найважливіші теми, що завжди хвилювали Параджанова.

«Андрій і Сергій. Тарковський Параджанов» (Реж.

Левон Григорян, цикл «Острови», ГТРК «Культура», 38:51, 2002, мова російська). – Починається засобами перехресного монтажу фрагментів фільмів Параджанова і Тарковського: «Тіні забутих предків», «Легенда про Сурамську фортецю», «Ашік Керіб» та «Іванове дитинство», «Андрій Рубльов», «Соляріс», «Сталкер», «Дзеркало», «Ностальгія». У кадрі – відомі кінознавці та колеги режисера: Левон Григорян, Кора Церетелі, Інна Генс, Олександр Антипенко. Їхні розповіді об’єднує тема творчості обох режисерів спільне, відмінне та особливе у їхніх фільмах.

«Острови. Сергій Параджанов» (Росія «Культура», 14:18, російською мовою). Інформаційне повідомлення до 90-ліття з дня народження. Ефір 11 січня 2014 року, 45 хв.

«Дім музей Серго Параджанова» (ПІК, Тбілісі, 0:58)

– фільм-екскурсія по музею Параджанова, що у 1991 році за рішенням уряду Вірменії було засновано у Єревані: тут

138

зберігається шістсот робіт митця, особисті речі, сценарії. Відтворено інтер’єр тбіліського помешкання Параджанова.

Телесюжет про відкриття Історико-краєзнавчого музею «Відродження» імені С.Й. Параджанова.

(Інформаційне повідомлення підготовлене студентами Луганського державного інституту культури спільно з телестудією «Благовість», 02:43, російською мовою). Жіночий голос за кадром коротко переповідає факти біографії режисера. На екрані – нарізка документальних кінокадрів, фотографій Параджанова, виступів Олени Оганесян – куратора проекту «Параджанов-АРТ», Михайла Голубовича – видатного кіноактора, який багато зробив для полегшення долі Параджанова у Перевальській виправнотрудовій колонії суворого режиму та ін.

«Карта пам’яті. Сергій Параджанов» (реж.

Радченко Ніна, телестудія «Дебют», Красноярський державний університет культури та мистецтв дебют, 2 хв., російською мовою). Авторська щосуботня рубрика – інформативнозмістовий виклад життєпису режисера.

Телесюжет до 85-річчя С.Параджанова. (Андрій Протасов, Сергій Опарін, телеканал Культура, Росія, 9 січня 2009, 3:45, російською мовою). Інформаційне повідомлення.

139

Телеведучий називає Параджанова генієм кіно ХХ століття, людиною епохи Ренесансу, висловлює жаль, що ці високі слова були адресовані режисеру після його смерті. Інтерв’ю з Корою Церетелі, яку Параджанов називав «мій особистий кінознавець»: «…постмодерн діє поєднанням

непоєднуваного і дуже часто виявляється мертвонародженим, позбавленим емоцій. А от творчість Сергія Параджанова – це і виклик, і шок, і разом з тим великий згусток емоційної енергії в усіх його проявах, що вирізняють режисера з поміж інших…».

Інтерв’ю з Параджановим (синхрон): «…П'ятнадцять

років я був відлучений – нічого не робив, і це прикро…».

Згадується вихід у світ альбому Юрія Мечитова «Параджанов. Хроніка діалогу», більшість фоторобіт якого були зняті у різні періоди життя режисера.

Цикл передач «Культурна скарбничка» (авторка та ведуча Катерина Салтан, Телекомпанія TTV, Кіровоград, 2012, українською мовою), одна з яких (2-а частина – 17:58, назва телесюжету не вказана) присвячена Параджанову. Ведуча (напис: головний бібліотекар бібліотеки філії №12), переказує відомі факти життя Параджанова. Зокрема, про телеграму (її повний текст – на екрані), де режисер просить

140