21. Завдання словотвірного й морфемного аналізу

22. Предмет морфеміки. Морфемна структура слів. Типи морфем української мови

Морфеміка – розділ мовознавства, що вивчає склад(будову) слова. Найменшу значущу частину слова називають морфемою У сучасній морфеміці виділяють два підрозділи – морфонологію та морфонотактику. Морфонологія вивчає морфему як парадигматичну одиницю та альтернування фонем у форфемі. Морфонотактика вивчає морфему як синтагматичну одиницю, тобто характер поєднання морфем у складі словасловоформи. Види морфем: кореневі – обов’язкова частина слова (молодий, молодь, молодість; весна, провесна, весняний); службові – префікс, суфікс, закінчення, постфікс, інтерфікс.

1)Корінь – спільна ч-на споріднених слів. Буває:

-вільний: дубовий – може використовуватись тільки один корінь дуб як слово(більшість слів);

- зв’язаний: вулиця – без дод. Морфем не вик-ся.

2) Основа слова – ч-на слова без закінчення. Буває:

- похідна – крім кореня має ще кілька сл. твір афіксів: вулиця.

- непохідна – не має словотвір афіксів- дуб.

- вільна –це о., в якій корінь може звільнятися від словотвір. афіксів: дубовий.

- зв’язана – не може звільнятися від словотворчих афіксів: взуття.

- чиста – не може мати закінчення.

3) Закінчення – може бути нульовим тільки в змінних словах.

Зак-ня немає у інфінітивах: читати, незмін ім.: таксі, прислівник: тихо, дієприсл: читаючи.

4) Постфікс – це морфема, яка стоїть в кінці слова після закін-ня чи формотвор. суф.: умиватися, якийсь, ч-ки –бо, -но, -то, -от, -таки.

5) Інтерфікс – з’єднувальний голосний(о,е): літопис.

Формотворчі/Словотворчі афікси

Формотворчі: дієприкм(прочитаний), 

дієприсл(читаючи), інфінітив(читати), ступ. порівняння(найглибший),

док. вид дієслів(прочитати),

часові суф(прочитав), зворотно-середній спосіб дієслів(митися).

Словотворчі: люди за фахом діяльності – таксист.

24.

Термін морфеміка має два значення – онтологічне та гносеологічне. Морфеміка — це морфемна підсистема мов, система морфемморфів — найменших значеннєвих одиниць, будівельних компонентів словасловоформи. Морфеміка – це розділ граматики, що вивчає систему морфемморфів і морфемнуморфну структуру слівсловоформ; формальні та семантичні відношення морфемморфів між собою і зі словомсловоформою як цілісним утворенням.

 Поступове нагромадження мовних фактів, розбудова теоретичних та методологічних положень мовознавчих наук, усвідомлення мови як цілісної системи зі своєю структурою та елементами – мовними одиницями й тими відношеннями, які їх зв’язують, спричинило, з одного боку, зміну акцентів щодо визначення рівня мови відповідно до мовної одиниці, яка конститує цей рівень мови морфологічний – морфемний, а з другого – виокремлення спочатку в межах морфології, а потім і як цілком самостійного – розділу словотвір. І найостаннішим відгалуженням від морфології є морфеміка як розділ мовознавства, який, щоб уникнути небажаної термінологічної омонімії з підсистемою мови, можна назвати морфемологією.

Морфемологія має власні об’єкт дослідження – морфемна підсистема мови як об’єктивна дійсність; предмет дослідження – морфемаморф як основна одиниця і як компонент морфемної структури словасловоформи, а також морфемна структура словасловоформи як послідовність морфемморфів, побудована за певними правилами сполучуваності окремих їхніх типів і класів; одиниці морфеміки – елементарні морфемиморфиі комплексні морфемніморфні структури слівсловоформ; проблематику дослідження: 1. види морфемморфів за роллю і місцем у словісловоформі, зі їхньою функцією, а поширенням у мові, за походженням тощо; 2. значення морфеми, типи морфемморфів за значеннямлексичне значення, граматичне значення, словотвірне значення різновиди ГЗ і СЗ; 3. співвідношення лінійнихсинтагматичних та нелінійнихпарадигматичних одиниць морфемного рівня: словословоформа, основаосновоформа, морфемаморф; 4. принципи виділення у словоформах лінійних одиниць – морфів і правила ототожнення їх у парадигматичну одиницю – морфему; 5. сукупність морфемнихморфних структур слівсловоформ, закони їхнього конструювання та розподіл за частинами мови.

26.

Морфема – це найменша знакова одиниця мови, яка виділяється у слові і реалізується у морфах. Рівень мови.

 Морф — найкоротший мінімальний відрізок словоформи, або інакше — текстового слова, що наділений самостійним значенням і певною формою. Родовим поняттям для морфів є морфема. Морф — конкретний лінійний представник морфеми, узагальненої абстрактної одиниці мови, один із формальних її різновидів, що встановлюється при поділі текстового слова.

Корені та афікси [ред.]

Морфеми поділяються на два основних типи — кореневі (корені, або основи), та афіксальні (афікси).

Корінь — основна значуща частина слова. Корінь є обов’язковою частиною будь-якого слова — не існує слів без кореня. Кореневі морфеми можуть утворювати слово як разом з афіксами, так і без них.

Афікс — допоміжна частина слова, що приєднується до кореня, та служить для словотвору та вираженню граматичних значень. Афікси не можуть самостійно утворювати слово, а лише з коренями. На відміну від коренів, афікси не бувають одиничними (тобто, зустрічаються в багатьох словах, а не якомусь одному).

Класифікація афіксів [ред.]

Афікси поділяються на типи в залежності від їхнього положення в слові. Найпоширеніші в мовах світу два типи афіксів — префікси, що стоять перед коренем, та постфікси, що стоять після кореня.

Префікс уточнює смисл кореня, передає лексичне значення, інколи виражає і граматичне значення (наприклад, вид у дієслів).

В залежності від значення, що виражається постфіксами, вони розділяються на суфікси (що мають дериваційне, або словотвірне значення) і флексії або закінчення (що мають реляційне значення, тобто вказують на зв’язок з іншими членами речення). Суфікс передає лексичне та (частіше) граматичне значення.

Є мови, в яких не вживаються префікси (тюркські, угро-фінські), а всю граматику виражають постфіксами. В деяких інших мовах, наприклад, суахілі (родина банту, Центральна Африка), використовуються префікси і майже не використовуються постфікси. Індоєвропейські мови, до яких належить і українська мова, використовують і префікси і постфікси, але з перевагою останніх.

Окрім префіксів та постфіксів зустрічаються й інші типи афіксів. Інтерфікси — службові морфеми, що не мають власного значення, і слугують для зв’язування коренів у складних словах (наприклад, вод-о-спад). Конфікси — комбінації префікса з постфіксом, які завжди вживаються спільно, оточуючи корінь (як, наприклад, в німецькій мові ge-lob-t — «хвалений»). Інфікси — афікси, що вставляються в середину кореня, і служать для вираження нового граматичного значення; зустрічаються в індонезійських мовах (наприклад, ta-n-go) . Трансфікси — афікси, які, розривають корінь, що складається лише з приголосних, і визначають граматичне значення слова (характерні для семітських мов, наприклад, для арабської).