- •1. Українська мова – національна мова українського народу. Питання періодизації. Поняття літературної мови. Мовна норма та її соціальне значення.
- •2. Фонетика як розділ мовознавства. Одиниці фонетики. Звуки мови, їх акустична й артикуляційна характеристика. Поняття фонеми. Співвідношення понять «фонема» і «звук»
- •3. Система голосних фонем сучасної української літературної мови. Класифікація голосних.
- •4. Система приголосних фонем сучасної української літературної мови. Класифікація приголосних
- •5. Зміни звуків у потоці мовлення. Позиційні та комбінаторні зміни звуків (загальна характеристика)
- •6. Найтиповіші чергування голосних і приголосних при словотворенні і словозміні.
- •7. Спрощення в групах приголосних
- •8. Подвоєння приголосних
- •9. Явища асиміляції у системі приголосних. Типи асиміляції.
- •10. Дисиміляція
- •11. Поняття орфоепії. Орфоепічна норма. Основні риси сучасної української літературної вимови
- •12. Поняття графіки. Одиниці графіки. Український алфавіт. Співвідношення звуків і букв.
- •13. Поняття орфографії. Орфограма, тини орфограм. Принципи української орфографії.
- •14. Склад. Закони українського складоподілу.
- •15. Наголос. Типи наголосу в українській мові.
- •16. Предмет і завдання словотвору. Основа твірна, непохідна і похідна Похідні слова, їх ознаки.
- •17. Словотвірний тип. Продуктивні і непродуктивні словотвірні типи
- •18. Способи словотвору сучасної українськоїлітературної мови. Загальна характеристика
- •19. Морфологічні способи словотвору сучасної української мови
- •20. Морфолого-синтаксичний, лексико-синтаксичний, лексико-семантичний способи словотвору сучасної української мови
- •21. Завдання словотвірного й морфемного аналізу
- •22. Предмет морфеміки. Морфемна структура слів. Типи морфем української мови
- •27. Предмет граматики. Основні поняття граматики: граматичне значення, граматична форма, граматична категорія.
- •28. Частини мови і принципи їх класифікації.
- •29. Іменник як частина мови. Загальне значення, граматичні ознаки і синтаксичні функції.
- •30. Граматичні категорії іменника, категорія роду.
- •45. Категорія стану дієслова. Перехідні та неперехідні дієслова
- •46. Категорія способу дієслова. Форми вираження способів дієслів. Зв’язок категорії способу з категорією часу.
- •47. Категорія часу дієслова. Утворення часових форм. Зв’язок категорії часу з категорією виду
- •48. Категорія особи, числа і роду дієслів
- •49. Дієслова неповної особової парадигми. Безособові дієслова ( немає про парадигму)
- •50. Дієприкметник як форма дієслова. Перехід дієприкметників у прикметники ти іменники
- •51. Дієприслівник як форма дієслова. Його граматичні ознаки, особливості творення і функціонування. Перехід дієприслівників в інші частини мови.
- •52. Прислівник. Розряди за значенням, походженням та структурою.
- •53. Ступені порівняння прислівників. Співвідносність прислівників з іншими частинами мови
- •54. Загальна характеристика прийменників як частини мови. Структурні типи прийменників. Перехід інших частин мови у прийменники
- •55. Загальна характеристика сполучників як частини мови. Типи за значенням та структурою
- •56. Загальна характеристика часток як частини мови. Структурні та функціональні різновиди часток
- •57. Загальна характеристика вигуків як частини мови. Розряди вигуків. Явище інтер’єктивації.
- •58. Синтаксис як розділ мовознавства. Одиниці синтаксису
- •59. Словосполучення як синтаксичні одиниця. Синтаксичний зв’язок між компонентами словосполучення
- •60. Типи словосполучень і способи зв’язку слів у словосполученні.
- •61. Поширені й непоширені речення. Головні та другорядні члени речення. Їх семантика та способи вираження.
- •62. Підмет. Структура підмета та способи його вираження
- •63. Присудок. Структура присудка та способи його вираження
- •64. Другорядні члени речення. Семантика та способи їх вираження
- •65. Односкладні речення та типи.
- •67. Речення з відокремленими членами. Функції відокремлених членів. Загальні умови відокремлення другорядних членів речення.
- •68. Відокремлені узгоджені означення, прикладки. Способи їх вираження.
- •69. Відокремлені обставини та способи їх вираження. Уточнювальні члени речення
- •70. Речення, ускладнені вставними і вставленими конструкціями. Вставні слова, їх типи за значенням, вставні речення. Звертання, їх функції в реченні, форми вираження.
- •71. Складносурядні речення, їх головні семантико-граматичні ознаки. Класифікація складносурядних речень.
- •72. Складнопідрядні речення, їх головні семантико-граматичні ознаки. Класифікація складнопідрядних речень
- •73. Безсполучникові складні речення. Класифікація безсполучникових речень
- •74. Пряма мова. Непряма мова
- •75. Багатозначність слова. Типи лексичних значень.
- •76. Види переносу значень (метафора, метонімія, синекдоха).
- •77. Зміни обсягу вторинного значення (розширення, звуження, зсув значення).
- •78. Лексичні омоніми в українській мові. Полісемія та омонімія.
- •79. Явища, суміжні з омонімією (омоформи, омофони, омографи).
- •80. Пароніми в українській мові. Структурні типи паронімів
- •81. Синонімія як вираження смислової еквівалентності в слові. Джерела виникнення синонімів. Типи синонімів і синонімічних рядів.
- •83. Лексика української мови з погляду походження
- •84. Лексика української мови з погляду вживання
- •85. Функціональна диференціація лексики: загальновживана лексика, термінологічна й професійна лексика, діалектна лексика, жаргонна лексика, арго
- •86. Класифікації фразеологізмів (класифікація в.В.Виноградова, генетична класифікація, морфологічна тощо)
- •87. Джерела фразеології. Споконвічно українські фразеологічні одиниці, запозичені фразеологічні одиниці, кальки.
- •88. Українська лексикографія, її історичні витоки та тенденції розвитку
80. Пароніми в українській мові. Структурні типи паронімів
Від омонімів потрібно відрізняти пароніми (від гр. para - біля й опута - ім’я) - слова, близькі (не однакові!) за звучанням, але різні за значенням і написанням. Наприклад: Громадський, -а, -є. Який стосується суспільства, громади чи окремого колективу; який відбувається в суспільстві або пов’язаний із суспільно корисною діяльністю: Відомий український поет і перекладач Дмитро Павличко є водночас активним громадським діячем. Громадянський, -а, -є.Який стосується громадянина як члена суспільства, властивий йому: Найсвятіший громадянський обов’язок -захист своєї Вітчизни. До найбільш поширених паронімів належать: абонемент - абонент, винахідливий -винахідницький, вирішення - рішення, висвітлювати - освітлювати, книжковий - книжний, людний - людяний, талан -талант, україніка - україністика та ін.
81. Синонімія як вираження смислової еквівалентності в слові. Джерела виникнення синонімів. Типи синонімів і синонімічних рядів.
Багатство кожної мови визначається наявністю в ній синонімів. Лексичні синоніми (від гр. synonymos - однойменний) - це слова, близькі або тотожні за значенням, які по-різному називають той самий предмет, явище, ознаку, процес та ін. Однакові за значенням та емоційно-експресивним забарвленням слова мають назву абсолютнихсинонімів: азбука - абетка - алфавіт, визначення - дефініція, мовознавство - лінгвістика, обрис - контур, відтінок -нюанс, іспит - екзамен, площа - майдан, любий - милий, баритися - гаятися, скрізь - усюди. Вони використовуються в мовленні для того, щоб уникнути повторів. Ідеографічні (значеннєві) синоніми, позначаючи той самий предмет, явище, ознаку, процес та ін., відрізняються окремими елементами своїх значень: хотіти - бажати, жадати, прагнути; рішучий - твердий, незламний, непохитний. Синоніми, які різняться елементами значень та емоційно-експресивним забарвленням і є характерними для певного стилю, називаються стилістичними: їсти - уминати, трощити, глитати, жерти; зрозуміти - второпати; набриднути - остобісіти, осточортіти; дурний - дурноголовий, дурноверхий. Нашій мові притаманне розмаїття синонімічних засобів. Пригадаймо, як герой комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло» Мокій Мазайло, переконуючи Улю в багатстві української мови, наводить як приклад цілу низку синонімів до дієслова «говорити»: «…Та ось вам на одне слово «говорити» аж цілих тридцять нюансових: говорити, казати, мовити, балакати, гомоніти, гуторити, повідати, торочити, точити, базікати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, ґерґотати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти…». Більшість із наведених у прикладах синонімів є загально мовними, синонімічні зв’язки між ними не залежать від контексту. Слова, які виступають синонімами лише в контексті, називаються контекстуальними синонімами. Наприклад: Бій палав недовго, не більше півгодини, але був він жорстокий і кривавий (О. Довженко). І вдень і вночікипіла робота. Виділені слова є контекстуальними синонімами до тривати. На явищі синонімії будується така стилістична фігура, як перифраза (гр. periphrasis) - мовний зворот, який описово, через характерні ознаки передає зміст іншого слова. Наприклад: ліс - зелений друг, вугілля - чорне золото, цукор - біле золото і біла смерть,Великобританія - Туманний Альбіон. Це загальноприйняті, загальнозрозумілі перифрази. Окрім них виділяються ще й ситуативні, індивідуально-авторські, зміст яких зумовлений конкретним контекстом. Синонімія лежить і в основіевфемізму (гр. euphemismos) - слова чи вислову, що пом’якшує зміст висловлюваного шляхом використання іншої ознаки: говорити неправду (замість брехати), навіки спочити (замість померти), у нетверезому стані (замістьп’яний) і под. Морфологічні синоніми – це варіанти граматичних форм слів на позначення того самого поняття: співає-співа, літає-літа. Обидва компоненти цих синонімічних пар нейтральні з погляду літературної нормативності, але другий з обмеженим діапазоном вживання(поезія, розмовна мова). Приклади морфологічних синонімів: 1)повні-короткі, стягнені-нестягнені форми якісних прикметників: зелен-зелений, зелена-зеленая; 2)проста і складена форма вищого і найвищого ступенів порівняння: добріший-більш добрий; 3)форми дієслів недоконаного виду майбутнього часу(проста й аналітична): писатиму-буду писати; 4)відмінкові форми іменників, прикметників, займенників, числівників: давальний і місцевий відмінки(батьку-батькові, на синьому-на синім), орудний відмінок(іменем- ім’ям). Синтаксичні синоніми - це граматично різні конструкції, що виражають ту саму думку. Такими можна вважати: 1)сполучникові та безсполучникові речення: Рада б зірка зійти, та чорна хмара заступає.- Рада б зірка зійти-чорна хмара заступає; 2)складнопідрядні й прості речення з дієприкметниковим і дієприслівниковим зворотами: На обрії устали ліси, занурені в небо по пахви, обсипані пилом роси.-На обрії устали ліси, що були занурені…; 3) пряма й непряма мова; 4) словосполучення і речення: зошит учня –учнівський зошит, високоросла людина-людина високого зросту; Я не сплю.-Мені не спиться. Окремий різновид синонімів становлять фразеологічні синоніми-варіанти фразеологічних одиниць на позначення того самого поняття: говорити-плескати язиком, ляпати язиком, молотити язиком. Багатство синоніміки в мові – одна з основ розвитку її високої культури.
82. Поняття активної та пасивної лексики. Історизми, архаїзми.
Активна і пасивна лексика української мови — два шари лексики, наявність яких зумовлена такими основними чинниками, як поява нових слів і вихід з ужитку слів, що позначали старі явища й реалії. Активна лексика становить ядро словникового складу мови. Вона об'єднує як споконвічно українські слова, так і численні групи запозичених слів. Головна її ознака — регулярне використання у сфері діяльності людини. Зокрема слова хліб, молоко, яблуко, дорога, тролейбус, повітря, дочка, дощ, великий, солокий, читати, тут тощо — загальновживані слова, використовуються у побуті. Проте до активної лексики належать і такі слова як синус, косинус, діагональ, перпендикуляр, префікс, іменник, речення, кома, кут — терміни. Пасивна лексика — слова, які вийшли або виходять з активного вжитку, а також нові слова, недавно створені чи запозичені з інших мов — неологізми. Архаїзмами (від грец. άρχαίοζ — старовинний, давній) у загальному визначенні називаються слова, що вийшли з широкого вжитку й перейшли до так званого пасивного запасу лексики національної мови. У більш точному розумінні до архаїзмів належать слова, «що називають такі предмети чи поняття, які самі по собі аж ніяк не застаріли, але для позначення яких тепер користуються іншими словами». Від інших застарілих слів, зокрема історизмів, архаїзми таким чином відрізняються тим, що мають у сучасній мові синоніми. Усі наявні в мові архаїзми поділяються на окремі типи. За класифікацією, поданою в довіднику сучасної української мови, таких типів виділяється П'ять: 1. Власне лексичні архаїзми — слова, витіснені з мови словами з іншим коренем: рать — військо, уста — губи, рот, перст — палець. 2. Лексико-словотворчі архаїзми відрізняються від сьогоднішніх відповідників суфіксами або префіксами: вої — воїни, шкатула — шкатулка, коляса — коляска. 3. Лексико-морфологічні архаїзми характеризуються застарілою граматичною формою: роль — роля, читає — читаєши, моліться — молітеся, сини — синове. 4. Лексико-фонетичні архаїзми від сучасних назв різняться однією чи двома фонемами: поет — піїт, злато — золото, ріжний — різний. 5. Лексико-семантичні архаїзми — застарілі значення слів, які тепер уживаються з іншими, сучасними значеннями: живот (життя), язик (мова, народ), мир (громада, світське життя). В художніх творах архаїзми можуть використовуватись з метою: 1) відтворення історичного колориту тієї доби, про яку йдеться у творі, наприклад: «А паче всього він хоче, — тут сотник обернувся до Замойського, — він хоче, щоб козацтву реєстровому якнайскорше таки виплатили державне утримання» (І. Ле); 2) мовної характеристики особи, яка говорить, наприклад: «Мир дому і живущим в ньому, — сказав Балабуха, обнявши отця Степана» (І. Нечуй-Левицький); 3) надання мові відтінку урочистості, схвильованої під несеності над звичайною, побутовою формою вираження, наприклад: «Світе вольний, несповитий» (Т. Шевченко); «Що ти за сила єси?» (П. Тичина); 4) створення комічного враження, наприклад: «Турн тяжку боль одоліває, к Енею руки простягає і мову слезную рече...» (І. Котляревський). Історизмами називаються слова, застарілі через те, що вийшли з ужитку ті предмети, які вони позначали, наприклад: мушкет, кунтуш, опанча, шеляг, челядь і т. д. З цієї ж причини історизми інколи називають матеріальними архаїзмами. На відміну від останніх історизми не мають у сучасній мові синонімів. Історизми трапляються переважно в художніх творах історичної тематики, де вони позначають реалії доби, про яку йдеться, а також слугують засобом відтворення колориту мови тих часів, наприклад: «І була під Києвом січа велика. Стріли закрили сонце, а від тупоту копит, іржання коней і брязкоту заліза не чути було людського голосу. Ціла орда з ханом Отроком прийшла під Київ.