80. Пароніми в українській мові. Структурні типи паронімів

Від омонімів потрібно відрізняти пароніми (від гр. para - біля й опута - ім’я) - слова, близькі (не однакові!) за звучанням, але різні за значенням і написанням. Напри­клад: Громадський, -а, -є. Який стосується суспільства, грома­ди чи окремого колективу; який відбувається в суспільстві або пов’язаний із суспільно корисною діяльністю: Відомий український поет і перекладач Дмитро Павличко є вод­ночас активним громадським діячем. Громадянський, -а, -є.Який стосується громадянина як члена суспільства, властивий йому: Найсвятіший грома­дянський обов’язок -захист своєї Вітчизни. До найбільш поширених паронімів належать: абоне­мент - абонент, винахідливий -винахідницький, вирі­шення - рішення, висвітлювати - освітлювати, книж­ковий - книжний, людний - людяний, талан -талант, україніка - україністика та ін.

81. Синонімія як вираження смислової еквівалентності в слові. Джерела виникнення синонімів. Типи синонімів і синонімічних рядів.

Багатство кожної мови визначається наявністю в ній синонімів. Лексичні синоніми (від гр. synonymos - одно­йменний) - це слова, близькі або тотожні за значенням, які по-різному називають той самий предмет, явище, ознаку, процес та ін. Однакові за значенням та емоційно-експре­сивним забарвленням слова мають назву абсолютнихсинонімів: азбука - абетка - алфавіт, визначення - дефініція, мовознавство - лінгвістика, обрис - контур, відтінок -нюанс, іспит - екзамен, площа - майдан, лю­бий - милий, баритися - гаятися, скрізь - усюди. Вони використовуються в мовленні для того, щоб уникнути по­вторів. Ідеографічні (значеннєві) синоніми, позначаючи той самий предмет, явище, ознаку, процес та ін., відрізняються окремими елементами своїх значень: хотіти - бажати, жадати, прагнути; рішучий - твердий, незламний, непо­хитний. Синоніми, які різняться елементами значень та емоцій­но-експресивним забарвленням і є характерними для певного стилю, називаються стилістичними: їсти - уминати, трощити, глитати, жерти; зрозуміти - второпати; набриднути - остобісіти, осточортіти; дурний - дур­ноголовий, дурноверхий. Нашій мові притаманне розмаїття синонімічних засобів. Пригадаймо, як герой комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло» Мокій Мазайло, переконуючи Улю в багатстві україн­ської мови, наводить як приклад цілу низку синонімів до дієслова «говорити»: «…Та ось вам на одне слово «гово­рити» аж цілих тридцять нюансових: говорити, казати, мовити, балакати, гомоніти, гуторити, повідати, торочити, точити, базікати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, ґерґотати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти…». Більшість із наведених у прикладах синонімів є загаль­но мовними, синонімічні зв’язки між ними не залежать від контексту. Слова, які виступають синонімами лише в кон­тексті, називаються контекстуальними синонімами. На­приклад: Бій палав недовго, не більше півгодини, але був він жорстокий і кривавий (О. Довженко). І вдень і вночікипіла робота. Виділені слова є контекстуальними сино­німами до тривати. На явищі синонімії будується така стилістична фігура, як перифраза (гр. periphrasis) - мовний зворот, який опи­сово, через характерні ознаки передає зміст іншого слова. Наприклад: ліс - зелений друг, вугілля - чорне золото, цукор - біле золото і біла смерть,Великобританія - Туманний Альбіон. Це загальноприйняті, загальнозрозу­мілі перифрази. Окрім них виділяються ще й ситуативні, індивідуально-авторські, зміст яких зумовлений конкрет­ним контекстом. Синонімія лежить і в основіевфемізму (гр. euphemismos) - слова чи вислову, що пом’якшує зміст висловлю­ваного шляхом використання іншої ознаки: говорити не­правду (замість брехати), навіки спочити (замість помер­ти), у нетверезому стані (замістьп’яний) і под. Морфологічні синоніми – це варіанти граматичних форм слів на позначення того самого поняття: співає-співа, літає-літа. Обидва компоненти цих синонімічних пар нейтральні з погляду літературної нормативності, але другий з обмеженим діапазоном вживання(поезія, розмовна мова). Приклади морфологічних синонімів: 1)повні-короткі, стягнені-нестягнені форми якісних прикметників: зелен-зелений, зелена-зеленая; 2)проста і складена форма вищого і найвищого ступенів порівняння: добріший-більш добрий; 3)форми дієслів недоконаного виду майбутнього часу(проста й аналітична): писатиму-буду писати; 4)відмінкові форми іменників, прикметників, займенників, числівників: давальний і місцевий відмінки(батьку-батькові, на синьому-на синім), орудний відмінок(іменем- ім’ям). Синтаксичні синоніми  - це граматично різні конструкції, що виражають ту саму думку. Такими можна вважати: 1)сполучникові та безсполучникові речення: Рада б зірка зійти, та чорна хмара заступає.- Рада б зірка зійти-чорна хмара заступає; 2)складнопідрядні й прості речення з дієприкметниковим і дієприслівниковим зворотами: На обрії устали ліси, занурені в небо по пахви, обсипані пилом роси.-На обрії устали ліси, що були занурені…; 3) пряма й непряма мова; 4) словосполучення і речення: зошит учня –учнівський зошит, високоросла людина-людина високого зросту; Я не сплю.-Мені не спиться.             Окремий різновид синонімів становлять фразеологічні синоніми-варіанти фразеологічних одиниць на позначення того самого поняття: говорити-плескати язиком, ляпати язиком, молотити язиком. Багатство синоніміки в мові – одна з основ розвитку її високої культури.

82.                Поняття активної та пасивної лексики. Історизми, архаїзми.

Активна і пасивна лексика української мови — два шари лексики, наявність яких зумовлена такими основними чинниками, як поява нових слів і вихід з ужитку слів, що позначали старі явища й реалії. Активна лексика становить ядро словникового складу мови. Вона об'єднує як споконвічно українські слова, так і численні групи запозичених слів. Головна її ознака — регулярне використання у сфері діяльності людини. Зокрема слова хліб, молоко, яблуко, дорога, тролейбус, повітря, дочка, дощ, великий, солокий, читати, тут тощо — загальновживані слова, використовуються у побуті. Проте до активної лексики належать і такі слова як синус, косинус, діагональ, перпендикуляр, префікс, іменник, речення, кома, кут — терміни. Пасивна лексика — слова, які вийшли або виходять з активного вжитку, а також нові слова, недавно створені чи запозичені з інших мов — неологізми. Архаїзмами (від грец. άρχαίοζ — старовинний, давній) у загальному визначенні називаються слова, що вийшли з широкого вжитку й перейшли до так званого пасивного запасу лексики національної мови. У більш точному розумінні до архаїзмів належать слова, «що називають такі предмети чи поняття, які самі по собі аж ніяк не застаріли, але для позначення яких тепер користуються іншими словами». Від інших застарілих слів, зокрема історизмів, архаїзми таким чином відрізняються тим, що мають у сучас­ній мові синоніми. Усі наявні в мові архаїзми поділяються на окремі типи. За класифікацією, поданою в довіднику сучасної української мови, таких типів виділяється П'ять: 1. Власне лексичні архаїзми — слова, витіснені з мови словами з іншим коренем: рать — військо, уста — губи, рот, перст — палець. 2. Лексико-словотворчі архаїзми відрізняються від сьогоднішніх відповідників суфіксами або префіксами: вої — воїни, шкатула — шкатулка, коляса — коляска. 3. Лексико-морфологічні архаїзми характеризуються застарілою граматичною формою: роль — роля, читає — читаєши, моліться — молітеся, сини — синове. 4. Лексико-фонетичні архаїзми від сучасних назв різнять­ся однією чи двома фонемами: поет — піїт, злато — золото, ріжний — різний. 5. Лексико-семантичні архаїзми — застарілі значення слів, які тепер уживаються з іншими, сучасними значеннями: живот (життя), язик (мова, народ), мир (громада, світське життя). В художніх творах архаїзми можуть використовуватись з метою: 1) відтворення історичного колориту тієї доби, про яку йдеться у творі, наприклад: «А паче всього він хоче, — тут сотник обернувся до Замойського, — він хоче, щоб козацтву реєстровому якнайскорше таки виплатили державне утри­мання» (І. Ле); 2) мовної характеристики особи, яка говорить, наприк­лад: «Мир дому і живущим в ньому, — сказав Балабуха, обнявши отця Степана» (І. Нечуй-Левицький); 3) надання мові відтінку урочистості, схвильованої під­ несеності над звичайною, побутовою формою вираження, наприклад: «Світе вольний, несповитий» (Т. Шевченко); «Що ти за сила єси?» (П. Тичина); 4) створення комічного враження, наприклад: «Турн тяжку боль одоліває, к Енею руки простягає і мову слезную рече...» (І. Котляревський). Історизмами називаються слова, застарілі через те, що вийшли з ужитку ті предмети, які вони позначали, наприклад: мушкет, кунтуш, опанча, шеляг, челядь і т. д. З цієї ж причини історизми інколи називають матеріальними архаїзмами. На відміну від останніх історизми не мають у сучасній мові синонімів. Історизми трапляються переважно в худож­ніх творах історичної тематики, де вони позначають реалії доби, про яку йдеться, а також слугують засобом відтворення колориту мови тих часів, наприклад: «І була під Києвом січа велика. Стріли закрили сонце, а від тупоту копит, іржан­ня коней і брязкоту заліза не чути було людського голосу. Ціла орда з ханом Отроком прийшла під Київ.