87. Джерела фразеології. Споконвічно українські фразеологічні одиниці, запозичені фразеологічні одиниці, кальки.

Основні джерела фразеології: запозичені слова, нові терміни і поняття, поетичні неологізми, морфологічним способом додавання префіксів, слова з іншими значеннями.

Фразеологія укр.-ої мови за своїм походженням – неоднорідна. Найбільше в ній фразеологічних одиниць народного походження: прислів’я та приказки(Під лежачий камінь вода не тече), жартівливі вирази(Буває, що і слон літає).

Але, крім того, в українській літературній мові поширена фразео­логія й з інших джерел, а саме:

а)  Вирази виробничо-професійного походження: Сім раз приміряй, а раз одріж; по всіх швах (з мови кравців); виконувати завдання на відмінно (з мови учителів та учнів.

б) Переклади влучних виразів політичних діячів і вчених: Релігія — опіум для на­роду (К. Маркс). Всерйоз і надовго (В. І. Ленін). Чиста краса, чисте мис­тецтво (І. Кант).

в) Крилаті вирази українських письменників: Наша пісня, наша дума не вмре, не загине (Т. Г. Шевченко). Борітеся — поборете (Т. Г. Шев­ченко). Нехай не забувають люди, що дурень всюди дурнем буде (Л. І. Глібов).

г)  Переклади крилатих виразів російських письменників: Сидіння між двома стільцями (М. Є. Салтиков-Щедрін). Герой нашого часу (М. Ю. Лєрмонтов), Нам спокій тільки сниться (О. Блок).

д) Переклади крилатих виразів зарубіжних письменників: Бути чи не бути (Шексцір). Останній із могікан (Ф. Купер).

є) Переклади російських та іншомовних фразеологічних зворотів: І носа не покажуть (з російської мови). Бути не в своїй тарілці (з французь­кої). Тут   собака  зарита   (з німецької).

є) Переклади античних ходячих висловів: Розрубати гордіїв вузол (рішуче розв'язати заплутане і складне питання). Прокрустове ложе (штучна мірка, під яку щось підганяють). Альфа і омега (початок і кінець).

ж) Окремі біблійні і євангельські вислови, засвоєні з церковно­слов'янської мови: Берегти, як зіницю ока. Содом і Гоморра. Вавілонське стовпотво­ріння. Заблудша вівця.

88. Українська лексикографія, її історичні витоки та тенденції розвитку

Лексикографія – розділ млвознавства, який займається теорією і практикою укладання словників.

Це наука, яка має практичне застосування. Словники необхідні для вивчення рідної таіноземної мов, для піднесення культури усної та писемної мови і загалом інтелекту людини.

Розрізняють теоретичну і практичну лексикографію.

Теоретична лексикографія опрацьовує загальну теорію словників: розробляє принципи відбору лексики, розташування слів і словникових статей, типи словникових визначень, типи ілюстрацій, подача фразеологізмів, співвідношення лінгвістичної і нелінгвістичної інформації.

Практична лексикографія забезпечує навчання мови – як радної, так і іноземної, описує й нормалізує рідну мову, дає матеріал для наукового вивчення лексики.

Для сучасної лексикографії характерні: розуміння лексики як системи; діалектичний погляд на значення; визначення тісного зв’язку лексики з граматикою. Опрацьовуються різні типи словників в залежності від того, кому вони адресовані. Є словники академічні, в яких інформація про слово найповніша, і навчальні, які мають на меті навчити людину, що вивчає мову, правильно використовувати слово. Є також словники для широкого використання і словники-довідники, адресовані представникам певної професії

Лексикографія виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, яке початково здійснювалося у вигляді глос, тобто тлумачення написів на полях і в тексті рукописів книг.

Староукраїнська лексикографія. До часів Київ. Русі належать невеликі рукописні словники: «О именЂхъ и глЮемыхъ жидовьскымь эазыкъмь», «РЂчь жидовьскаго эазыка, преложена на роускоую» та ін., у яких тлумачаться переважно бібл. особові імена й топоніми, окремі старослов'ян. слова: «Тълкъ о неразоумны(х) словесе(х) псалтырных» та ін., розкривається символ, або алегор. зміст деяких слів у Псалтирі: «Тълкованиіє неоудобь познаваэємомь въ писаныхъ рЂчемь», де перекладено малозрозумілі старослов'ян. лексеми. На Русі перекладали також греко-візант. тлумачення власних назв. Активно розвивається в Україні глосографія впродовж 14 -- 17 ст. Перший церковнослов'ян. укр. словник невід. автора «Лексисъ съ толкованіємъ словенскихъ словъ просто» (не раніше 50-х pp. 16 ст., залишився в рукописі) складено із заг. церковнослов'ян. слів, небагатьох антропонімів і топонімів, налічує 896 вокабул (при 127 словах немає перекладів). У словнику зібрано глоси з різних джерел, використано й попередні лексикогр. праці. Вокабули розміщено за алфавітом (проте внутр. абеткування не витримано), імена введено у формі наз. в. одн., дієслова -- в 1-й ос. одн. теп. ч. Багато слів подано не в вихідних формах. Матеріали «Лексиса...» згодом використали Лаврентій Зизаній та Памво Беринда.

Серед основних проблем, вирішення яких наразі стоїть перед вітчизняною лексикографію, потрібно виділити наступні.

1.  Переважні більшість перекладів неслов'янської літератури нині робиться з російських видань – через незнання інших мов, відсутність перекладацького досвіду, брак часу тощо. За таких умов іноземно-українські словники й довідники не мають значного попиту, і їх часто замінюють російськомовні. На цьому тлі розквітло буйним квітом україно-російське словникарство.

2.  Якщо до набуття незалежності головне право на видання лексикографічної літератури мало видавництво «Наукова думка», то в наш час до справи докладають рук всі, кому не лінь. А через відсутність належного контролю за якістю виданого матеріалу та законодавчих норм про авторські права, на полицях книжкових магазинів з'являються численні видання сумнівної кості та майже неприкриті передруковки із вдалих праць попередників.

3.  Попри порівняно велику кількість назв сучасних словників, що їх видають найрізноманітніші видавництва, їхні тиражі зазвичай недостатні для забезпечення нагальних потреб, а їх лексична база нерідко значно відстає від стрімкого розвитку мови з радянських часів (а саме радянські словники найчастіше слугують фундаментом для нових видань).