30. Граматичні категорії іменника, категорія роду.

Рід іменників

          1.  Іменники мають чоловічий, жіночий або середній рід. Рід іменника визначаємо, співвідносячи його з займенниками він, вона, воно або поєднуючи з цей, ця, це: цей службовець (він), цей сум (він), цей спеціаліст (він), ця довідка (вона), ця адреса (вона), це зобов`язання (воно).

          2. Деякі іменники можуть бути спільного (подвійного) роду - чоловічого або жіночого: цей сирота і ця сирота, цей листоноша і ця листоноша, цей нероба і ця нероба; чоловічого або середнього: цей ледащо і це ледащо.

           Залежно від конкретного змісту значення чоловічого або жіночого роду  мають прізвища: Шевчук, Кудлай,  Муха.

          3. Рід незмінюваних іменників встановлюється так:

          а) назви осіб мають рід відповідно до статі: цей аташе,  ця леді;

          б) назви тварин мають звичайно чоловічий рід: цей какаду, цей шимпанзе   (але якщо треба вказати на самку, назві надається значення жіночого роду: ця какаду, ця шимпанзе);

          в) назви неістот мають середній рід: це кашне, це комюніке, це меню, це жюрі, це алібі;

          г) власні назви мають рід відповідно до роду загальної назви: цей Каркатау (вулкан), цей Хокайдо (острів), ця Місісіпі (річка), ця Монако (країна), це Гельсінкі (місто), це Онтаріо (озеро);

           ґ) незмінювані складноскорочені слова мають рід відповідно до роду іменника, який входить до абревіатури в називному відмінку: цей райво (відділ), цей НБУ (банк), ця СБУ (служба), ця НАДУ (академія), це МЗС (міністерство), це ТОВ (товариство).

          4. Іменники, що  вживаються тільки в множині, за родами не розрізняються: ці двері, ці ножиці, ці канікули, ці Карпати, ці Суми

Граматична категорія роду

Рід — одна з найсуттєвіших класифікаційних морфологічних ознак іменника.

У давньоруській мові розрізняються три граматичні роди — чоловічий, жіночий, середній.

До складу іменників — назв людей належать іменники всіх трьох родів. Іменників чоловічого роду серед них найбільше, трохи менше іменників жіночого роду і зовсім незначна кількість іменників середнього роду (дѣтѧ, отрочѧ, кънѧжѧ).

Іменники — назви осіб чоловічої статі можуть мати форми наз. відм. на -а (воѥвода, оуношıа — Усп. зб., XII—XIII). Тільки в межах іменників — назв осіб відомі іменники спільного роду: слоуга (ЄО, 1056—1057; Усп. зб., XII—XIII), сирота (Слав. сл., XVII).

Існують нечисленні співвідносні парні утворення, категорія статі в яких виражена суплетивами, а граматична категорія роду — нульовою флексією (чол. р.) і флексією -а (-я) (жін. р.) в складі іменників — назв тварин: быкъ — корова (Син. сл., XVII, 11).

Граматична категорія числа

Число є однією з найістотніших ознак іменника. Основне значення цієї категорії — вираження кількості позначуваних предметів та явищ.

У давньоруській мові категорія числа представлена одниною, множиною та двоїною.

Форми двоїни, вживані на позначення парності або двох осіб, предметів, були формами живої мови.

Граматична категорія відмінка

Давньоруська успадкувала від праслов’янської мови три роди, три числа і сім відмінків (називний, кличний, родовий, давальний, знахідний, орудний і місцевий). Серед властивих давньоруській мові відмінків потрібно виділити передусім прямі відмінки — називний і кличний.