61. Поширені й непоширені речення. Головні та другорядні члени речення. Їх семантика та способи вираження.

Речення, що складається тільки з головних членів, називається непоширеним. Речення, у якому є другорядні члени, називається поширеним.

Головні члени речення — це підмет і присудок.

Підмет — головний член речення, що означає дійову особу або предмет, про який говориться в реченні, і відповідає на питання хто? що? Підмет завжди пов’язаний із присудком і найчастіше виражається іменником або займенником у називному відмінку (На землю глянули тихі зорі (М. Коцюбинський)), рідше — дієсловом у неозначеній формі або числівником (Лиш боротись — значить жить! (І. Франко). «Три» у щоденнику виглядає не дуже симпатично).

Присудок — головний член речення, який характеризує підмет за дією, станом або ознакою і відповідає на питання що робить підмет? що з ним робиться? який він є? хто він такий? що він таке? Присудок завжди пов’язаний із підметом. Він найчастіше виражається дієсловом (Ліс дрімав у ранковій тиші), рідше — прикметником чи іменником (Вірний приятель — то найдорожчий скарб (Нар. тв.)).

Другорядні члени речення — це додатки, означення, обставини. Вони пояснюють або уточнюють головні члени речення й залежать від них. Другорядними називаються члени речення, що пояснюють головні або інші другорядні члени й синтаксично залежать від пояснювальних слів. Другорядні члени речення поділяються на означення, додатки та обставини.

Означення — другорядний член речення, що вказує на ознаку предмета й відповідає на питання який? чий? котрий? скількох?: Візьми моє маленьке я. Скоро народився і третій син. Узгоджені означення узгоджуються з означуваним словом у роді, числі й відмінку: Батьківська тепла і привітна хата давно, давно заждалася тебе. Неузгоджені означення приєднуються до означуваного іменника керуванням (народ України) або приляганням (прохання заспокоїтись).

Прикладка — різновид означення, що виражається іменником, узгодженим з означуваним іменником у відмінку й числі. Прикладка дає іншу, паралельну назву означуваному: Слався й ти, могутня Дніпро-ріка. Всіх владарка-ніч покорила.

Додаток означає предмет, який є об’єктом дії. Відповідає на питання непрямих відмінків. Додатки бувають прямими і непрямими. Прямий додаток означає предмет, на який дія спрямована безпосередньо; виражається формою знахідного відмінка без прийменника або родового відмінка: Море било й гризло його як прибережну скелю. Непрямий додаток означає об’єкт, який тільки певною мірою причетний до дії; виражається непрямими відмінками: Ніч осіння на дощ та туман багата.

Обставина — другорядний член речення, що характеризує дію або ознаку з погляду їхньої якості, кількості, інтенсивності, місця, часу, мети, причини. Обставини поділяються на такі групи:

- ступеня і способу дії (як? у який спосіб?): Іван заговорив достойно та урочисто.

- місця (де? куди? звідки?): Здалеку повіяло вогкістю, недалеко була мета.

- часу (коли? відколи? доки?): Другого дня рано небо було синє надзвичайно, садок був веселий, барвінок усміхався.

- причини (чому? через що? з якої причини?): Тарас аж крякнув з досади, спересердя.

- мети (для чого? з якою метою?): Роман наготувався стрибнути на допомогу.

- умови (за якої умови?): Отак жив Чіпка, виростав у голоді та холоді, у злиднях та недостачах;

- допусту (не зважаючи на що?): Незважаючи на малесенький вітерець, парило і робилося душно.