- •1. Українська мова – національна мова українського народу. Питання періодизації. Поняття літературної мови. Мовна норма та її соціальне значення.
- •2. Фонетика як розділ мовознавства. Одиниці фонетики. Звуки мови, їх акустична й артикуляційна характеристика. Поняття фонеми. Співвідношення понять «фонема» і «звук»
- •3. Система голосних фонем сучасної української літературної мови. Класифікація голосних.
- •4. Система приголосних фонем сучасної української літературної мови. Класифікація приголосних
- •5. Зміни звуків у потоці мовлення. Позиційні та комбінаторні зміни звуків (загальна характеристика)
- •6. Найтиповіші чергування голосних і приголосних при словотворенні і словозміні.
- •7. Спрощення в групах приголосних
- •8. Подвоєння приголосних
- •9. Явища асиміляції у системі приголосних. Типи асиміляції.
- •10. Дисиміляція
- •11. Поняття орфоепії. Орфоепічна норма. Основні риси сучасної української літературної вимови
- •12. Поняття графіки. Одиниці графіки. Український алфавіт. Співвідношення звуків і букв.
- •13. Поняття орфографії. Орфограма, тини орфограм. Принципи української орфографії.
- •14. Склад. Закони українського складоподілу.
- •15. Наголос. Типи наголосу в українській мові.
- •16. Предмет і завдання словотвору. Основа твірна, непохідна і похідна Похідні слова, їх ознаки.
- •17. Словотвірний тип. Продуктивні і непродуктивні словотвірні типи
- •18. Способи словотвору сучасної українськоїлітературної мови. Загальна характеристика
- •19. Морфологічні способи словотвору сучасної української мови
- •20. Морфолого-синтаксичний, лексико-синтаксичний, лексико-семантичний способи словотвору сучасної української мови
- •21. Завдання словотвірного й морфемного аналізу
- •22. Предмет морфеміки. Морфемна структура слів. Типи морфем української мови
- •27. Предмет граматики. Основні поняття граматики: граматичне значення, граматична форма, граматична категорія.
- •28. Частини мови і принципи їх класифікації.
- •29. Іменник як частина мови. Загальне значення, граматичні ознаки і синтаксичні функції.
- •30. Граматичні категорії іменника, категорія роду.
- •45. Категорія стану дієслова. Перехідні та неперехідні дієслова
- •46. Категорія способу дієслова. Форми вираження способів дієслів. Зв’язок категорії способу з категорією часу.
- •47. Категорія часу дієслова. Утворення часових форм. Зв’язок категорії часу з категорією виду
- •48. Категорія особи, числа і роду дієслів
- •49. Дієслова неповної особової парадигми. Безособові дієслова ( немає про парадигму)
- •50. Дієприкметник як форма дієслова. Перехід дієприкметників у прикметники ти іменники
- •51. Дієприслівник як форма дієслова. Його граматичні ознаки, особливості творення і функціонування. Перехід дієприслівників в інші частини мови.
- •52. Прислівник. Розряди за значенням, походженням та структурою.
- •53. Ступені порівняння прислівників. Співвідносність прислівників з іншими частинами мови
- •54. Загальна характеристика прийменників як частини мови. Структурні типи прийменників. Перехід інших частин мови у прийменники
- •55. Загальна характеристика сполучників як частини мови. Типи за значенням та структурою
- •56. Загальна характеристика часток як частини мови. Структурні та функціональні різновиди часток
- •57. Загальна характеристика вигуків як частини мови. Розряди вигуків. Явище інтер’єктивації.
- •58. Синтаксис як розділ мовознавства. Одиниці синтаксису
- •59. Словосполучення як синтаксичні одиниця. Синтаксичний зв’язок між компонентами словосполучення
- •60. Типи словосполучень і способи зв’язку слів у словосполученні.
- •61. Поширені й непоширені речення. Головні та другорядні члени речення. Їх семантика та способи вираження.
- •62. Підмет. Структура підмета та способи його вираження
- •63. Присудок. Структура присудка та способи його вираження
- •64. Другорядні члени речення. Семантика та способи їх вираження
- •65. Односкладні речення та типи.
- •67. Речення з відокремленими членами. Функції відокремлених членів. Загальні умови відокремлення другорядних членів речення.
- •68. Відокремлені узгоджені означення, прикладки. Способи їх вираження.
- •69. Відокремлені обставини та способи їх вираження. Уточнювальні члени речення
- •70. Речення, ускладнені вставними і вставленими конструкціями. Вставні слова, їх типи за значенням, вставні речення. Звертання, їх функції в реченні, форми вираження.
- •71. Складносурядні речення, їх головні семантико-граматичні ознаки. Класифікація складносурядних речень.
- •72. Складнопідрядні речення, їх головні семантико-граматичні ознаки. Класифікація складнопідрядних речень
- •73. Безсполучникові складні речення. Класифікація безсполучникових речень
- •74. Пряма мова. Непряма мова
- •75. Багатозначність слова. Типи лексичних значень.
- •76. Види переносу значень (метафора, метонімія, синекдоха).
- •77. Зміни обсягу вторинного значення (розширення, звуження, зсув значення).
- •78. Лексичні омоніми в українській мові. Полісемія та омонімія.
- •79. Явища, суміжні з омонімією (омоформи, омофони, омографи).
- •80. Пароніми в українській мові. Структурні типи паронімів
- •81. Синонімія як вираження смислової еквівалентності в слові. Джерела виникнення синонімів. Типи синонімів і синонімічних рядів.
- •83. Лексика української мови з погляду походження
- •84. Лексика української мови з погляду вживання
- •85. Функціональна диференціація лексики: загальновживана лексика, термінологічна й професійна лексика, діалектна лексика, жаргонна лексика, арго
- •86. Класифікації фразеологізмів (класифікація в.В.Виноградова, генетична класифікація, морфологічна тощо)
- •87. Джерела фразеології. Споконвічно українські фразеологічні одиниці, запозичені фразеологічні одиниці, кальки.
- •88. Українська лексикографія, її історичні витоки та тенденції розвитку
6. Найтиповіші чергування голосних і приголосних при словотворенні і словозміні.
При словотворенні та словозміні найтиповішими є такі чергування приголосних:
u група приголосних -ЦЬК- змінюється на -ЧЧ- при творенні іменників з суфіксом -ИН- : козацький-козаччина, вояцький-вояччина, Вінницький-Вінниччина;
u групи приголосних -СЬК-, -СК- змінюються в -Щ-: міський-міщани, полтавський-Полтавщина, піску-піщаний, віск-вощина;
u групи приголосних -СЬК-, -ЗЬК- змінюються на -Щ-, -ЖЧ-: волоський-волощук, водолазький-Водолажченко;
u у вищому ступені порівняння прикметників та прислівників Г, Ж, З перед Ш змінюються на ЖЧ, а С+Ш=ШЧ (Щ): високий-вищий, низько-нижче, дорогий-дорожчий, вузько-вужче, АЛЕ: легко-легше.
Окремо зупинимося на змінах приголосних при творенні слів з суфіксами -СЬК-, -СТВ-. Перед цими суфіксами деякі приголосні змінюються, змінюючи при цьому й самі суфікси:
u К, Ч, Ц + СЬК, СТВ = ЦЬК, ЦТВ: козак-козацький-козацтво; ткач-ткацький-ткацтво; молодець-молодецький, молодецтво;
u Г, Ж, З + СЬК, СТВ = ЗЬК, ЗТВ: боягуз-боягузький-боягузтво, Париж-Паризький, Прага-Празький;
u Х, Ш, С + СЬК, СТВ =СЬК, СТВ: волох-волоський, птах-птаство, товариш-товариський-товариство, Полісся-поліський.
Інші приголосні перед суфіксами СЬК, СТВ не змінюються: студент-студентство-студентський, марксист-марксистський, людина-людський-людство, брат-братський-братство тощо.
Спрощення в групах приголосних.
Для зручності вимови при збігові декількох приголосних підряд один зі звуків випадає, тобто спрощує вимову. В українській мові спрощення зберігається й на письмі.
Так, у групах приголосних -ЖДН-, -ЗДН-, -СТН-, -СТЛ- випадають середні приголосні звуки: тиждень - тижневий, проїзд-проїзний, область-обласний, честь-чесний, щастя-щасливий. АЛЕ: кістлявий, пестливий, зап’ястний, хвастнути, хвастливий, шістнадцять, хворостняк.
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ: ці слова вимовляються так, як пишуться.
ПРИМІТКА: Спрощення на письмі не відбувається в словах іншомовного походження компост-компостний, форпост-форпостний, контраст-контрастний, баласт-баластний, хоча у вимові звук Т спрощується.
Спрощення відбувається в групах приголосних -ЗКН-, -СКН- при творенні дієслів: бризки-бризнути, брязкіт-брязнути, писк-писнути, тріск-тріснути. АЛЕ: випуск-випускний, виск-вискнути.
Уподібнення приголосних
Серед фонетичних явищ досить поширеним є уподібнення звуків (у мовознавстві це називається АСИМІЛЯЦІЯ). Це уподібнення звуків у мовному потоці під впливом наступного чи попереднього звука.
Уподібнення за дзвінкістю.Попередній глухий звук набуває дзвінкості, якщо за ним іде наступний дзвінкий: молотьба (звучить молодьба), вокзал (звучить воґзал), боротьба (звучить бородьба).
Уподібнення за глухістю.
Попередній дзвінкий перед наступним глухим звучить глухо: нігті-ніхті, кігті-кіхті, легкий-лехкий.
Уподібнення за м’якістю.
Під впливом наступного м’якого приголосного м’яко вимовляється й попередній приголосний звук: пісня-[п і с?н?а], селянський - [с е л?а н?с?к и й].
АЛЕ: не уподібнюються за м’якістю звуки Б, П, В, М, Ф, а також Ж, Ч, Ш, Щ, Г, К, Х, Ґ та Р.
До найбільш поширених чергувань голосних можна віднести такі:
а) Чергування [о], [е] з [і]. Голосні [о], [е], що стоять у відкритому складі, чергуються з [і] в закритому складі. Це може відбуватися не лише у різних формах одного слова, а й у споріднених словах: сокола - сокіл, сходу - схід - східний, Львова - Львів - львів’янин, слово - слів - багатослівний, мого - мій, трохи - трішки, попелу - попіл - попільничка, осені - осінь - осінній, Києва - Київ - київський (є – jе], ї = [jі]). Чергування [о], [е] з [і] властиве тільки українській мові, в жодній з інших слов’янських мов не відбувається.
б) Чергування [е] з [о] після шиплячих та [j], що відбувається у спільнокореневих словах. Голосний [е] вживається тоді, коли далі йде м’який приголосний або склад з [е] чи [и], що походить з давнього [і]. Наприклад: четвертий, вечеря; женити, шести ([и] <- [і]); краєчок, окраєць, копієчка.
Примітка. У давнину шиплячі приголосні [ж], [ч], [ш] були м’якими, тому у словах краєчок, копієчка [е] після [j] (графічно є) виступає закономірно.
• Голосний [о] після шиплячих та [j] з’являється за умови, якщо далі йде твердий приголосний або склад з голосними [а], [о], [у] та [и], що походить з давнього [ы]. Наприклад: чотири ([и] <-[ы]), вечора, вечоровий; жонатий, шостий ([и] <- [ы]); крайок, копійок.