7. Спрощення в групах приголосних

Українська мова славиться своєю милозвучністю, яка досягається уникненням скупчення кількох приголосних. В більшості випадків в словах зустрічається, в основному, два приголосних звуки підряд. Однак при утворенні похідних слів суфіксальним способом (тобто шляхом додавання суфіксів) на межі кореня і суфікса почали збігатися три і більше приголосних. Для зручності і милозвучності вимови деякі з приголосних в таких групах почали опускати (не вимовляти). Це явище частково закріпилося в графіці і отримало назву спрощення в групах приголосних.

Групи приголосних, де найчастіше відбувається спрощення:

- ждн – жн (тиждень – тижневий);

- здн – зн (проїздити – проїзний);

- стн – сн (честь – чесний);

- стл – сл (стелити – слати)

- слн – сн (ремесло – ремісник)

- стц – сц (містити) – місце);

- лнц – нц (сонце – від «сълньце»);

- рдц – рц (серденько – серце);

- сткл – скл (скло від стъкло);

- рнч – нч (горно – гончар;

- скн – сн (тріск – тріснути);

- зкн – зн (бризкати – бризнути).

Увага: на письмі спрощення спрацьовує лише для української лексики.

Винятки: шістнадцять, кістлявий, хвастливий, пестливий, хворостняк, зап’ястний і похідних від них.

Увага: в словах іншомовного походження і у винятках спрощення приголосних відбувається лише у вимові, тобто спрощення треба показати лише у фонетичній транскрипції. Наприклад: зап’ястний – [запйáсниǐ]; студентський [студéнс'киǐ]. Цей факт слід враховувати при розв’язанні завдань на кількість звуків і букв, а також на голосні/глухі приголосні.

8. Подвоєння приголосних

Подовження приголосних д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч після голосного перед [я, ю, є, і] відбувається:

1.    В усіх відмінках іменників середнього роду II відміни (крім родового множини): зілля, зіллям, у зіллі; сторіччя, сторіччю, у сторіччі. Але: сторіч, знань, знарядь.

Якщо в родовому відмінку множини закінчення -ів, то подовження зберігається: відчуття – відчуттів, відкриття – відкриттів.

2. Перед [я, ю, є, і] в усіх відмінках деяких іменників 1-ї відміни (чол. і жін. роду): суддя, судді, суддею, суддю, суддів; Ілля, Іллі, Іллю, Іллею; стаття, статті, статтею (але – статей).

3. Перед ю в орудному відмінку іменників жіночого роду (III відміна), основа яких у називному відмінку закінчується одним м’яким або шиплячим приголосним: зав’язь – зав’яззю, повінь – повінню, відстань – відстанню, ніч – ніччю, Січ – Січчю, суміш – сумішшю, подорож – подорожжю.

Якщо в називному відмінку однини основа закінчується на два приголосних, губний або р, то подовження не відбувається: радість – радістю, кров – кров’ю, матір – матір’ю.

4. У прислівниках типу зрання, навмання, попідтинню.

5. У формах теперішнього часу дієслова лити: ллю, ллєш, ллють.

9. Явища асиміляції у системі приголосних. Типи асиміляції.

Асиміляція – уподібнення одного звука іншому, здебільшого сусідньому. Асиміляція може бути прогресивною або регресивною, повною або частковою, за дзвінкістю або глухістю, за місцем і способом творення та за м’якістю. СУМ властива здебільшого регресивна часткова асиміляція за дзвінкістю, глухістю, м’якістю, рідше за способом і місцем творення. За дзвінкістю може відбуватися в межах одного або на межі двох слів(дзвінкий шумний впливає на попередній глухий, перетворює його на відповідний дзвінкий: боротьба, вокзал, отже). За глухістю : а)префікс або прийменник оглушується перед дальшим глухим приголосним; оглушення префікса з- перед глухими к, ф, п, т, х на письмі передається написанням с-: спитати, скажу, стиха. Прийменник з перед названими глухими вимовляється як с, на письмі не змінюється; б) кінцевий дзвінкий приголосний з у прийменниках і префіксах типу роз-, без- здебільшого оглушується перед дальшим глухим, особливо перед с; на письмі зміна не передається: розписка, безпечний, але розсада, безславно; в) дзвінкий приголосний г оглушується перед глухими к, т у словах нігті, кігті, легко, вогко. Асиміляція за способом і місцем творення частіше відбувається при швидкому темпі мовлення: з чого-[шчого], сердиться-[серддиц’а]. За м’якістю : передньоязикові д, т, з, с, ц, л, н, дз перед наступними м’якими пом’якшуються: український, пісня, кузня, повість. Напівпом’якшені приголосні (губні, шиплячі, задньоязикові, глотковий) на інші приголосні не впливають, оскільки вони й самі не повністю м’які: двір, твір, збір. Перед пом’якшеними м’яку вимову можуть мати лише свистячі с, ц, з, дз.