54. Загальна характеристика прийменників як частини мови. Структурні типи прийменників. Перехід інших частин мови у прийменники

Це службова ч-на мови, яка служить для вираження зв’язків між словами в речені. не  мають   самостійно виявленого лек-ого значення, роль їх службова: уточнюючи синтаксичні функції членів речення, допомагаючи у виявленні  керування непрямими відмінками ім.-ів, займ-ів, субстантивованих прикм-ів і числ-ів, тобто виступаючи лише в ролі виразників синтаксичного зв'язку між членами речення,— прийм-ки, таким чином, не виступають членами речення. Але  деякі   прийменники   не  втратили свого лек. значення, і ступінь вияву цього значення в   різних прийменниках   різний. Так, наприклад, більш помітне лек  значення у прийм-ів,   що   утворилися   пізніше  від  присл-ів,   ім.-ів (всередин, наприкінці,   кінець,   край,   коло,    назустріч);   менш    помітне    лек значення  у   прийм-ів  первинних, наприклад, від, до, на, в, тому   вони  «поєднують  різноманітні,   іноді   навіть суперечливі значення, що повністю  розкриваються  тільки  в складі тих словосполучень, в яких вони виступають у своїй службовій функції».

За будовою

1) прості (з однією кореневою морфемою): перед, на, коло, за, від;

2) складні(з кількома кореневими морфемами): поміж, із-за, заради, понад, поверх, обабіч, поруч;

3) складені(утворені з кількох слів): незважаючи на, слідом за, згідно з.

Перехід інших частин мови у прийменники. Сучасна укр.-ка мова постійно поповнюється новими прийменниками, які розвиваються з самостійних частин мови; деякі з них, набуваючи службової функції, втрачають своє значення як повнознач­ної частини мови; деякі, будучи співвідносними з самостійними части­нами мови, утворюють морфологічні омоніми.   Є 2 групи: відіменні і прислів­никові. 1)відіменні прийм-ки утв-ся від ім.-ів абстрактного значення. Поповнення ними відбувається двома шляхами: а) у приймен­ники переходять застиглі форми ім.-ів, утворені від Н.в.: коло хати, край села, кінець столу, круг багаття; від О.в.: протягом тижня, шляхом здійснення; б) поєднання прийм-ка з ім.-ом, який в таких випадках втрачає своє лексичне зн-ня: з приводу, за рахунок, внаслідок, з боку, в справі, в галузі, з метою, за винятком, на випадок.

Прислівникові утв-ся від тих прислівників, які в свою чергу походять від іменних частин мови: близько, вздовж, впо­перек, навколо, довкола, навкруги, навпроти, спереду, відносно, напс редодні та ін.

Порівняйте:

Танки підійшли близько.                 Танки стояли близько лісу.

55. Загальна характеристика сполучників як частини мови. Типи за значенням та структурою

Це службова частина мови, яка вживається для поєднання членів речення, частинин складного речення й окремих речень у тесті. Сп-ки, як і прийм-ки, не мають самостійно вираженою лек-ого значення. Особливість - виражають смислові стосунки між однорідними або з лексичного чи логічного боку зіставлюваними членами речення, а також між частинами складного речення, тоді як прийменники разом з відмінковими формами іменних частин мови виражають смислові відношеня між неоднорідними членами речення.

За структурою поділяються на:

1) невивідні, або прості(морфологічно не розкладаються на ч-ни: а, і, та, але, бо, чи.);                                                          2) вивідні(утворені від інших частин  мови.):

а) складні - утворені внаслідок об'єднання в одне слово 2ох ч-н мови, наприклад: щоб = що + б; проте — про +те;

б) складені – утв-ся поєднанням відмінкових форм займ.-ка той або якоїсь іншої повнозначної ч-ни мови з спол-ми що, щоб або прислівником як, наприклад: тому що, через те що, для того щоб, в  міру того  як, незважаючи  на те що  та   ін.

За значенням поділяються на:            

1)Сп-ки сурядності - виявляють зв'язки синтаксично рівно­правних елементів мови: вони з'єднують а) однорідні члени, б) прості речення в складносурядному і за значенням поділяються на три основні групи—єднальні (і, й, та, також), протиставні (а, але, та, проте, зате, однак), розділові (або, то, чи, хоч).

2)Сп-ки підрядності служать для виявлення характеру залежності одного речення (підрядного) від другого (головного) і разом тим для виявлення смислових взаємозв’язків між ними. Поділяються за значенням на: 1) причинові: тому що, тим що, бо, через те що;

2)  мети: щоб, щоби, для того щоб;

3)  наслідку: так що;

4)  умовні: якщо, як, коли б,  раз;

5)  допустові: хоч, хоча, дарма що;

6)  порівняльні: мов, мовби, немов;

7)  часові: щойно, як тільки, тільки-но, ледве, скоро, в міру того як.