74. Пряма мова. Непряма мова

Пряма мова — це чуже мовлення, передане дослівно, без змін: Хтось із дитям удвох. бродить різдвяним садком. Каже дитятко: "Я — Бог", трусить сніжком. Пряма мова супроводжується словами автора, що вказують, кому належить пряма мова, за яких обставин вона висловлена тощо. Тому речення з прямою мовою складаються з двох частин: слів автора і прямої мови. Ці частини об'єднуються за змістом та інтонаційно без допомоги сполучників.Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, всередині прямої мови, після неї, а також включати в себе пряму мову.

Пряма мова завжди береться в лапки. Вживання інших розділових знаків залежить від місця прямої мови і слів автора в реченні. Після слів автора перед прямою мовою ставиться двокрапка:  Він має повернутися. В хатину, де на порозі — сивий чоловік. Той сивий старець прошепоче: "Сину..."  Старий і сивий, як двадцятий вік.

Після прямої мови перед словами автора ставиться кома і тире або, якщо пряма мова є питальним чи окличним реченням, знак питання (знак оклику) і тире: "Не клопочися дарма, жінко", — хитали сивими бородами діди.           Якщо слова автора стоять у середині прямої мови, то можливі такі варіанти розстановки знаків:

1.                   слова автора всередині прямої мови з обох боків виділяються комою і тире: "У вигляді мови, — сказав

Олесь Гончар, — дано людині великий дар" (А. Бортняк).

2.                   слова автора містяться в середині прямої мови, що складається з двох речень. У такому разі перед

другим реченням прямої мови ставиться крапка і тире: "Чому це ви радієте? — запитує Тетянка. — Сонця ж нема. Хмарно" .

Якщо слова автора, які містяться всередині прямої мови, вказують на те, що пряма мова буде продовжуватись, то після них вживається двокрапка і тире:  "Писанка ще мало досліджена, — говорить учений і додає: — Але є переконливі докази, що вона була відома ще задовго до нашої ери" (За Скуратівським).

Непряма мова — це чуже мовлення, що передається не дослівно, а зі збереженням лише основного змісту висловлювання. На письмі непряма мова не береться в лапки. Речення з непрямою мовою е складнопідрядним із підрядним з'ясувальним, яке приєднується за допомогою сполучників що, ніби, щоб, чи і сполучних слів де, куди, коли, як тощо. Вибір засобу зв'язку залежить від таких умов:

         якщо чуже висловлювання, передане непрямою мовою, було звичайним розповідним реченням,

вживається сполучник що: Василь Касіян розповідає, що в основу його малюнка покладено епізод із життя Тараса Шевченка .

         якщо мовець, що передає зміст чужого висловлювання, хоче виразити сумнів у його достовірності,

вживається сполучник ніби; Ліхтар розхвастався, ніби він міг би засліпити сонце.

         якщо висловлювання було спонукальним реченням, вживається сполучник щоб: Софія Петрівна

благала Аркадія, щоби він заспокоївся.

         якщо висловлювання було питальним реченням без питальних займенників або прислівників,

вживається сполучник чи: Маруся питає, чи дружу я з Тимком Степурою .