Основні поняття до теми

Буржуазія — частина суспільства, що веде підприємницьку діяльність. Перші представники Б. в Україні з’явилися ще у XVII ст., коли почав зароджуватися ринок, зростали міста, виникли перші мануфактури. Безпосереднє оформлення Б. відбулося в ХІХ ст. з перемогою фабрично-заводського виробництва у пореформену добу, коли нестримно зростали підприємницькі верстви.

Валуєвський циркуляр — таємне розпорядження, видане 20 липня 1863 р. міністром внутрішніх справ Росії П. Валуєвим, згід­но з яким заборонялося друкувати науково-популярну й релігійну літературу (крім наукових і художніх творів) українською мовою. Поява В.ц. відбивала страх царського уряду перед зростанням національної свідомості серед інтелегенції, згуртованої в громадах, перед поширенням визвольних ідей. Видаючи цей документ, Валуєв скористався, з одного боку, звинуваченнями російською реакційною пресою української громадськості у зв’язках з польським повстанням 1863 р., а з іншого — наклепницьким доносом, що, мовляв, самі українці вважають свою мову лише наріччям російської, а також позицією київського генерал-губернатора Анненкова, який висловився проти видання українського перекладу Євангелія. Після В. ц. кількість україномовних видань різко скоротилася.

Вербицький Михайло (1815—1870 рр.) — композитор. 1863 року пише музику до вірша П. Чубинського «Ще не вмерла Україна». У 1917 та 1992 рр. цей твір офіційно визнаний національним гімном України.

Волость — у ХІХ ст., починаючи з 1961 р. — нижча адміністративна одиниця станового селянського самоуправління.

Громади — напівлегальні організації української інтелігенції культур­ницького і суспільно-політичного спрямування, що діяли у ІІ пол. ХІХ — на початку ХХ ст., не мали усталених програм і не були чіткими організаційними структурами, а лише згуртовували найактивнішу національно свідому інтелігенцію і студентство.

Депортація — примусове виселення з місця постійного проживання осіб унаслідок адміністративного чи судового рішення. В Україні набула поширення з кінця XVII ст. Д. піддавалися небажані царизму гетьмани, непокірні козаки, селяни, демократичні діячі.

Діаспора — частина народу, яка переважно назавжди залишила свою історичну вітчизну і поселилася в іншому етнічному середовищі.

Еміграція — переселення людей зі своєї історичної батьківщини в інші країни для постійного чи тимчасового проживання.

Емський акт 1876 р. — підписаний царем Олександром ІІ у німецькому містечку Емс 18(30) травня 1876 р. таємний законодавчий документ про повну заборону українського письменства. Накладалася ціл­ковита заборона на україномовні видання, вистави, пісні тощо.

Панславізм — політично-ідеологічна доктрина, в основу якої покладена ідея політичного об’єднання всіх слов’ян у формі федерації.

Приписні селяни — група державних селян у Російській імперії XVIII—І пол. ХІХ ст., які, залишаючись власністю держави, були приписані урядом до державних та приватних промислових підприємств, на яких працювали замість сплати феодальних повинностей.

Хлопомани — кількісно невелике відгалуження українського культурно-національного руху ІІ пол. ХІХ ст. Зароджувалося як рух за розвиток української мови. Сам термін означав бажання зблизитися з прос­тим людом-хлопами.

Декабристи - дворянські революціонери, учасники таємних товариств, які у грудні 1825 р. здійснили збройне повстання з метою повалення самодержавного устрою, скасування кріпацтва та встановлення демократичного ладу в Росії. Перше таємне товариство виникло в лютому 1816 р. у Петербурзі під назвою «Союз порятунку». Після його розпуску було створено нову організацію – «Союз благоденства» (1818 р. У 1821 р. на з’їзді було оголошено про його розпуск, натомість виникло Південне товариство в Україні та Північне товариство з центром в Петербурзі. Програмним документом Південного товариства була «Руська правда» П. Пестеля, а Північного – «Конституція» М. Муравйова. У 1823 р. Південне товариство об’єдналося ще з однією таємною організацію в «Товариство об’єднаних слов’ян».

Зібрання малоросійських прав 1807 р. – кодифікований збірник норм цивільного права, що діяли на початку ХІХ ст. у Чернігівській і Полтавській губерніях. Офіційно затверджений не був.

Звід законів Російської імперії 1840 р. – систематизований збірник Російської імперії, розміщений у тематичному порядку. Підготовлений у 1826-1830 рр. спеціальною комісією на чолі з Сперанським М. Звід законів налічував 16 томів, він сприяв галузевому формуванню цивільного, кримінального та ін. галузей права. На Лівобережній Україні був поширений у 1840 р., а Правобережній – 1842 р.

Уложення про покарання кримінальні та виправні 1846 р. – установлювало форми вини, стадії здійснення злочину, види співучасті, обставини, що обтяжували чи зменшували вину. Збережено тілесні покарання, від яких звільнялися лише представники привілейованих верств.

Фабричне законодавство – низка законодавчих актів, які регулювали правовідносини власників підприємств і найманих робітників. На Україну був поширений із значним запізненням. Законодавством визначалася тривалість робочого дня, заборонялося використання жіночої та дитячої робочої сили на підприємствах у нічний час.

Основна література:

Історія держави і права України: У 2-х част. / За ред. А.Й. Рогожина.— К.: Ін Юре, 1996.—4.1.

Історія держави і права України: Навч. посібник /За ред. А.С.Чайковського. К.: Юрінком Інтер, 2000.— 384с.

Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навчальний посібник.— К.: Тов-во "Знання", КОО, 1999.

Кузьмінець О., Калиновський В., Дігтяр П. Історія держави і права України.— К.: Україна, 2000.— 429с.

Джерела:

Собрание малороссийских прав 1807 г.— К., 1993.

Российское законодательство Х-ХХ вв.: В 9-ти томах.— М., 1985-1988.

Хрестоматія з історії держави і права України. З найдавніших часів до початку XX ст.: Навчальний посібник для юрид. вищих закладів і фак: У 2-х томах /За ред. В.Д. Гончаренка — К.: Ін Юре., 1997.— Т.1