Основні поняття до теми

Князівські з’їзди – з’їзди удільних князів Київської держави, які визначали васальну залежність від великого князя київського. З’їзди мали загальнодержавний характер. Вони вирішували питання припинення міжусобиць, організації опору зовнішнім ворогам, ухвалювали нові закони. Відомі князівські з’їзди у Любечі 1097 р., Витичеві 1100 р., на Долобському озері 1103 р. Скликалися за необхідністю.

Віче – збори мешканців міста і приміських округів чоловічої статі з метою вирішення найважливіших питань внутрішнього життя. Скликалися з ініціативи князя, правлячої верхівки чи народу. Віче втратило своє значення в кінці ХІІІ ст., а до ХІУ ст. зовсім зникло.

Удільні князі – представники київських князівських династій, що перебували у васальній залежності від Великого князя. Місцеві князі очолювали адміністрацію, військо, здійснювали судочинство в уділі самостійно або через своїх уповноважених тіунів.

Посадник – намісник князя, який управляв певною областю, був зобов’язаний збирати й доставляти князю данину.

Тіун – назва кількох категорій посадових осіб у Київській державі та на українських землях у складі Великого князівства Литовського. Тіунами називались господарські управителі князя або бояр (тіун двірський – відав домом; тіун конюшний – відав конюшнями і табунами; тіун ратайний – польовими роботами). Тіуни були найближчими помічниками феодальних землевласників у галузі суду і управління.

Воєводи – у Київській Русі з Х ст. – командуючі князівською дружиною або народним ополченням.

Вервь – сільська територіальна община в Київській Русі. Термін «вервь» походить від шнурка, яким вимірювали ділянку землі, зайняту членами общини. Органом управління верві була копа або віче.

Смерди – особисто вільні селяни, що «сиділи» на державних землях і виконували певні повинності на користь князя, держави, церкви. Вони мали свій будинок, вели власне господарство, сплачували податки. Деякі вчені вважають, що смерди були 2 груп: особисто вільні і феодально залежні. Смерди мали ряд обмежень у праві, зокрема у праві спадщини.

Рядовичі – категорія тимчасово залежних людей у Київській державі. Рядовичі були змушені для підтримки свого господарства укладати на певних умовах договір («ряд») із землевласником. За соціальним і юридичним становищем були близькі до закупів.

Закупи – категорія напіввільних селян у Київській державі в ХІ-ХІІІ ст. Закупами називали людей, які брали у землевласника позику («купу») і за це були змушені виконувати феодальні повинності. Сплата боргу робила закупа вільним, хоча умови виплати залишаються невідомими. За спробу втечі до сплати боргу закупа могли перетворити на холопа.

Ізгої – категорія неповноправних людей у Київській державі в ХІ-ХІІ ст., які вийшли зі свого звичайного суспільного середовища через різні обставини («понижені» в стані); холоп, що викупився, але не мав засобів на життя.

Задушні люди - холопи, яких господар зі заповітом (як вважалось, для спасіння душі) відпустив на волю. Задушні люди перебували під опікою і юрисдикцією церкви та на її утриманні.

Холопи – категорія залежного населення. Холопами ставали внаслідок: неповернення боргу, скоєння злочину, самопродажу, одруження з рабинею, продаж за борги, народження від невільних батьків. Холоп не мав жодних прав. Господар мав необмежені права над холопами. Вони не були суб’єктами злочину, не мали права виступати свідками.

Челядь – категорія залежного населення Київської Русі. У ІХ-Х ст. – раби, які стали об’єктами купівлі-продажу, а також особи, що потрапили у рабство в результаті полону.