§ 5. Лізинг

Протягом трьох останніх десятиліть значно зросла у світі популярність лізингу. Замість того, щоб позичати гроші для покупки літака, комп'ютерів, реактора або супутника, компанії беруть це в лізинг. Авіз- та залізничні компанії беруть у лізинг величезну кількість обладнання. Багато фірм беруть у лізинг своє ж майно, а магазини — будинки і склади.

Зростає інтерес до лізингу, збільшується кількість лізингових угод, що укладаються в Україні. Завдяки фінансовим та іншим перевагам, меншому ризику багато фірм віддають перевагу лізингу істотної частини свого майна, ніж власності на нього.

Поширеність лізингу пояснюється, зокрема, низкою його переваг порівняно зі звичайним володінням майном. Зокрема орендар одержує можливість використання дорогої новітньої техніки без великих початкових капітальних вкладень, прискорення темпів відновлення основних фондів. Відокремлення права власності від права користування засобами виробництва дозволяє орендареві (підприємцю) здійснювати розширення і модернізацію виробництва, не витрачаючи коштів на придбання у власність техніки, а обмежуючись лише оплатою на вигідних умовах її оренди.

Орендарям немає необхідності попередньо накопичувати значні власні кошти та одержувати банківські кредити. Для лізингу залучається не позиковий капітал, а обладнання, шо не є власністю підприємства, не оподатковується податком на основні кошти.

Лізинг особливо привабливий для дрібних і середніх фірм, оскільки дає їм можливість не тільки оперативно провести реконструкцію виробництва, а й спрямувати зекономлені фінансові кошти на інші цілі. Лізинг полегшує доступ підприємців до високих технологій, дозволяє оперативно замінити застарілі зразки техніки на прогресивне обладнання. **л »«*. -*- ,—-

541

Лізингом вправі займатися будь-які юридичні або фізичні особи, що мають кошти для інвестування. Однак зазвичай такі операції здійснюють спеціалізовані компанії (фінансові Інститути) — лізингові фірми або великі банки. Нерідко лізингові фірми є дочірніми товариствами великих комерційних банків, що полегшує їм доступ до кредиту і забезпечує ефективну діяльність. Для комерційних банків лізинг привабливий тим, що дає їм змогу одержувати додатковий прибуток. Цс можливість вигідного вкладення вільних коштів під орендний відсоток.

Зростання значення в останні роки лізингових угод викликало необхідність його законодавчого регулювання.

На відміну від ЦК 1963 p., який не передбачав договору лізингу, в ЦК 2003 р. (ст.ст.806-809) містяться загальні правила щодо лізингу.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює договір лізингу, є Закон "Про лізинг" (далі — Закон).

Поняття договору. Згідно зі ст.806 ЦК договір лізингу — це договір, за яким одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій (лізингоодержувачу) в користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг) або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг) на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

У Положенні Національного банку України від 28 вересня 1995 р. №206 "Про кредитування" лізинг визнаний кредитною операцією, видом кредиту, у той час як у Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" — як господарська операція.

Відповідно до визначення, наданого у Законі, лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на Інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням та погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу.

Визначення лізингу, а також його видів — фінансового та оперативного — у Законі "Про лізинг" більш точні, ніж у Законі "Про оподаткування прибутку підприємств", однак вони не є безперечними.

Якщо у ст.1 Закону лізинг визначений як підприємницька діяльність, то у ст.4 цього ж Закону види лізингу (фінансовий і оперативний), а також його форми визначаються як договори лізингу. Зрозуміло, що якшо загальне поняття "лізинг" визначається як підприємницька діяльність, то його види не можуть визначатися як

договори лізингу, оскільки лізинг, визначений як підприємницька діяльність, не є договором, а лише опосередковується ним.

Тим самим неточність визначення правових дефініцій у Законі створює внутрішню його суперечливість. Розбіжності ж між визначеннями тих самих понять у Законі "Про лізинг" і Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" викликають труднощі у практиці застосування відповідних норм та потребують узгодження.

Види лізингу. Одним Із видів лізингу відповідно до Закону є фінансовий лізинг, що визначений як договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної на день укладення договору.

Після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу згідно з договором, переходить у власність лізингоодержувач а або викуповується ним за залишковою вартістю.

За кордоном фінансовий лізинг одержав переважний розвиток. У 1988 р. в Оттаві була прийнята Конвенція з міжнародного фінансового лізингу.

Прикладом застосування фінансового лізингу може бути таке. Предметом лізингу були два пасажирських літаки виробництва США (Боїнг-747), що купувалися австралійською авіакомпанією. Дев'ять японських лізингових фірм придбали корпуси літаків і перепродали їх для наступного лізингу спеціально створеній для цієї операції англійській лізинговій компанії. Вона закупила в іншої англійської компанії двигуни для цих літаків, отримавши при цьому інвестиційну знижку. Складені з закуплених частин літаки були продані об'єднанню з кількох австралійських банків, що передали їх у лізинг австралійській авіакомпанії для експлуатації.

Відповідно до ч.і ст.1 Конвенції з міжнародного фінансового лізингу, що була підготовлена УНІДРУА, під міжнародним фінансовим лізингом розуміють угоду, згідно з якою одна сторона (лізинго-давеиь) відповідно до специфікації та умов, схвалених іншою стороною (лізингоодержувачем), укладає договір поставки з третьою стороною (постачальником), відповідно до якого лізингодавець придбаває промислову установку, засоби виробництва або інше обладнання і вступає в договір лізингу із лізингоодержувачем, надаючи йому право використання обладнання в обмін на періодичні платежі.

Міжнародний фінансовий лізинг з точки зору юридичного змісту являє собою операцію, у якій беруть участь три сторони, послідовно пов'язані між собою договорами. Згідно з Конвенцією фінансовий лізинг має місце за наявності двох угод. Лізингодавець (лізингова фірма), базуючись на отриманому від орендаря описі (специфікації) предмета майбутньої оренди, укладає угоду про його постачання (купівлю) і стає власником майна. Умови цієї угоди мають бути схвалені майбутнім орендарем у тій мірі, у якій це стосується

542

543

його інтересів. За другою, лізинговою угодою, лізинголавець передає лізингоодержувачеві придбане ним майно для використання.

У міжнародній практиці лізингова фірма, отримавши від банку висновок про платоспроможність клієнта (майбутнього лізингоо-держувача), вирішує питання про надання йому лізингових послуг, укладає з ним договір і замовляє постачальникам необхідне майно. Причому вибір постачальників, умови постачання, характеристики засобів виробництва є прерогативою орендаря.

Відмінні риси фінансового лізингу, відповідно до Конвенції з міжнародного фінансового лізингу:

а) орендар визначає обладнання і вибирає постачальника самостійно, не поклздаючись на знання і досвід лізингодавця;

б) придбане лізингодавцем обладнання, пов'язане з лізинговоюугодою, яку, як це відомо постачальнику, або вже укладено, або буде укладено між лізингодавцем та лізингоодержувачем;

в) лізингові платежі розраховуються, виходячи з умов амортизації всієї або Істотної частини вартості обладнання, що є предметомлізингу.

Вважається, що договір міжнародного фінансового лізингу являє собою угоду, яка використовується виключно у підприємницькій сфері, внаслідок чого цей договір завжди платний, а його учасники є професійними учасниками торгового обігу¹.

Другим видом лізингу згідно з Законом є оперативний лізинг, що визначається як договір лізингу, в результаті укладення якого лі-зингоодержувач на своє замоштення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної на день укладення договору.

Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лі-зингодавцю І може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.

Оперативний лізинг — це короткострокове здавання в оренду машин, приладів, апаратури. Він вигідний у тому випадку, якщо технічні засоби потрібні час від часу для проведення яких-небудь робіт.

Відмінність між фінансовим і оперативним лізингом відповідно до законодавства можна визначити за двома критеріями: строком лізингу і кількістю учасників відносин лізингу.

Форми лізингу:

1) зворотний (поворотний) лізинг — це договір лізингу, який передбачає придбання лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому в лізинг.

У міжнародній практиці ця форма лізингу одержала назву "ліз-бек" (поступка-оренда), Власник обладнання передає його лізинговій фірмі й одразу ж одержує його на умовах лізингу. Такий лізинг

доцільний у тому випадку, якшо вартість обладнання дуже велика і вимагає значних фінансових ресурсів;

2. пайовий лізинг — це здійснення лізингу за участю суб'єктівлізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованихкредиторами коштів не може перевищувати SO відсотків вартостінабутого для лізингу майна;

3. міжнародний лізинг — це договір лізингу, що здійснюєтьсясуб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав,або у разі якшо майно чи платежі перетинають державні кордони.

Вважаємо, що даний в Законі перелік форм лізингу не вичерпний. У міжнародній практиці також розрізняють, наприклад, компенсаційний лізинг ("бай-бек"), коли орендна плата за користування обладнанням оплачується зустрічними поставками продукції, виготовленої на ньому.

За зворотністю вкладення коштів лізинг підрозділяють па:

1. лізинг із повним відшкодуванням витрат — сума лізинговихплатежів містить у собі усі витрати лізингодавця (включаючи відсотки за кредит), а також прибуток лізингодавця;

2. лізинг із неповним відшкодуванням витрат — відшкодовується лише частина витрат лізингодавця, у зв'язку з чим після закінчення строку лізингу лізингодавець має або передати об'єкт лізингу іншим особам, або продовжити договір лізингу з лізингоодержувачем, або продати об'єкт лізингу за ціною, шо забезпечує покриття частини витрат, що залишилися, І одержання прибутку.

Також розрізняють:

1. лізинг непрямий — лізингодавець придбаває предмет лізингуу постачальника спеціально для того, щоб передати його в лізинглізингоодержавачу;

2. лізинг прямий — постачальник, шо є одночасно, як правило,виробником предмета лізингу, передає цей предмет у міжнароднийлізинг лізингоодержувачу, тобто постачальник є одночасно лізингодавцем.

Залежно від розподілу ризиків та обов'язків стосовно предмета лізингу розрізняють:

1) повний міжнародний лізинг — обов'язок щодо підтримкипредмета лізингу (його технічного обслуговування і ремонту), а також ризики лежать на лізингодавцеві;

2) чистий міжнародний лізинг — всі обов'язки і ризики стосовно предмета лізингу несе лІзингоодержувач¹.

Предмети (об'єкти) лізингу. Згідно зі ст.807 ЦК предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, а також інші речі, встановлені законом.

^; Див.: Курс междунаролного торгового права. - Минск, 1999. - С.448.

Див.: Курс мєжлународного торгового права. - Минск, 1999. - С.449-451.

544

545

Норми Закону, що визначають об'єкт лізингу, можна поділити на три групи.

Перша з них містить загальне правило щодо того майна, яке може бути об'єктом лізингу. Вона встановлює, що об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, у тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), вільний обіг якого на ринку не заборонений і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду) — ч. 1 ст.2.

Друга норма містить спеціальні обмеження щодо державного майна — майно, що знаходиться в державній власності, може бути об'єктом лізингу лише за погодженням з органом, який здійснює управління цим майном у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.2 ст.2).

Третя норма має заборонний характер, передбачаючи вичерпний перелік майна, яке не може бути об'єктом лізингу (при цьому у Законі "Про лізинг" міститься посилання на Закон "Про оренду державного та комунального майна").

Не можуть бути об'єктами лізингу: об'єкти оренди державного майна, визначені у ст.4 Закону "Про оренду державного та комунального майна", крім окремого індивідуально-визначеного майна державних підприємств; земельні ділянки та інші природні об'єкти (п.З ст.2 Закону).

Суб'єкти лізингу. Закон містить Істотне обмеження щодо сторін у договорі лізингу — ними можуть бути лише суб'єкти підприємництва.

Суб'єктами лізингу відповідно до ст.З Закону є:

• лізингодавець — суб'єкт підприємницької діяльності, у томучислі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

• лізингоодержувач — суб'єкт підприємницької діяльності, якийодержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

• продавець лізингового майна — суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо)та(або) продає власне майно, яке є об'єктом лізингу.

Форма договору. Відповідно до ч.і ст.6 Закону договір лізингу¹ укладається у формі багатосторонньої угоди за участю лізингодав-ця, лізингоодержувача, продавця об'єкта лізингу або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізин гоодержувач ем.

Хоча в зазначеній нормі вжите поняття "форма", однак йдеться власне не про форму договору, а про види угод (багатостороння або двостороння), у яких може бути виражений договір лізингу.

Згідно з п.2 ст.6 Закону договір лізингу має бути укладений у письмовій формі та відповідати вимогам законодавства України. Відповідно до роз'яснення в Інформаційному листі Вищого арбітражного суду України від 23 березня 1998 р. №01-8/104 "Про Закон 546

України "Про лізинг", недотримання такої форми має наслідком визнання договору лізингу недійсним.

Порядок укладення договору. Закон не передбачає спеціальної процедури укладення і вступу в дію договору лізингу, на відміну від договорів оренди державного і комунального майна, а також договору оренди землі. Однак цей Закон передбачає обов'язкову реєстрацію договору лізингу у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку у разі, якщо об'єктом лізингу є державне майно або договір пайового лізингу передбачає залучення державних коштів чи для забезпечення виконання лізингового договору надаються державні гарантії.

Порядок реєстрації договорів лізингу затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1998 р. №913.

Реєстрацію договору лізингу проводять безоплатно міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, в управлінні яких знаходиться державне майно, що є об'єктом лізингу, або вони є розпорядниками державних коштів, що залучаються за договором пайового лізингу, або надають державні гарантії для забезпечення виконання договору лізингу. Незареєстрований договір лізингу є недійсним у випадках, зазначених у п.1 цього Порядку.

Строк договору. Особливістю договору лізингу є те, що строк цього договору залежить від його виду і мінімальна тривалість строку дії договору визначається з урахуванням строку амортизації вартості об'єкта лізингу.

Так, в результаті укладення договору фінансового лізингу лізин-гоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної на день укладення договору.

У результаті укладення договору оперативного лізингу лізинго-одержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної на день укладення договору.

Закон "Про лізинг" не вказує ніяких інших, крім зазначених, спеціальних вимог шодо строку договору лізингу, надаючи сторонам можливість визначення строку дії договору за їх домовленістю відповідно до вимог Закону.

Істотні умови договору:

• найменування сторін;

• об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки йогопоставки;

• строк, на який укладається договір лізингу;

• розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їхперегляду;

• умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно з законодавством;

547

• умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізинго-.і одержувача;

• умови страхування об'єкта лізингу;

; — умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та надання Інформації щодо Його технічного стану; і — умови реєстрації об'єкта лізингу;

;-; — УМОВИ ПОВЄРНЄННЯ Об'єкта ЛІЗИНГУ ЧИ ЙОГО ВИКУПУ ПІСЛЯ 30-

їкінчення дії договору;

ї — умови дострокового розірвання договору лізингу;

• умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача;

• відповідальність сторін;

• дата і місце укладення договору (ст.7 Закону).

Слід вважати, що цей перелік не є вичерпним, оскільки в ст.7 Закону передбачено, що за згодою сторін у договорі можуть бути передбачені й інші умови.

Згідно з Інформаційним листом Вищого арбітражного суду України "Про Закон України "Про лізинг" у разі виникнення спору, пов'язаного з виконанням договору лізингу, господарський суд з урахуванням вимог ІДК І ст.7 Закону, що містить перелік істотних умов договору лізингу, може визнати договір неукладеним, якщо з'ясується, що сторонами не досягнуто угоди за всіма цими умовами.

Лізингові платежі. У Законі міститься поняття не "орендна плата", а "лізингові платежі", що виходячи зі змісту ст. 16 Закону, є ширшим, ніж "орендна плата". Відповідно до ч.і ст. 16 Закону лі-зипгоодержувач за користування об'єктом лізингу вносить періодичні лізингові платежі. Величина періоду, за який вноситься лізинговий платіж, встановлюється за договором лізингу і може бути нерівномірною.

Лізингові платежі включають:

• суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж;

• суму, що сплачується лізингодавцю як відсоток за залученийним кредит для придбання майна за договором лізингу;

• платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізингмайно;

• відшкодування страхових платежів за договором страхуванняоб'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцсм;

• Інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Закон "Про лізинг" надає сторонам свободу у визначенні розмірів, способів, форм і термінів внесення лізингових платежів і умов їх перегляду, вказуючи, що це визначається в договорі лізингу за домовленістю сторін відповідно до вимог цього Закону та інших нормативпо-правових актів. Водночас Закон встановлює, що лі-зингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати передбачені договором лізингу платежі, а також, що лізингові платежі вІдповід-

548

_но до законодавства відносяться на валові витрати виробництва та обігу лізингоодержувача.

Права та обов'язки сторін. Права та обов'язки лізингодавця встановлені у ст.П Закону.

Лізинго давець має право:

1. здійснювати за власний рахунок контроль за умовами експлуатації та цілеспрямованим використанням об'єкта лізингу лізинго-одержувачем згідно з умовами договору лізингу, вимогами та Інструкціями продавця щодо експлуатації об'єкта лізингу, а також відповідно до законодавства України;

2. вимагати повернення у безспірному порядку майна, переданого в лізинг, якщо лізингоодержувач не сплатив лізингові платежі протягом двох чергових строків;

3. вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, завданих внаслідок його дій або бездіяльності, відповідно до умов договору.

Лізингодавець зобов'язаний:

1) передати належне йому на праві власності майно в користування лізингоодержувачу або за дорученням лізингоодержувача відповідно до його вибору та визначеної ним специфікації укласти договір купівлі-продажу майна з відповідним продавцем і передатимайно в користування лізингоодержувачеві. Таким чином, обов'язки лізингодавця з надання майна лізингоодержувачу, передбачені вЗаконі, відрізняються від передбачених у ЦК.

Особливості передачі об'єкта лізингу визначені у ст.9 Закону. Передача об'єкта лізингу лізингодавцем лізингоодержувачу здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі лізингу.

Майно, передане за договором фінансового лізингу, зараховується на баланс лізингоодержувача з зазначенням, що це майно взято у фінансовий лізинг. Майно, передане за договором оперативного лізингу, залишається на балансі лізингодавця із зазначенням, що це майно передано у лізинг, та зараховується на позабалансовий рахунок лізингоодержувача із зазначенням, що це майно одержано у лізинг;

2. не втручатися у вибір лізингоодержувачем продавця майна тау визначення специфікації об'єкта лізингу;

3. набуваючи майно для лізингоодержувача, повідомити продавця про те, що майно призначене для передачі в лізинг конкретнійособі;

4) своєчасно та у повному обсязі виконувати взяті на себе зобов'язання перед лізингоодержувачем щодо утримання об'єкта лізингу (ремонт, технічне обслуговування тощо) відповідно до умовдоговору.

Обов'язки лізингодавця щодо утримання об'єкта лізингу ширші ніж ті, що сформульовані у ЦК для звичайної оренди. Крім того, у Законі визначається відмінність між обов'язком щодо утримання об'єкта лізингу і понесенням витрат на утримання лізингового майна. . . .,._

549

При фінансовому лізингу усі витрати на утримання об'єкта лізингу, пов'язані з його страхуванням, експлуатацією, технічним обслуговуванням і ремонтом, несе лізингоодсржувач, якщо інше не передбачено договором лізингу. При оперативному лізингу усі витрати на утримання об'єкта лізингу, крім витрат, пов'язаних із його експлуатацією і відновленням використаних матеріалів, несе лізин-годавець, якщо інше не передбачено договором лізингу;

5) прийняти об'єкт лізингу від лізингоодержувача після закінчення строку договору лізингу, якщо об'єкт не буде викуплено лі-зингоодержувачем.

Стаття 12 Закону визначає права та обов'язки лізингоодержувача.

Лізингоодержувач має право:

1) відмовитися від прийняття об'єкта лізингу, який не відповідає умовам договору, затримувати належні лізингодавцю платежі доусунення ним виявленого порушення умов договору за умови попереднього повідомлення лізингодавця.

Якщо з вини лізингодавця у строки І на умовах, визначених у договорі лізингу, не передано лізингоодержувачу об'єкт лізингу, лізингоодсржувач має право вимагати від лізингодавця передачі зазначеного об'єкта та відшкодування збитків, завданих затримкою передачі, або у встановленому порядку вимагати розірвання договору та відшкодування збитків, завданих йому невиконанням умов договору лізингу (ст.9 Закону).

Це правило подібне до сформульованого у ЦК правила стосовно найму, однак відрізняється від нього тим, що воно прямо вказує на вину лізингодавця як необхідну умову застосування наслідків ненадання майна лізин гоодержувачу;

2. вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданихвнаслідок його дій або бездіяльності при виконанні договору лізингу, відповідно до умов договору;

3. пред'являти продавцеві об'єкта лізингу всі права та вимоги,що випливають із договору купівлі-продажу цього майна, зокремащодо його якості та комплектності, строків передачі, гарантійнихремонтів тошо. Однак лізингоодержувач не має права припинятидію договору купівлі-продажу між лізингодавцем і продавцем абозмінювати його умови.

Лізингоодержувач зобов'язаний:

1. прийняти та належним чином користуватися об'єктом лізингу, утримувати його відповідно до погоджених сторонами умов договору, згідно з якими його було передано, з урахуванням природного зносу і змін стану майна;

2. своєчасно та в повному обсязі за погодженим з лізингодав- яцем графіком виплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору;

3. у разі несплати лізингових платежів протягом двох черговихстроків на вимогу лізингодавця повернути йому об'єкт лізингу;

4. у зазначені договором лізингу строки відповідно до його умовнадавати лізингодавцю відомості про технічний стан об'єкта лізин-

550

і-у та свій фінансовий стан, доступ для перевірки об'єкта лізингу та умов його експлуатації;

5) у разі, якщо він не реалізує своє право викупу об'єкта лізингу та не продовжить строк його використання після припинення дії договору, повернути об'єкт лізингу лізингодавцю у стані, зазначеному в договорі.

Пункт 3 ч.і ст.П І п.2 ч.і ст.12 Закону встановлюють право лізингодавця та лізингоодержувача вимагати відшкодування збитків, заподіяних внаслідок дій або бездіяльності контрагента за договором при виконанні умов договору. Згідно з інформаційним листом Вищого арбітражного суду України "Про Закон України "Про лізинг" відшкодування збитків має здійснюватися на підставі та у розмірах, визначених ЦК.. Сторонами можуть бути погоджені до-даткові умови щодо майнової відповідальності за невиконання або неналежне виконання договору лізингу, і такі умови, що не суперечать чинному законодавству, повинні враховуватися судом при вирішенні спорів.

Відповідно до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості здійснюється у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 1999 р. №1172, у такому порядку стягнення заборгованості здійснюється за договорами лізингу, що передбачають у безспірному порядку повернення об'єкта лізингу. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал договору лізингу; б) завірена лізингодавцем копія рахунку, надісланого лізин-гоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.

Припинення договору. Закон "Про лізинг" не містить спеціальних правил, що стосуються припинення або розірвання договору лізингу. Отже, до нього можуть бути застосовані загальні правила ЦК щодо припинення договору оренди (майнового найму), якщо це не суперечить сутності договору.

Водночас у Законі визначені ситуації, за яких договір лізингу не розривається. Так, відповідно до ч.2 ст.7 реорганізація лізингодавця не є підставою для зміни умов або розірвання договору лізингу. Відповідно до ст.10 Закону, об'єкт лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є власністю лізингодавця- У разі переходу права власності на об'єкт лізингу від лізингодавця до іншої особі договір лізингу зберігає чинність щодо нового власника.

Згідно з роз'ясненням, що міститься в Інформаційному листі Вищого арбітражного суду України "Про Закон України "Про лізинг", право на збереження чинності договору лізингу належить лі-зингоодержувачу незалежно від підстави переходу майна від одного власника до іншого. Під іншою особою, про яку йдеться у згаданій нормі, слід розуміти будь-якого набувача об'єкта лізингу. Водночас лізингоодержувач не може користуватися правом на збереження чинності договору у разі переходу об'єкта лізингу до іншої особи без правонаступницта, наприклад, при конфіскації, оскіль-

551

ки в таких випадках до нового власника не переходять права та обов'язки попереднього власника майна.

Ризик випадкового знищення або пошкодження об'єкта лізингу та його страхування. Згідно зі ст.809 ЦК ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо лізингодавець або продавець (постачальник) прострочили переданий предмета договору лізингу лізингоодержувачу або лізингоодержувач прострочив повернення предмета договору лізингу лізингодавцю, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження несе сторона, яка прострочила.

Інакше визначає цей ризик Закон "Про лізинг". Відповідно до нього за договором лізингу сторона, що несе тягар ризику випадкового знищення або пошкодження об'єкта договору, визначається залежно від виду лізингу. Якщо це оперативний лізинг, то діє загальне правило — оскільки лізипгодавець є власником об'єкта оренди, він і несе цей ризик. У фінансовому лізингу діє виняток із загального диспозитивного правила, встановленого ст.ІЗО ІДК. Хоча лізингоодержувач і не є власником об'єкта лізингу, однак він несе ризик випадкової загибелі або пошкодження об'єкта лізингу.

Ризик випадкового знищення або пошкодження об'єкта фінансового лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не передбачено договором лізингу. Цей ризик несе лізингодавець, якщо інше не передбачено договором лізингу.

Разом з цими загальними правилами, якщо продавець або лізингодавець прострочили строк передачі об'єкта лізингу, ризик його випадкового знищення або пошкодження у період прострочення несе сторона, що допустила прострочення строку передання (п.З ст.14 Закону).

Об'єкт лізингу і ризики, пов'язані з виконанням лізингових договорів, ризики випадкового знищення або випадкового пошкодження об'єктів лізингу підлягають страхуванню за домовленістю сторін договору лізингу відповідно до законодавства.

Договір лізингу морського судна. Поряд із загальними правилами про лізинг, закріпленими в Законі, є спеціальні правила, які передбачають особливості лізингу окремих видів майна, що передбачені деякими нормативними актами.

Так, особливості договору лізингу морського судна передбачені у гл.2 розд-I КТМ.

Згідно зі ст.215 КТМ за договором лізингу судна власник судна(лізингодавець) зобов'язується передати фрахтувальнику (лізингоодержувачу) судно без екіпажу для використання з метою торговельного мореплавства на визначеній термін, після закінчення якого долІзингоодержувача переходить право власності на судно. Лізингоодержувач зобов'язується сплатити лізингову плату, в яку включаються плата за користування судном і його вартість за договоромморського лізингу. ., . . .,..,... ... -

552

Договір лізингу повинен бути укладений у письмовій формі. У

ньому мають бути вказані найменування сторін, мета договору, назва судна, рік побудування судна, його клас, вантажопідйомність або вантажомісткість, потужність двигунів, швидкість ходу і витрата пального, термін користування, після закінчення якого до лІзингоодержувача переходить право власності на судно, розмір і термін внесення лізингової плати, місце і час передачі судна лізингоодержувачу та інші необхідні відомості.

У КТМ передбачені вимоги до морехідного стану судна: лізингодавець зобов'язаний передати судно лізингоодержувачу в стані, придатному для використання його з метою, передбаченою договором лізингу судна. Він несе відповідальність за будь-які недоліки судна, які існували в момент його передачі лізингоодержувачу і про які він не заявив під час передачі судна. Претензії з приводу несправності судна та інших недоліків щодо його стану можуть бути пред'явлені лізингоодержувачем протягом року з дня передачі судна.

Лізингоодержувач вправі відмовитися від договору лізингу судна і вимагати відшкодування збитків, якщо:

1. лізингодавець не передасть судно лізингоодержувачу протягом обумовленого договором лізингу судна терміну;

2. внаслідок недоліків судно не може бути використано лізингоодержувачем відповідно до договору лізингу судна.

Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу судна і вимагати повернення судна, якщо лізингоодержувач не вніс лізингової плати протягом трьох місяців після настання терміну платежу.

, § 6. Позичка

* У ЦК 2003 р. (гл.60) договір, що раніше мав назву "договір безоплатного користування майном", іменується договором позички. Договір позички — це договір, за яким одна сторона (позичко-давець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку (ст.827 ЦК).

Сфера застосування договору позички обмежена, він не застосовується в сфері підприємницької діяльності. В основному він поширений у побутових відносинах між громадянами (наприклад, надання родичу в безоплатне користування музичного інструмента), у сфері задоволення культурних потреб громадян (наприклад, надання книг публічними бібліотеками) тощо.

Цей договір широко застосовується у відносинах між бібліотеками і громадянами при користуванні ними бібліотечним фондом,між бібліотеками (міжбібліотечний абонемент). Громадяни укладають договори безоплатного користування майном з метою наданняв тимчасове користування свого майна (колекцій) для експонування на різних виставках. . _

553

Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо інше не випливає із суті відносин між ними. Безоплатний характер договору позички обумовлює встановлення низки спеціальних правил, що відрізняються від . положень, які регулюють договір оренди.

Договір позички слід відрізняти від подібних договорів. Найбільшу схожість договір позички має з договором найму (оренди), однак відрізняється від нього безоплатним характером.

Схожість договору позички з договором зберігання обумовлена тим, що їх предметом є індивідуально-визначені неспоживні речі, що підлягають поверненню власнику. Відмінність у тому, що в договорі зберігання річ передається для збереження, а в договорі позички — для користування.

Відрізняється договір позички і від договору позики. За договором позички річ залишається у власності позичкодавця, а користувач одержує її лише в користування, у той час як за договором позики майно передається у власність позичальника. Крім того, розрізняються вони за предметом — предметом договору позички є лише неспоживні, індивідуально-визначені речі, а предметом договору позики — речі, визначені родовими ознаками.

Характеристики договору. Цей договір є безоплатним. Договір позички може бути як консенсуальним, так і реальним. Якшо сторони погоджуються, що зобов'язання позичкодавця передати річ у безоллатне користування виникає з моменту укладення договору, договір позички є консенсуальним. Договір є реальним, якшо сторони домовляються, що договір позички вважається укладеним з моменту передання речі в безоплатне користування.

Предметом договору позички може бути лише індивідуально-визначене майно, не споживане в процесі користування, оскільки воно має бути повернуте після закінчення строку договору.

Форма договору позички диференційована у ст.828 ЦК залежно від його предмета та осіб, які є сторонами цього договору:

1. договір позички речей побутового призначення між фізичними особами може укладатися усно;

2. договір позички між юридичними особами, а також між юридичною та фізичною особою укладається у письмовій формі;

3. договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі, договір строком наодин рік і більше також підлягає нотаріальному посвідченню;

4. договір позички транспортного засобу, в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею.

Позичкодавцем може бути фізична або юридична особа. Особа, яка здійснює управління майном, може бути позичкодавцем за згодою власника. Юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не може передавати речі у безоплатне користування осо-554

бі, яка є її засновником, учасником, керівником, членом її органу управління або контролю (ст.829 ЦК).

До договору позички застосовуються положення гл.58 ЦК про найм (оренду) — ч.З ст.827 ЦК.

Подібність договору позички до договору найму дозволяє поширити па нього окремі норми, що регулюють відносини, які виникають з договору найму. Договір позички може бути укладений усно і в письмовій формі. Як і договір найму, договір позички після закінчення строку та за відсутності заперечень позичкодавця вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. На позичкодавця, так само як І на наймодавця, покладається обов'язок передати користувачеві річ у комплекті й у стані, що відповідають умовам договору та її призначенню.

Стаття 830 ЦК визначає правові наслідки невиконання обов'язку передати річ у користування: якщо позичкодавець не виконує обов'язку передати річ у користування, друга сторона має право вимагати розірвання договору позички та відшкодування завданих збитків.

Відповідно до норм про договір найму, що поширюються на договір позички, користувач зобов'язаний: користуватися річчю відповідно до договору та її призначення; підтримувати річ в справному стані; робити за свій рахунок поточний ремонт, якщо інше не встановлено договором або законом; при припиненні договору — повернути річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У разі допущення погіршення речі користувач зобов'язаний відшкодувати позичкодавцю збитки, якщо не доведе, що погіршення майна відбулося не з його вини. При поліпшенні майна, якщо воно зроблено з дозволу позичкодавця, користувач має право па відшкодування вартості необхідних витрат, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо користувач без згоди позичкодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

Позичкодавець зобов'язаний попередити користувача про особливі властивості та недоліки речі, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна користувача або інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час користування нею.

Обов'язки користувача:

1. нести звичайні витрати щодо підтримання належного стануречі, переданої йому в користування;

2. користуватися річчю лише за її призначенням або відповіднодо мети, визначеної у договорі;

3. користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено договором ;

4. повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, у якому вона булч на момент її передання (ст.833 ЦК).

555

Припинення договору позички. Підставою припинення є смерть фізичної особи або ліквідація юридичної особи, якій річ було передано в користування, якщо Інше не встановлено договором.

Користувач має право повернути річ, передану йому в користування, в будь-який час до спливу строку договору. Якщо річ потребує особливого догляду або зберігання, користувач зобов'язаний повідомити позичкодавця про відмову від договору (позички) не пізніш як за сім днів до повернення речі.

Позичкодавець має право вимагати розірвання договору і повернення речі у разі, якщо:

1. у зв'язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібноюйому самому;

2. користування річчю не відповідає її призначенню та умовамдоговору;

3. річ самочинно передана у користування іншій особі;

4. в результаті недбалого поводження з річчю вона може бутизнищена або пошкоджена (ст.834 UK).

^2О_°

12. Рябко Л. Правовая природа договора лизинга // Право Ук- ' право: 2-е вид. - К.,

14 Саииахмстова

Н.А. Юридический справочник предпринима-

ко^Рде^Вк°с

- - имушеснного комплек- П. - Харк.в, 2003.

Додаткова література:

і 1. Зобов'язальне право: теорія і практика / За ред. О.В. Дзери. — іК., 1998.

2. Иванов А.А. Договор финансовой арєндьі (лизинга): Учебно-практ. пособ. — М., 2001.

3. Кисіль С. Лізинг як специфічний вид цивільно-правових зобов'язань // Предпринимательство. хозяйство и право. — 2000. —№4. - С.21-27; №5. - С.22-30; №6. - С.12-15.

4. Кисіль С. Проблемні аспекти лізингових угод // Предпринимательство, хозяйство и право. — 2000. — №7. — С.9-13.

5. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності. — К.,1999.

6. Макашов Л. Плата за аренду недвижимого имущества // Право України. - 1997. - №3. - С.59-62.

7. Мальїшенко К. Проблеми зффективности договора лизингав Украине // Предпринимательство, хозяйство и право. — 1998. —№5. - С.21.

8. Мороз М. Припинення і розірвання договору оренди майнадержавних пшприємств // Вісник Академії правових наук України. —1999. - №3. - С.94-103.

9. Половко С. Проблеми правового регулювання оренди державного майна // Право України. — 1998. — №3. — С.5І.

[0. Руденко М. Девять отличий арендьі и лизинга // Предпринимательство, хозяйство и право. — 1999. — №3. — С.32-35.

11. Руденко М. Существенньїе условия договора финансовоголизинга // Предпринимательство, хозяйство и право. — 1999. —№11. - С.16-21. _щ, ,-_itn і*м

556

557