§ 2. Критерії класифікації приватного (цивільного) права

У процесі формування й розвитку права склалися певні правові системи, які відрізняються підходом до розв'язання принципових питань правового становища особи, відносин її з державою, методами правового регулювання тощо.

Враховуючи різні точки зору, висловлені компаративістами (фахівцями з порівняльного правознавства), можна виділити такі правові системи:

• романо-німецьку;

• англо-американську;~ східноєвропейську;

11

• мусульманську;

• далекосхідну.

Поділ приватного права на типи близький до класифікації права взагалі, але абсолютної тотожності між ними немає. Насамперед має бути врахована традиція права, характерна для певної країни або цивілізації. Потім у рамках традиції права можуть бути виділені певні системи приватного (цивільного) права.

Чинниками, що впливають на характер приватно-правової системи, є:

1. характер джерел права;

2. структура цивільного права, перелік і зміст основних Інститутів;

3. концепція регулювання приватно-правових відносин, характер відносин держави й особи;

4) міра впливу римського приватного права (або його відсутність).З урахуванням зазначених чинників можуть бути виділені такі

цивільно-правові системи: романська, англосаксонська, центральноєвропейська, східноєвропейська, мусульманська, далекосхідна, африканська.

Стосовно Європи становить інтерес виклад характерних рис перших чотирьох із зазначених вище систем, котрі можуть бути по-іменовані "родини приватного права".

§ 3. Європейські традиції приватного (цивільного) права

Оскільки європейські правові системи зазвичай пов'язують з належністю до східної або західної традиції права, попереднього роз'яснення потребують два ключових поняття: 1) система "Схід— Захід"; 2) традиція права.

Суть конструкції "Схід—Захід" полягає у виокремленні двох магістральних шляхів соціоісторичного розвитку.

При цьому Схід (Оріент) характеризується такими рисами:

• перевага колективних, громадських, державних Інтересів надіндивідуальними;

• значне одержавлення економічного життя, що спричиняє відсутність або недорозвиненість інституту приватної власності;

• соціально-політичний монізм, що нерідко зумовлює авторитарний, іноді деспотичний, а в деяких випадках теократичний тип влади;

• егалітарна І регламентаційна соціальна етика;

• етико-нормативи а і суспільно-легіслативна функція релігії (властива усім східним конфесіям — іудаїзму, ісламу, конфуціанству, російському православ'ю тощо). Ця функція може також виконуватися державною ідеологією або вченням, що заміняє релігію.

Для Заходу (Окциденту) характерні:

• визнання інтересів приватної особи однією з найважливішихцінностей цивілізації;

потужний інститут приватної власності, що відіграє вирішальну роль в економічному житті, яке грунтується на ринкових засадах;

12

• соціально-політичний плюралізм, поділ влади, самоврядування, світський характер влади;

• конкурентна і персоналістична соціальна етика;

• відокремленість релігії від державних інституцій, відносна самостійність церкви тощо.

Таким чином, згадані вище поняття мають низку відмінностей, що підтверджує життєздатність трюїзму: "Захід є Захід, а Схід є Схід", причому не тільки у значенні співставлення частин світу, а Й у визнанні наявності різниці між Західною і Східною Європою. При цьому, звичайно, мається на увазі не механічний, формальний поділ Європи за географічними координатами, відповідно до якого Польщу, наприклад, можна віднести до Сходу, а розподіл за світоглядом, культурою, організацією суспільства тощо — усе те, що становить у сукупності цивілізацію.

Що стосується поняття "традиція права", то воно тлумачиться як правові цінності, категорії, Інститути, норми, які протягом століть свідомо передаються від покоління до покоління.

Західноєвропейська традиція права — це ті правові ідеї, поняття, категорії й інститути, які грунтуються на світогляді, культурі і ментальності західноєвропейської локальної цивілізації і свідомо передаються як її правові цінності від покоління до покоління.

Для західноєвропейської традиції права властивим є те, шо:

1. Існує відносно чітка межа між правовими та іншими інституціями. Це, зокрема, означає, шо хоча політика й мораль можутьвизначати закон, але вони не тлумачаться як сам закон, як це маємісце в деяких інших культурах;

2. управління правовими Інституціями доручається спеціальному корпусу людей, які займаються правовою діяльністю на професійній основі і для цього спеціально здобувають юридичну освіту;

3. сума юридичних знань, отримана фахівцями, перебуває в діалектичній єдності з правовими інституціями;

4. закон сприймається як цілісна система, "організм", шо розвивається в часі, через століття і покоління;

5. життєздатність системи права грунтується на впевненості суспільства у довговічному характері права;

6. розвиток права є не лише пристосуванням старого до нового. Право не просто продовжується, а має історію;

7. історичність права пов'язана з усвідомленням його перевагинад політичною владою;

8. всередині одного суспільства співіснують і змагаються різніюрисдикції. Саме цей плюралізм робить переваги закону необхідними і можливими (Г. Дж. Берман).

Східноєвропейська традиція права — це закономірний процес Формування і розвитку правових цінностей, що грунтуються на світогляді і ментальності східноєвропейської локальної цивілізації і свідомо передаються в ній від покоління до покоління.

Головні риси східноєвропейської традиції права:

13

1. обмеженість світоглядного підґрунтя права, як правило, християнським вченням у його православній або аналогічній інтерпретації;

2. схильність до тлумачення права як позитивного закону, змістякого зумовлений не стільки природними приписами, скільки потребами суспільства, які, врешті-решт, краще за всіх знає держава(монарх, диктатор, одноосібний лідер), що втілює їх у законодавчих постановах;

3. організація і проведення законотворчих, систематизаційних,дослідницьких та інших робіт у галузі права "за ініціативою зверху";

4. обмеженість творчого пошуку правознавців, і як результат —втрата авторитету і значення юриспруденції;

5. тенденція до обмеження "надмірного" розширення сфериприватно-правового регулювання, прагнення забезпечити максимально можливі контроль і втручання держави у стосунки приватних осіб. У результаті приватне право виявляється "розбавленим"публічно-правовими нормами і нерідко тлумачиться як "господарське" або інше подібного роду;

6. недостатньо чітке розмежування між правовими інститутамий інституціями, з одного боку, і державними інституціями іншоготипу (наприклад адміністративними, управлінськими установами), —з другого;

7. відсутність теоретично обгрунтованої і офіційно визнаноїконцепції наступництва права взагалі і приватного права зокрема вмежах однієї держави або цивілізації. Внаслідок цього таке явище,як рецепція права, відбувається в латентних формах, має обмежений і непослідовний характер;

8. акцентування уваги головним чином не на правах, а наобов'язках учасників цивільних відносин (Є.О. Харитонов).