§ 6. Інформація як об'єкт цивільних прав
Інформація — це задокументовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, ДеРжаві та навколишньому середовищі.
169
Основні
положення щодо правового регулювання
інформаційних
відносин містяться у Законі України
від 2 жовтня 1992 р. "Про інформацію".
Оскільки норми, присвячені регулюванню інформаційних відносин, утворюють комплексний інститут, слід підкреслити, що цивільно-правовий зміст мають права на таку інформацію, яка становить реальну чи потенційну "особистісну" (як інформація про особу) або "комерційну" цінність (як інформація про майнове становище особи), тобто була об'єктом цивільного обігу і, відповідно, об'єктом цивільних прав.
Фізичні та юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною за власні кошти, або яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу, як правило, самостійно визначають режим доступу до неї, в тому числі належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють систему захисту.
Однак зазначене правило не стосується інформації, яка відповідно до Закону є таємницею — державною, комерційною, службовою, професійною тощо.
Державна таємниця — це таємна інформація, що містить відомості у сфері оборони, економіки, науки й техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці України.
Комерційна таємниця — це відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною Інформацією, управлінською, фінансовою діяльністю, що не є державною таємницею, розголошення якої може призвести до економічних втрат. Право на комерційну інформацію належить до виключних прав, які можуть бути предметом договору комерційної концесії. Елементи ліцензійного договору можуть бути включені також в інші цивільно-правові договори (договори на виконання науково-дослідницьких робіт, договір підряду тощо). В усіх договорах, які передбачають передачу в користування відомостей, що станоаіять комерційну таємницю, на користувача може бути покладений обов'язок не повідомляти таких відомостей іншим особам без згоди того, хто надав Інформацію. Наприклад, щодо виконання договору підряду така умова передбачена у ст.862 ЦК.
Службова таємниця — це узагальнений перелік відомостей, доступ до яких обмежений колом виконавців певних службових обов'язків, яким розголошення цих відомостей заборонене. Збереження таємниці службової інформації не зумовлене її комерційною цінністю (хоча сама ця інформація може мати комерційний характер). Заборона на розголошення грунтується на нормах законодавства, що регламентує окремі сфери діяльності.
Професійна таємниця — це відомості про особу, комерційну, професійну тощо діяльність клієнтів, отримані установами, і* службовцями та окремими фахівцями у процесі професійної діяль-
170
ності, які не підлягають розголошенню, крім випадків, прямо передбачених законом. Наприклад, зобов'язані зберігати в таємниці отримані від клієнтів відомості банківські службовці, працівники організацій зв'язку, податківці, лікарі, страхові агенти тощо.
Близьким до поняття "таємниця" є поняття "конфіденційна Інформація", тобто, такі відомості, якими володіють, користуються або розпоряджаються окремі фізичні або юридичні особи, які можуть поширювати ці відомості на свій розсуд і на встановлених ними умовах. Умовою надання захисту такій інформації є застосування тими, хто користується нею, необхідних заходів для забезпечення ЇЇ конфіденційності. При дотриманні цієї вимоги під поняття конфіденційної інформації можуть підпадати будь-які знання, досвід, навички спеціалістів тощо, які використовуються у різних галузях людської діяльності: виробництво, торгівля, управлінські послуги тощо. Той, хто користується правом на таку інформацію, на свій розсуд визначає конфіденційність відомостей, що її складають. Із цього загального правила законом можуть бути встановлені винятки. Наприклад, може бути передбачений перелік відомостей, які не можуть вважатися конфіденційною Інформацією, або передбачені випадки, коли порядок користування конфіденційною інформацією визначає не той, хто нею користується, а безпосередньо норма закону.
Інформація, яка підлягає охороні, може бути використана іншими особами у таких випадках:
отримання інформації законним шляхом;
отримання дозволу від того, хто має право на інформацію, натаке використання. Відносини між тим, хто набуває право (ліцен-зіар), і тим, хто має право на інформацію (ліцензіат), оформляються ліцензійним договором.
Згідно з ч.2 ст.200 ЦК суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової й моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями (ст.ст.22, 23 ЦК).