§ 5. Управління майном

Одним з нових договорів про надання послуг, передбачених у

ЦК (гл.70), є договір управління майном. . .*..:-**- ,-.

645

Договір управління майном — це договір, за яким одна сторона (установник управління) передає Іншій (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління ним в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодопабувача) — ст.1029 ЦК.

Предмет управління — підприємство як єдиний майновий комплекс, окремі об'єкти, нерухома річ, цінні папери, майнові права тощо. Не можуть бути предметом договору управління майном грошові кошти, крім випадків, коли право здійснювати управління ними прямо встановлено законом.

Майно, передане в управління, має бути відокремлене від іншого майна установника управління та від майна управителя. Майно, передане в управління, повинно обліковуватися в управителя на окремому балансі, і щодо нього ведеться окремий облік. Розрахунки, пов'язані з управлінням майном, здійснюються на окремому банківському рахунку.

Форма договору залежить від його предмета. За загальним правилом, договір управління майном укладається у письмовій формі, а щодо нерухомого майна — підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Суб'єктами управління майном є установник управління, управитель, а у випадках, передбачених договором, — вигодонабувач. Установником управління є власник майна. Управителем може бути суб'єкт підприємницької діяльності. Вигодонабувач не може бу-

, ти управителем. Вигоди від майна, переданого в управління, належать установникові управління. Останній може вказати у договорі особу, яка має право набувати вигоди від майна, переданого в управління (вигодонабувача).

Істотні умови договору: перелік майна, що передається в управління; розмір І форма плати за управління майном.

Строк договору управління майном встановлюється у договорі управління майном. Якщо сторони не визначили строку договору управління майном, він вважається укладеним на п'ять років. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення його строку останній вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах.

, Права та обов'язки управителя. Управитель управляє майном відповідно до умов договору. Управитель може відчужувати майно, передане в управління, укладати щодо нього договір застави лише

, за згодою установника управління.

Управитель має право вимагати усунення будь-яких порушень

. його прав на майно, передане в управління, відповідно до ст.396 ЦК. Він управляє майном особисто, крім випадків, встановлених ст.1041 ЦК. Управитель, вчиняючи фактичні та юридичні дії,

, пов'язані з управлінням майном, зобов'язаний повідомляти осіб, з якими він вчиняє правочини, про те, що він є управителем, а не власником майна. У правочинах щодо майна, переданого в управ-

646

ління, які вчиняються у письмовій формі, вказується, що вони вчинені управителем. У разі відсутності такої вказівки управитель зобов'язується перед третіми особами особисто.

У ст.1043 UK детально регламентована відповідальність управителя. Управитель, який не виявив при управлінні майном належної турботливості про інтереси установника управління або вигодонабувача, зобов'язаний відшкодувати установникові управління завдані збитки, а вигодонабувачеві — упущену вигоду. Він відповідає за завдані збитки, якщо не доведе, що вони виникли внаслідок непереборної сили, винних дій установника управління або вигодонабувача.

Управитель несе субсидіарну відповідальність за боргами, що виникли у зв'язку із здійсненням ним управління, якщо вартості майна, переданого в управлінні, недостатньо для задоволення вимог кредиторів. Така ж відповідальність управителя настає у разі вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень, за умови, що треті особи, які беруть участь у правочині, доведуть, що вони не знали і не могли знати про перевищення управителем повноважень або встановлених обмежень. Установник управління може в цьому разі вимагати від управителя відшкодування завданих ним збитків.

Підстави припинення договору управління:

1. загибель майна, переданого в управління;

2. заява однієї із сторін про припинення договору в зв'язку іззакінченням його строку;

3. смерть фізичної особи-вигодонабувача, або ліквідація юридичної особи-вигодонабувача, якщо інше не встановлено договором;

4. відмова вигодонабувача від одержання вигоди за договором;

5. смерть управителя, визнання його недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності;

6. відмова управителя або установника управління від договорууправління майном у зв'язку з неможливістю управителя здійснювати управління майном;

7. відмова установника управління від договору з іншої причини за умови виплати управителеві плати, передбаченої договором;

8) визнання фізичної особи — установника управління банкрутом.

У випадку відмови однієї сторони від договору управління майном вона повинна повідомити другу сторону про це за три місяці до припинення договору, якщо ним не встановлений інший строк.

У разі припинення договору управління майном майно, що було передане в управління, передається установникові управління, якщо інше не встановлено договором (ст.1044 ЦК). Особливості управління цінними паперами передбачаються законом.

Відповідно до чинного законодавства операції з довірчого управління майном здійснюють довірчі товариства. їх діяльність регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від 17 березня

647

1993 p. №23-93 "Про довірчі товариства". Відповідно до цього нормативно-правового акта довірче товариство — це товариство з додатковою відповідальністю, яке здійснює представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації їх прав власників. Учасники довірчого товариства відповідають за його зобов'язаннями своїми внесками в статутний фонд, а у разі недостатності цих сум — додатково належним їм майном у п'ятикратному розмірі до внеску кожного учасника.

Таким чином, особливістю довірчого товариства є предмет Його діяльності, а також те, що розмір додаткової відповідальності учасників товариства у вигляді визначення кратності до внеску учасника визначається безпосередньо у законодавстві. Майном довірителя є кошти, цінні папери І документи, що засвідчують право власності довірителя.

Відповідно до ст.4 Декрету "Про довірчі товариства" довірче товариство може здійснювати такі види операцій:

• для громадян — схоронність і представницькі послуги дляобслуговування майна довірителів;

• для юридичних осіб — розпорядження майном, агентськіпослуги, ведення рахунків для власників цінних паперів і управління голосуючими акціями, переданими довірчому товариству шляхом участі у загальних зборах акціонерів товариства.

Іншими спеціальними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність довірчих товариств, є Положення про порядок обліку та контролю за діяльністю довірчих товариств у ході розміщення приватизаційних паперів, затверджене наказом Фонду державного майна України від 23 березня 1994 р. №153, Типовий договір на обслуговування комерційним банком довірчого товариства, затверджений наказами Фонду державного майна України і Національного банку України від 24 грудня 1993 р. та від 18 лютого 1994 р. №583/30, а також Типовий договір довірчого товариства з довірителем майна, затверджений наказом Фонду державного майна України, Міністерства фінансів України та Анти монопольного комітету України від 30 серпня 1995 р. №І116/143/7/Н.

5. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності. — К.,

1999-

6. Михеева Л. Содержание договори доверительного управлення

имуществом // Хозяйство и право. — 1999. — №7. — С.79-81.

7. Пацурия Н. Правила добровольного страхований как основная форма закрепления условий добровольного страхования //Предпринимательство, хозяйство и право. — 1998. — №7. —С 14-18

7. Цивільний кодекс України: Коментар. — Харків, 2003.

ЛІ*

! Додаткова література:

і-

1. Біленчук Д.П., Білснчук П.Д., Залетов О.М., Клименко Н.І.Страхове право України. — К., 1999.

2. Журавлев Ю.М., Секерж И.Г. Страхование и перестрахова-ние: теория и практика. — М., 1993.

3. Журавлев В.Ф., Лазарева Л.И. Обязательства по страхованию:Учебн. пособ. — М., 1995.

4. Зобов'язальне право: теорія і практика / За ред. О.В. Дзери. —К„ 1998.

648

649