(Слайд 3) вступ

Проблема захисту людини від небезпек постала водночас із появою на Землі людства. Протягом усієї історії цивілізації кожна окрема людина загалом дбала про власну безпеку та безпеку своїх близьких, так само як і людству доводилося дбати про безпеку свого існування.

Первісна людина була тісно пов'язана з природою. Наші пращури не просто поклонялися рослинам, звірам, птахам, сонцю, вітру, воді тощо, а використовували свої знання про них для життя в єдності з природою, оскільки саме природні небезпеки були головною загрозою для первісної людини.

Другою групою небезпек, які почали загрожувати людині від часу її існування на нашій планеті, були дії інших людей. Війни, збройні конфлікти, вбивства, викрадення, погрози, терористичні акти й інші акти насильства супроводжували і нині супроводжують розвиток суспільства.

Третьою на Землі з'явилася група небезпек, що походять від об'єктів, створених людьми, так званих антропогенних чинників: машин, хімічних та вибухових речовин, джерел різного роду випромінювань, макро- та мікроорганізмів тощо. Ці небезпеки пов'язані з прагненням людини глибше пізнати себе і навколишній світ, створювати матеріальні блага і, хоч як це не парадоксально, з пошуком більшої безпеки.

Людство завжди прагне зробити життя зручним. У людському прагненні до пізнання дуже часто засоби витісняють мету, людина стає додатком до створеного нею, а її ж творіння стають загрозою для неї самої.

Можна навести багато прикладів, які, здавалося б, свідчать про те, що завдяки набутим знанням із розвитком цивілізації рівень безпеки людей зростає. Людство подолало епідемії тифу, холери, віспи, чуми, поліомієліту. Середня тривалість життя у розвинених країнах світу вже наближається до 80 років і зростає далі. Цих результатів досягнуто завдяки розвитку медицини, що сягає своїми коренями часів Гіппократа (460-370 рр. до Р. Х.), який здійснив реформу античної медицини, та Аристотеля (384-322 рр. до Р. Х.), який уже в ті далекі часи вивчав умови праці.

У ХХ столітті людство увійшло в складний період історії свого існування, коли воно у своєму розвитку вже оволоділо величезним науково-технічним потенціалом, але ще не навчилося достатньо обережно й раціонально ним користуватися. Швидка урбанізація та індустріалізація, різке зростання населення планети, інтенсивна хімізація сільського господарства, посилення багатьох інших видів антропогенного тиску на природу порушили біологічний кругообіг речовин у природі, пошкодили її регенераційні механізми, внаслідок чого почалося її прогресуюче руйнування. Це поставило під загрозу здоров'я та життя сучасного і майбутніх поколінь людей, існування людської цивілізації.

Початок ХХІ століття ознаменовано надзвичайно зухвалими проявами міжнародного тероризму, широкомасштабними повенями в різних куточках світу, тоді як в інших місцях планети стояла небувала спека і палали пожежі. Усі ці явища супроводжуються жертвами, голодом, зниженням рівня життя в окремих країнах, особливо в Африці.

Усе це свідчить про те, що у людства немає альтернативи розпочатим наприкінці ХХ століття спільним зусиллям, спрямованим на перегляд системи загальноприйнятих цінностей і цілей, на перехід від вузьконаціональних, регіональних цілей до оцінки глобальної світової рівноваги, що гарантуватиме безпеку життєдіяльності всього людства.

У такій ситуації зрозумілим є те, що кожна людина, і безперечно людина з вищою освітою, повинна усвідомлювати важливість питань безпеки життєдіяльності і вміти вирішувати їх.

Наприкінці 80-х років минулого століття з'явилася навчальна дисципліна «Безпека життєдіяльності» як реакція суспільства на посилення на Землі глобальної системної кризи, що проявилась у погіршенні екологічної ситуації, зростанні кількості природних і техногенних катастроф, терористичних актів, локальних і регіональних джерел соціальної та політичної нестабільності. Природні, техногенні й соціальні катаклізми супроводжувалися величезними матеріальними втратами і загибеллю людей.

Актуальність сучасного стану безпеки життєдіяльності визначається трьома основними складовими:

1. Зростанням глобальних природних небезпек, викликаних порушенням екологічної рівноваги природного середовища.

2. Зростанням числа техногенних небезпек (аварій і катастроф) при взаємодії людини зі складними технічними системами.

3. Соціально-політичним напруженням у суспільстві.