Регіональна економіка. книжка

56

наближення виробництв, що продукують товари масового споживання до районів високої концентрації населення;

врахування при розміщення продуктивних сил наявності транспортних комунікацій;

обмеження надмірної концентрації промислових об’єктів у великих мі-

стах;

забезпечення збалансованого розміщення підприємств матеріального виробництва невиробничої сфери, галузей спеціалізації та обслуговую-

чих галузей;

зміцнення національної безпеки держави;

охорона навколишнього середовища і раціональне комплексне викори-

стання природних ресурсів, забезпечення здорових умов життя і праці.

Пріоритетність тих чи інших принципів визначається стратегією і за-

вданнями, що конкретизовані у відповідній концепції. Сьогодні в Україні пріоритетними принципами є ті, що забезпечують соціальний розвиток сус-

пільства, підвищення рівня життя населення, енергетичну, продовольчу,

екологічну безпеку держави.

2.6 Чинники розміщення продуктивних сил.

Чинники розміщення продуктивних сил – конкретні умови, що впли-

вають на вибір конкретного розташування об’єктів матеріального виробниц-

тва і невиробничої сфери. Інакше кажучи, чинниками розміщення продукти-

вних сил є конкретні умови реалізації закономірностей і принципів розмі-

щення продуктивних сил.

На сьогодні в науковій літературі виділяються чотири групи чинників розміщення продуктивних сил:

1)природно-географічні чинники – включають всі види природних умов,

іресурсів. Важливими є кількісні і якісні характеристики корисних копалин і природних умов, що дозволяє визначити оптимальні розміри підприємств;

57

2) демографічні чинники – це населення, яке виступає як споживач ма-

теріальних благ і як джерело робочої сили для підприємств і сфери послуг.

Важливим є характеристика населення з точки зору його мобільності. Демо-

графічний чинник є визначальним для розміщення трудомістких і наукоміст-

ких виробництв. При прогнозуванні і обґрунтуванні розміщення продуктив-

них сил необхідно враховувати рівень трудозабезпеченості окремих регіонів; 3) техніко-економічними чинниками вважають в першу чергу науково-

технічний прогрес, транспортні умови і форми організації виробництва. При-

скорення науково-технічного прогресу послаблює дію природних і демогра-

фічних чинників, а впровадження енергоресурсо- і трудозберігаючих техно-

логій забезпечує підвищення продуктивності праці і охорону навколишнього середовища.

Особливу роль в останні десятиліття відведено заходам інноваційного характеру. За рахунок впровадження інноваційних технологій можна отрима-

ти не тільки значний економічний ефект, але й істотно вплинути на просто-

рове розташування підприємств і галузей економіки.

У ринкових умовах суттєву роль у розміщенні виробничих об’єктів і закладів сфери послуг відіграє інвестиційний чинник. Вироблення інвести-

ційних проектів власне ґрунтується на аналізі сучасного розміщення підпри-

ємств інвестованої галузі і врахуванні всіх чинників, які забезпечать оптима-

льну реалізацію інвестиційного проекту. Разом з тим, потрібно відзначити,

що обсяги інвестицій можуть істотно вплинути на економічну ситуацію в ре-

гіонах.

Актуальною проблемою в Україні є формування інвестиційної приваб-

ливості регіонів і в першу чергу нормативно-правової бази для залучення ка-

піталів в економіку депресивних регіонів; 4) соціально-економічні чинники розміщення продуктивних сил покли-

кані сприяти поліпшенню умов праці і життя населення, підвищення рівня життя особливо у відсталих регіонах, забезпечити раціональну зайнятість на-

селення в регіонах, розвиток освіти, охорони здоров’я, сфери послуг.

58

В умовах значного впливу на розміщення продуктивних сил науково-

технічного прогресу зростає роль чинника часу особливо, коли мова йде про термін вводу в експлуатацію об’єктів матеріального виробництва і соціальної інфраструктури.

На розміщення продуктивних сил України істотний вплив має геополі-

тичний чинник. Географічне розташування України стосовно країн Центра-

льної і Західної Європи та Близького Сходу, наявність транспортних комуні-

кацій міжнародного значення посилює роль України в міжнародному поділі праці. Геополітичний чинник відіграє важливу роль у формуванні зовнішньо-

економічних зв’язків України.

2.7 Основні напрямки подальшого розвитку продуктивних сил

України.

Утвердження суверенітету України, її вступ в СОТ є конкретними шля-

хами її інтеграції в Європейську і світову спільноту.

Основними напрямами розвитку продуктивних сил України на перспе-

ктиву є:

розвиток паливно-енергетичної промисловості, розвідування і розробка нових родовищ палива, що дасть змогу забезпечити енергетичні потре-

би держави за рахунок власних ресурсів;

будівництво нових підприємств, що виробляли б сільськогосподарську техніку, товари народного споживання для зменшення їх імпорту і дало б можливість створити нові робочі місця;

розвиток експортноорієнтованих виробництв для зменшення дефіциту зовнішньо торговельного балансу України;

подальший розвиток транспортних комунікацій і максимальне викори-

стання транзитних можливостей України.

59

Питання і завдання для самоконтролю

1.Розкрийте суть економічних законів суспільного розвитку та закономірно-

стей розміщення продуктивних сил.

2.У чому полягає суть процесів глобалізації і регіоналізації і їх взає-

мозв’язок?

3.Назвіть показники, що характеризують економічний потенціал регіонів.

4.Які зони областей України виділяються за показниками ВВП на душу на-

селення?

5.Назвіть основні закономірності РПС і загальні економічні закони з яких вони випливають.

6.Охарактеризуйте основні принципи РПС.

7.Охарактеризуйте основні чинники РПС.

8.Згадайте формулу, за якою розраховується економічна ефективність регі-

онального розміщення продуктивних сил.

9.Які чинники РПС є пріоритетними на сьогоднішньому етапі розвитку еко-

номіки України?

10.Окресліть основні завдання розвитку і розміщення продуктивних сил

України в найближчій перспективі.

Рекомендована і використана література

1.Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика. – Київ. Ві-

кар, 2001.

2.Долішній М.І., Стадницький Ю.І. та ін. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. Львів. – 2003.

3.Региональная экономика. За ред. проф. Т.Г. Морозовой. – Москва, Банки и биржи, 1998.

4.Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. За ред. проф. Є.П.

Качана, – К.: Видавничий дім “Юридична книга”, 2003.

5.Розміщення продуктивних сил України. Навчально-методичний посібник.

За ред. Дорогунцова С.І. та ін. К.: КНЕУ, 2000.

60

6.Розміщення продуктивних сил. За ред. Ковалевського В.В., Михайлюк О.Л. Семенова В.Ф., К.: Знання, 1998.

7.Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил. К.: 2000.

61

Розділ 3. Наукові методи аналізу та обґрунтування просторової організації господарства і економічного розвитку регіонів

3.1. Наукові методи аналізу просторової організації господарства

Наука про економічний простір оперує комплексними міждисциплінарними знаннями економічного, соціального, демографічного, історичного, політичного і природничого характеру. Отже, спектр методів дослідження економіки регіонів і територіальної організації господарства (ТОГ) відрізняється значним різноманіттям.

Усі методи дослідження можна поділити на загальнонаукові й спеціальні.

Загальні використовуються у багатьох науках. До них належать системний,

історичний, порівняльний, картографічний, нормативний методи, метод

техніко-економічних розрахунків та багато інших. До спеціальних можна віднести економічні, статистичні, соціологічні, економіко-математичні та інші методи.

Виокремлюють також традиційні та нові методи. Традиційними вважаються методи, які тривалий час використовуються у наукових дослідженнях і вже стали звичними. Нові методи охоплюють найновіші розробки й підходи щодо дослідження проблем територіальної організації господарства і регіональної економіки (РЕ). Умовно всі загальнонаукові методи можна віднести до традиційних, а значну частку спеціальних – до нових. Хоча серед останніх є також підходи, що поступово стають традиційними, наприклад,

балансовий метод, метод індексів та ін. Серед найновіших спеціальних треба відзначити деякі економічні моделі, метод геоінформаційних систем (ГІС1-

технологій).

Поділ методів на загальні й спеціальні, нові й традиційні є умовним. Нові та спеціальні методи поступово трансформуються в традиційні й загальні. Частка

62

традиційних і загальних в результаті залучення до них нових аспектів перетворюється на найновіші методи.

3.1.1. Загальнонаукові методи дослідження

Системний аналіз є фундаментальним (універсальним) методом дослідження всіх наук. Його суть – підхід до дослідження будь-якого об’єкту як до системи. Цей метод має особливе значення для вивчення територіальних аспектів економіки. Як правило, територіальні господарські системи (економічні регіони і райони, галузеві й міжгалузеві комплекси, територіально-виробничі комплекси та ін.) є складними утвореннями соціально-економічного і природного характеру. Тріада “природа-господарство-населення” – основний предмет територіальних (регіональних) досліджень. Отже, системний або

комплексний підхід до вивчення проблем регіональної економіки є головною методологічною вимогою їхнього наукового дослідження.

Історичний – один із найвідоміших загальнонаукових методів. Він має переваги у регіональних дослідженнях тому, що господарство, населення,

природа є інерційними системами. Кардинальні зміни їхнього розвитку можливі тільки протягом тривалого часу. Вивчення динаміки показників є необхідною умовою визначення тенденцій розвитку і розміщення. Дослідження динамічних рядків в економіці зазвичай охоплює період не менш як 5 років.

Порівняльний метод дає змогу визначити відмінності у рівнях і особливостях розвитку різних територіально-господарських структур. Цим методом можна обчислити відносну ефективність функціонування різних об’єктів господарської діяльності. Часто історичний і порівняльний методи об’єднують в один – історико-порівняльний.

Графічні методи є універсальним засобом для наочного відображення об’єктів і явищ дослідження. Сучасна комп’ютерна техніка дає змогу з

1 ГІС – геоінформаціні системи

63

невеликими витратами часу і праці практично мати будь-яке графічне зображення (графіки, діаграми тощо). Графічні методи використовують переважно у дослідженнях динаміки розвитку і структури об’єктів.

Найважливішим з них у територіальних дослідженнях є картографічний.

Вивчення територіальних аспектів розвитку господарства і населення неможливе без картографічного матеріалу (карти, картосхеми, картограми,

картодіаграми тощо). Комп’ютерні технології дають необмежені можливості у його використанні.

Методом техніко-економічних розрахунків можна кількісно і якісно вимірювати будь-які процеси і об’єкти, бо кожен такий показник є своєрідною одиницею виміру їх ознак, характеристик, особливостей. Науковим опрацюванням цих показників займається статистика. В окремих науково-

дослідних працях для поліпшення аналізу пропонуються нові техніко-

економічні показники, котрі поступово можуть стати традиційними. Вони мають переважно інтегральний характер, тобто складаються з низки звичних статистичних показників, наприклад, більшість індексних величин.

У територіальних дослідженнях найважливішим є аналіз таких груп техніко-економічних показників:

Перша група – показники, що характеризують обсяги виробництва продукції, товарну (реалізовану) продукцію, динаміку виробництва (темпи зростання, приріст, темпи приросту) та ін.;

Друга група – показники, що відображають технологічні особливості різних галузей господарства. Значною мірою вони визначають фактори розміщення окремих галузей і специфіку територіальної організації, яка відповідає їм.

Знання технологічних особливостей галузей є необхідним критерієм оцінки правильності (ефективності) розміщення підприємств. Так, наприклад, в

хімічній промисловості, кольоровій металургії часто можна мати однакову кінцеву продукцію, вироблену з різної сировини із застосуванням різних

64

технологій. Відповідно до цього розміщення підприємств орієнтоване на різні фактори. Схожий ефект може бути у разі зміни технологій. Так, виробництво каучуку раніше орієнтувалося на привізний латекс з гевеї, потім – на райони вирощування картоплі, а тепер – на можливості постачання нафти.

Серед технологічних найважливішими є показники: ресурсомісткість

(паливо-, енерго-, водо-, матеріаломісткість та ін.), трудомісткість,

наукомісткість, транспортомісткість, фондомісткість, капіталомісткість,

екологомісткість (відношення кількості забруднювальних речовин до одиниці кінцевої продукції) та ін. Їх обчислюють за співвідношенням обсягу ресурсів,

що споживаються у виробництві, до обсягів виробництва кінцевої (готової)

продукції. Отже, ці показники виражають кількість одиниць ресурсу на виробництво одиниці продукції. Відповідно до цього виробництва класифікуються на ресурсомісткі (розміщуються поблизу джерел сировини),

трудомісткі (орієнтуються на трудові ресурси), наукомісткі (тяжіють до наукових центрів) та ін.

Аналіз технологічних показників та порівняння їх з нормативними (або середніми по галузі, країні, світу) дає змогу визначити ефективність використання ресурсів, а отже, і рівень технологічності підприємств

(відповідності їх вимогам НТП). Наприклад, економіка нашої країни є занадто ресурсомісткою (на виробництво кінцевої продукції витрачається ресурсів і енергії у 3–5 разів більше, ніж у високорозвинених країнах). Внаслідок цього вітчизняна продукція часто є дорогою і не конкурентоспроможною на світовому ринку;

Третя група – показники ефективності виробництва, до яких належать

собівартість (поточні витрати), обсяг капітальних вкладень (інвестицій),

прибуток, продуктивність праці (співвідношення обсягів виробництва

(товарної або чистої продукції) до витрат праці (кількість людино-годин роботи та ін.), співвідношення темпів зростання заробітної плати і продуктивності

65

праці, зниження частки ручної праці, фондоозброєність (скільки одиниць основних виробничих фондів припадає на одиницю продукції або одного працюючого), фондовіддача (скільки одиниць продукції дає одиниця основних виробничих фондів), ефективність капітальних вкладень (приріст обсягів виробництва на одиницю інвестицій; строк окупності капітальних вкладень – співвідношення обсягу інвестицій на річний прибуток), рентабельність продукції (відношення прибутку підприємства до собівартості виробництва),

рентабельність виробництва (відношення прибутку до вартості основних фондів), абсолютна економічна ефективність (відношення прибутку до приведених витрат на виробництво) та ін. Ці показники потрібні для аналізу розміщення виробництва, оскільки дають змогу визначити недоліки, помилки і диспропорції у територіальній організації господарства;

Четверта група – показники, що характеризують особливості міжрайонних та внутрішньорайонних економічних, виробничих та інших зв’язків. Як правило,

це дані про обсяг вивозу і ввозу сировини, палива, матеріалів, готової продукції тощо. Їх аналіз має особливе значення в територіальному дослідженні, оскільки вони відображають специфіку встановлення зв’язків між окремими підприємствами, галузями, регіонами, країнами. За цими показниками можна визначити рівень забезпечення ресурсами, розподіл по території технологічних стадій виробництва, спеціалізацію і зв’язки кооперування, формування територіально-господарських систем (угруповань, комплексів, промислових центрів і вузлів, економічних регіонів). Пріоритетне значення вони мають також для розробки міжгалузевих балансів, оптимізаційного моделювання просторової організації господарства. Загалом вивчення зв’язків становить основу регіональної економіки;

П’ята група – інноваційні показники визначають ступінь розвитку НТП,

відповідність технологій світовим стандартам. Найважливішими з них є ті, що