Регіональна економіка. книжка

66

відображають частку чинних або впровадження нових прогресивних (екологічно чистих, ресурсозберігаючих, високих, біологічних та ін.) технологій;

Шоста група – соціальні (соціально-економічні) показники є головними в дослідженні особливостей соціально-економічного розвитку регіонів. Це можуть бути демографічні показники (природний приріст, статево-вікова структура населення та ін.); показники рівня життя населення (доходи населення, зміни в структурі споживання продовольчих та непродовольчих товарів, забезпеченість житлом, об’єктами культурно-побутового призначення,

охорони здоров’я, освіти, дошкільними закладами тощо); показники, які характеризують зайнятість населення (кількість трудових ресурсів та їх зайнятість, структура зайнятості, кількість безробітних та ін.); показники рівня розвитку соціальної і виробничої інфраструктури (транспорту, зв’язку, сфери послуг та ін.); екологічні показники (рівень забруднення, збитків, відшкодування збитків тощо) та ін.

Розглянуті показники не вичерпують усього багатства техніко-економічних,

соціально-економічних, економічних та інших даних, потрібних для аналізу регіональної економіки та просторової організації господарства. Доцільність їхнього вибору залежить від конкретних завдань регіональних досліджень.

Формули обчислення основних техніко-економічних показників подано у додатку 1.

Нормативний метод дає змогу визначити, наскільки “поганими” чи

“гарними” є явища або об’єкти, що досліджуються. Його використовують порівнянням чинних показників з нормативними або стандартним (чи середніми за рівнем). У регіональних дослідженнях для порівняння використовуються різноманітні соціальні, економічні, технічні, екологічні та інші нормативи. Розрізняють міжнародні, державні (затверджені Держстандартом України), відомчі (нормативи галузеві, різних відомств і організацій) та інші нормативи. Наприклад, є нормативи використання ресурсів

67

(природних, трудових та ін.) у кожному виді виробництва; забезпеченості населення об’єктами сфери послуг (нормативи житла, торгівельних площ,

закладів освіти, охорони здоров’я та інші на душу населення); фізіологічні норми споживання харчової продукції (на душу населення); ефективності виробництва (рентабельності, ресурсомісткості, термінів окупності капітальних вкладень) та ін. Нормативи і стандарти з часом змінюються, що слід враховувати у науково-дослідній роботі.

Часто в регіональних економічних дослідженнях треба зробити порівняння не з нормативами, а з іншими чинними показниками. Як правило, це так звані базові і середні показники, які виступають своєрідними нормативами у кожному конкретному дослідженні. Базові показники використовуються переважно для аналізу динаміки процесів. За “базу” приймаються показники певного року,

вибір якого залежить від мети аналізу. Дані на всі інші роки розраховуються відносно базового, найчастіше у вигляді відсотків.

Середні по галузі, регіону, країні, світу показники використовують для визначення рівня розвитку об’єкта дослідження порівняно із загальними

(усередненими) тенденціями розвитку аналогічних об’єктів.

Метод типології і класифікації використовується для групування об’єктів з однаковими або схожими рисами.

Типологія – це поділ за певними якісними характеристиками (ознаками)

сукупності об’єктів (явищ) на групи. Наприклад, типологія міст за функціями.

Класифікація – групування об’єктів переважно за кількісними ознаками

(межа між класами, як правило, виділяється за критичними величинами, в яких зміни кількісних ознак приводять до появи нової якості). Класи відображають динаміку розвитку об’єктів або їх ієрархію. Наприклад, типологія поселень за чисельністю населення.

68

3.1.2. Спеціальні методи дослідження

У регіональних дослідженнях до спеціальних слід віднести три групи методів: економіко-математичні (у т. ч. економетричні), соціологічні та ГІС-

технології.

Економіко-математичні методи

Суть їх полягає у формалізованому описі економічних явищ і процесів у вигляді систем математичних рівнянь, моделей. Економіко-математичний апарат дуже великий. Ми розглядаємо методи, які найчастіше використовуються в економічному аналізі просторової організації господарства:

Економіко-статистичні методи є загальноекономічними. Розробленням конкретних способів обробки статистичної інформації займається математична статистика. Серед великої сукупності цих способів для обробки економічних показників найчастіше використовують метод вибору, який дає змогу розмежувати дійсні й випадкові ознаки об’єкта дослідження. Суттєвими характеристиками великих сукупностей ознак можуть бути, наприклад, середні значення, медіана, дисперсія та ін. Цим методом можна дослідити ймовірну залежність та зв’язок між випадковими величинами.

Ще один із відомих статистичних методів – кореляційний. За коефіцієнтом кореляції (К) двох послідовностей змінних величин визначають ступінь їх взаємозалежності. Цей взаємозв’язок може бути повним (К=1) або його зовсім може не бути (К=0). За допомогою кореляційного аналізу можна досліджувати не тільки дві (парна кореляція), а більшу кількість змінних (множинна кореляція).

З кореляційним аналізом тісно пов’язаний регресійний аналіз (метод регресій). Цим методом установлюють логіку зв’язків (послідовність) між чинниками і наслідками (результатами) процесів у випадках, коли наслідки дії

69

не є детермінованими (жорстко зумовленими). Тобто цим методом досліджують імовірності відхилення від стандартного процесу, тобто його використовують для досліджень типу “що буде, коли...”. Найбільше значення він має для вироблення імітаційних моделей, які імітують(повторюють) реальні процеси.

Метод індексів передбачає розрахунки пошукових величин порівняно із середнім, нормативним або базовим рівнем (показником). Застосовують переважно для аналізу динамічних рядків та визначення рівнів розвитку об’єктів дослідження. Зазвичай він є головним у дослідженнях рівнів розвитку регіонів країни (регіональна діагностика) і країн світу.

Економетричні методи є одними із найважливіших серед економіко-

математичних методів. Їх головний інструмент – економіко-математичні моделі, до яких належать лінійне програмування, міжгалузевій баланс, моделі теорії економічного зростання, теорія графів, теорія ігор та ін. Моделі поділяються на статичні (фіксовані за часом ) і динамічні [3;8].

1. Балансовий метод – один із універсальних економічних методів.

Частково він виходить за рамки економетричних методів (до останніх безпосередньо належить лише метод міжгалузевого балансу). Розрізняють баланси матеріальні (ресурсні: баланси палива, енергії, сировини, води,

земельних угідь, трудових ресурсів та ін.; готової продукції) і грошові (баланси готової продукції у вартісному виразі, фінансові та ін.). У регіональних дослідженнях використовують переважно баланси ресурсні, готової продукції і міжгалузеві. Балансові розрахунки можуть охоплювати різні за масштабами території. Залежного від цього вони поділяються на мікробаланси (локальний рівень – одне підприємство, група їх, місто); мезобаланси (рівень окремої галузі,

регіону, економічного району, області); макробаланси (рівень країни, групи галузей, глобальний).

Баланси відображають співвідношення: “виробництво-споживання”, “витрати-випуск”, “завезення-вивезення”, “прибуток-витрати”.

70

Міжгалузевим балансам віддають перевагу під час розробки програм

(прогнозів) розвитку регіонів, оптимізації розміщення господарства в межах регіону, визначення міжрегіональних пропорцій розміщення виробництва. За своєю суттю такий баланс є оптимізаційною моделлю, яка встановлює загальні пропорції розвитку господарства в районі, країні. В регіональній економіці переважають оптимізаційні моделі регіонального розвитку В. Леонтьєва та У.

Айзарда.

Міжгалузеві баланси розробляють як у межах країни (додаток 2) так і по регіонах (територіальні баланси). Застосовують територіальні баланси земельних, лісових, водних, трудових ресурсів тощо. Останні використовують також за простою формулою (без ІІІ і ІV квадрантів) і у внутрішньогалузевих розрахунках.

2. Оптимізаційні моделі – це методи знаходження найефективнішого рішення. У регіональних дослідженнях використовується багато оптимізаційних моделей. Одна з найпоширеніших – метод лінійного програмування (перша за часом виникнення і найпоширеніша складова оптимізаційного програмування),

а також – нелінійне, дискретне, динамічне та інші види програмування. Цей метод дає змогу розв’язувати екстремальні задачі, в яких між змінними діє лінійна залежність. Одним із їх різновидів є задачі лінійно-транспортного програмування (відкриті і закриті). Їх суть полягає у пошуку найоптимальнішого варіанта постачання продукції за заданою кількістю постачальників і споживачів. За алгоритм розв’язання приймають

математично-матричний метод.

Найпростішою, але надійною моделлю для одержання достовірного результату є закрита виробничо-транспортна задача. Її формалізований вигляд

(з урахуванням обмежень) і конкретний приклад розв’язання подано у додатку

3.

71

Ще простішим варіантом розв’язання такої задачі (з двома виробниками та умовою, що уся продукція споживається у межах їхних зон збуту) є формула розрахунку виробничо-збутової зони – визначення економічних меж рівнозначних виробничо-транспортних витрат. Раціональний радіус перевезення продукції Р визначають за приведеними витратами на одиницю продукції в пунктах П1, П2 з урахуванням відстані між ними Д і транспортних витрат на 1

т·км при перевезенні від одного пункту до другого Т1 і від другого до першого

Т2:

РП2 П1 Т2 Д

Т2 Т1

Обґрунтовуючи розміщення збутових зон, слід звертати увагу й на те, що в реальному житті на межі зонування може виявлятися вплив політичних,

соціальних та інших чинників. Тому пов’язані з цим обґрунтуванням розрахунки є лише теоретичними оптимальними моделями збутового районування.

За розробку основ лінійного програмування Л.В. Канторович (1912–1986)

та Т. Купманс були нагороджені в 1975 р. Нобелівською премією, що стало єдиним випадком в історії радянської економічної науки.

Серед інших оптимізаційних моделей слід відмітити моделі територіальних пропорцій, розроблені відомими російськими економістами

В.С. Немчиновим (1894–1964) та М.М. Албєговим. Ця модель має такі

особливості:

умови розвитку й розміщення кожного виробництва в окремому регіоні подано у вигляді функції, котра характеризує зміну витрат по галузі в цілому залежно від обсягу виробництва її продукції в даному регіоні;

економічні показники виробництва і перевезення продукції в окремих регіонах подано у вигляді коефіцієнтів цільової функції, в розрахунках якої широко використовуються прямі витрати.

72

Метою досліджень за допомогою цієї моделі є визначення основних територіальних пропорцій розміщення галузей промисловості. Вона дає змогу зробити варіантні розрахунки для визначення найважливіших чинників розміщення виробництва. Так, змінюючи обчислення як гранично допустимі розміри використання трудових, водних та інших ресурсів в окремих регіонах,

можна досліджувати вплив на формування територіальних пропорцій розміщення виробництва таких важливих чинників, як, наприклад,

співвідношення чисельності зайнятих у промисловості в різних районах країни.

В економічно розвинутих країнах поширені імітаційні моделі, які розробляються методом регресій. Вони є багатоваріантними сценаріями розвитку господарства для регіонів або країни в цілому та основою

індикативного (рекомендаційного) планування.

3. Теорія графів (або графоаналітичний метод). Засновником теорії графів вважають швейцарського математика Л. Ейлера (1707–1783). Сучасна інтерпретація цього методу для економічних досліджень дуже широка. Його суть полягає в тому, що низка об’єктів дослідження розглядається у вигляді точкових елементів, пов’язаних між собою направленими векторами зв’язків. За його допомогою розв’язують задачі оптимізації схеми перевезень продукції від постачальника до споживача, знаходять найоптимальніші маршрути перевезень.

На цьому ґрунтується використання сітьових методів планування та управління. Метод графів корисний також для створення цільових комплексних програм.

4.Теорія гри – один із найсучасніших економічних методів.

Першозасновником вважають відомого науковця ХХ століття Д. Неймана

(1903–1957). Використовують переважно в дослідженнях так званих

“конфліктних ситуацій” для узгодження інтересів зацікавлених сторін, що є найважливішим для пошуку компромісних варіантів розв’язання комплексних регіональних проблем.

73

Метод факторного аналізу найефективніший для пошуку найважливіших

(найвпливовіших) факторів з великої їх сукупності. Як правило,

використовується для їх ранжування (впорядкування за рівнем значущості) з

допомогою відповідного математичного алгоритму рішення.

Регіональну економіку часто називають наукою чинників, що дає змогу вважати цей метод найдоцільнішим для розв’язання задач вибору місця розміщення нових підприємств та аналізу ефективності функціонування чинних господарських об’єктів.

Соціологічні методи дослідження

Соціологічні методи використовують в дослідженнях соціальних аспектів регіональної економіки переважно для аналізу проблем формування регіональних споживчих ринків, зайнятості населення, розвитку соціальної інфраструктури. Ці методи розробляє наука соціологія. Основними з них є

методи опитування населення (анкети, тести, реєстри питань та ін.),

формулювання яких вимагає обов’язкового виконання правил: валідності;

надійності; репрезентативності; стандартизації.

Валідність – це об’єктивність, достовірність інформації, правильність формулювання питань для опитування. Поставлені питання мають відображати об’єктивну дійсність, а не суб’єктивні погляди людини, яку опитують.

Надійність означає точність показників опитування без похибок виміру, а

також відносну рівноцінність запитань для респондентів (для цього вводиться ціна кожного завдання в балах). Для оцінювання значущості запитань використовують факторний аналіз, який спочатку застосовувався у психологічних дослідженнях, а згодом – і для обробки статистичних показників в економічних дослідженнях.

Репрезентативність означає придатність запитань, наприклад, анкети щодо різних соціальних груп людей, а також визначення межі опитування –

74

кількості людей, яких треба опитати для отримання достовірного результату дослідження.

Стандартизація – процедура середньостатистичного обчислення частоти різних відповідей. Вона дає змогу визначити шкалу значень, за якою потім оцінюють відповіді на запитання окремих респондентів.

Недодержання вказаних вимог робить будь-яке опитування ненауковим.

Географія поведінки – нова наука, яка досліджує вплив поведінки людини,

зумовлений її належністю до певних соціальних груп, культурою, традиціями,

менталітетом, етнічними і психологічними особливостями, на облаштування

(районне планування) території, як правило, на локальному рівні (формування міських та сільських поселень, об’єктів соціальної інфраструктури тощо).

Методи географії поведінки застосовуються також у дослідженнях у сфері стратегічного менеджменту, тобто для з’ясування різних інтересів у процесі прийняття рішень щодо подальшого розвитку і розміщення підприємств та інших об’єктів господарства [5].

ГІС – технології (технології геоінформаційних систем)

Метод геоінформаціних систем – найновіший комплексний метод аналізу соціально-економічних та інших регіональних проблем. Комп’ютерні технології дають змогу істотно полегшити й поліпшити збір, обробку, оцінювання та прогнозування важливих показників розвитку соціально-економічних регіональних систем та їх картографування. ГІС-технології широко використовуються у високорозвинених країнах для прийняття рішень в плануванні, управлінні, проектуванні, створенні інформаційних банків,

автоматизації картографування, побудові кадастрів у виробництві, на транспорті, у зв’язку, бізнесі, освіті, туризмі та ін. Початок розвитку ГІС-

технологій припадає на 60-ті роки ХХ ст. Вони були створені у США для автоматизації розробки карт.

75

В Україні необхідність формування регіональних геоінформаційних систем,

основною метою яких є розроблення технологій інформаційно-аналітичного забезпечення управління областю, адміністративним районом і містом,

обґрунтована у Законі “Про національну програму інформації” (1998).

Програмний блок ГІС – це сукупність інтегрованих програмних моделей, які застосовуються у регіональному плануванні та управлінні, аж до організації

(районного планування) територій, розвитку інфраструктури,

природокористування тощо.

3.2.Методи аналізу соціально-економічного розвитку регіонів

(регіональна діагностика)

Регіональна діагностика включає оцінювання рівня розвитку регіону, його спеціалізації й комплексності розвитку продуктивних сил, їх ефективності, а

також дослідження регіональних ринків товарів і послуг, праці, фінансових структур, рівнів інвестицій та інновацій. Важливе значення має також аналіз особливостей населення (демографічних показників, системи розселення тощо),

оцінка природно-ресурсного, наукового і виробничого потенціалів, рівня розвитку і розміщення інфраструктури, екологічної безпеки [6; 8; 14; 15; 16].

3.2.1. Методи і показники, за якими оцінюється рівень розвитку регіонів

Рівень розвитку регіонів оцінюють за багатьма видами показників, які умовно можна поділити на економічні, соціальні й політичні. Рівень соціально-

екологічної безпеки характеризується екологічними показниками.

Рівні регіонального розвитку визначають порівнянням регіональних показників (індикаторів розвитку) із середніми по країн або з аналогічними показниками інших регіонів (деколи показниками інших країн).

Економічні показники