Зростання ролі Києва

Один з найдавніших укріплених градів – Київ об’єктивно став ядром формування державності у середовищі східнослов’янських племен. Ця роль Києва пояснюється його вдалим географічним положенням (розташований в надзвичайно зручній географічній точці, котра була своєрідним природноісторичним фокусом Східноєвропейської /Руської/ рівнини; його контроль за багатьма притоками Дніпра – основними торговими артеріями),

50

вигідним топографічним розташуванням (наявність природних рубежів) на кордоні багатьох союзів племен. Тісні зносини культурних елементів, переймання передових досягнень слов’янських племен забезпечували Києву (з самого свого зародження) високий рівень соціально-економічного розвитку. Ранній Київ (V-VI ст.), ставши політичним центром великого об’єднання полян, зростав і розвивався за рахунок припливу населення із різних східнослов’янських племен, і вже в ті часи, набуваючи міжплемінного характеру, перетворився в головний політичний центр східних слов’ян. В VII-VIII ст. Київ стрімко збільшувався у розмірах; він з протоміста став поступово перетворюватися в справжнє місто. У VIII ст. навколо нього сформувалося перше державне об’єднання східних слов’ян – Полянське князівство, яке й заклало державотворчу основу Русі, Руської землі – Київської Русі. Вже на той час стосовно до Полянської землі з центром у Києві, що лежала в ареалі гідронімів з коренем рос – типу Рось, Росава, Роставиця і т.д., у розвитку тривалого періоду закріпилася назва „Русь”. Відомі дві форми цього слова – „рос” і „рус”. Найдавніші пам’ятки надавали перевагу першій формі („роські письмена”, „Правда роська” і т.д.). На грані VIII- ІХ ст. придніпровський Полянський союз племен, який перетворився в союз союзів племен і перейняв назву „Русь”, переріс в ще більш могутнє державне об’єднання з назвою „Руська земля”.

Про початковий період існування першого державного об’єднання „Русь”, „Руська земля”, адміністративно-політичним центром якого був зростаючий Київ, можна судити, робити висновки завдяки описань ряду морських походів проти Візантії, здійснених під керівництвом деяких князів місцевої київської династії. В грецькій книжці „Житіє Стефана Сурозького” згадується, як наприкінці VIII чи відразу вже на початку ІХ ст. „руська рать” на чолі з князем Бравліном штурмом взяла візантійське (на той час) м. Сурож (нині Судак центр однойменного району в Криму), а інша рать „народна Русь” (так назвала його грецька книжка „Житіє св. Юрія Амастридського), ім’я проводиря цієї раті невідоме, між 825-м і 842-м рр. оволоділа візантійським м. Амастридою на Малоазійському (нині територія Туреччини) побережжі Чорного моря. Здійснюючи такі походи, тодішні київські князі мали на меті утвердити Русь на чорноморських ринках. З житій (оповідань про життя славнозвісних осіб) грецьких й анналів (літописів) західноєвропейських авторів відомо, що у 839 р. посли руського князя побували у візантійського імператора Теофіла, а потім – у франківського імператора Людовіка Благочестивого. В середині ІХ ст., за повідомленням арабського письменника Ібн Хордадбеха, руси плавали через Керченську протоку в Азовське море, піднімалися Доном до його зближення з Волгою і спускалися в Каспійське море, доходячи сухим шляхом до Багдада. Інші східні автори саме в той час розрізнювали русів і слов’ян, розуміючи, очевидно, під русами дружини держави Русі, а під

51

слов’янами – ті слов’янські племена, які ще не ввійшли до її складу. Першим містом держави Русі вони називали Куябе – Київ.

Давно розпочата колонізація південних регіонів слов’янами полегшувала утвердження держави Русі на Чорному морі. Тут руси стикалися з Візантією, хазарами, печенігами. У 860 р. руський флот із 200 кораблів, мстивши за порушення візантійцями якогось-то договору й за убивство руських, зненацька вторгнувся в бухту Константинополя. Візантійський уряд змушений був сплатити контрибуцію проводирю русів – київському князю Аскольду, тільки б він припинив облогу і повернувся б в свою країну.

Київська держава Аскольда, яка поклала початок Київської Русі, була тоді відносно скромною за розмірами (здебільшого в Середньому Подніпров’ї). Однак, безперечно, її політичний вплив поширювався на велику територію. Від неї стали залежні такі союзи племен, як древлянський і сіверянський. Вона мала, треба розуміти, значний економічний і військовий потенціал, оскільки у 860 р. відважилася помірятися силами з наймогутнішою Візантійською імперією.

Утвердженню держави Русі ставали на перешкоді хазари – племена тюркського походження, які з’явилися у Східній Європі після гуннської навали (IV ст.) і кочували в Західно-Прикаспійському степу, а в середині VII ст. утворили державу на чолі з каганом – Хазарський каганат. Столицею цієї ранньофеодальної держави спочатку був Семендер у Дагестані, а з середини VIII ст. – Ітіль у пониззі Волги. Хазарський каганат намагався поширити свою владу на захід, на землі східних слов’ян, і досяг успіхів. В VIII ст. він панував на землях Північного Кавказу, Приазов’я, більшої частини Криму, степових і лісостепових територіях до Дніпра. Довгий час, аж до початку 60-х рр. ІХ ст., сіверяни і деякі інші союзи племен мусили платити данину хазарському кагану. Хазари часто перекривали східним слов’янам торговельні шляхи на Схід, збирали з них мито на ввіз чи вивіз товарів. Хазарські урядовці стягали митні збориз руських купців не лише ж у власній столиці Ітілі, але й у Керченській протоці. З появою в Східній Європі варягів, хазари наймали їх до себе на військову службу і для участі в малих війнах проти інших держав. До них наймався князь Олег з дружиною; за це хазари пообіцяли йому підтримку в усіх його політичних задумах. Хазари хотіли поділу Східної Європи, знищення Руської держави і князя Аскольда. Правда, дії князя Олега мало відповідали його союзницьким стосункам з хазарами. Значно пізніше (в 882р.) князь Олег із великим військом пішов на південь, здобув Смоленськ, Любеч, Київ, підступно вбив князів – рідних братів Аскольда і Діра (останніх нащадків місцевої династії легендарного Кия) й став правити Києвом. (Деякі історики вважають, що Олег тоді убив не Аскольда з Діром, а лише Діра, бо Аскольд, мов, ще раніше помер).

52

Віщий Олег приєднав північний центр східних слов’ян до південного і таким чином зробив наступний крок щодо розширення давньоруської держави – Київської Русі, і підтвердив це в пророчих словах: „Хай буде Київ матір’ю містам руським”. Дана подія стала переломною в історії східних слов’ян.