Соціальна організація і заняття первісних людей

На протязі раннього і середнього палеоліту завдяки праці первісна людина виділилася з тваринного світу. Первісним людським стадом або прасуспільством (праобщиною) характеризувався цей перший стан в становленні первіснообщинного ладу, що тривав аж до виникнення родового суспільства. Йшов складний і довгий історико-еволюційний процес становлення людини і суспільства. Людина змінювалася, розвивалися її мозок, мислення, мова. Прямоходіння сприяло розвитку рук, бо вони ж звільнилися для трудової діяльності, для виготовлення і використання знарядь праці. Архантропи (пітекантропи, синантропи та ін.) користувалися досить примітивними знаряддями: імовірно, дерев’яними киями й загостреними палицями з міцних і важких сортів дерева, а також зробленими з каменю, найчастіше саме з кременю, скребачками, наконечниками і рубилами. Ручні рубила, оббиті і загострені з країв, служили універсальним знаряддям, з допомогою якого пітекантропи, синантропи добували засоби до існування. Основним заняттям було мисливство. Вони також збирали рослинну їжу – плоди, ягоди, коріння.

Ці люди використовували вогонь; раніше вони брали його з лісних пожеж, що траплялися від блискавиць; пізніше вони вже самі вміли його розпалити. Сліди вогнищ у різних місцях України виявлені археологами на відкритих стоянках тих часів і в печерах. Житла частіше розташовувалися в печерах або будувалися із дерева, кісток мамонтів.

25

Дальша еволюція людини привела до появи в мустьєрську епоху (150-33 тис.-літ. до н.е.) неандертальців. Це був наступний щабель фізичного і розумового розвитку людини, що розширила кордони свого проживання. Кам’яні знаряддя неандертальців були досконаліші і різноманітніші, ніж у пітекантропів. Особливе значення мали гостроконечники, що використовувалися як ножі і наконечники для списів. Неандертальці вже робили спроби розібратися в 2-х станах находження родичів – житті і смерті. У багатьох печерах виявлені рештки поховань – перші соціальні поховання в історії людства. Це також свідчення про зародження релігійних уявлень і вірувань.

До мустьєрської епохи відносяться і перші спроби образотворчої діяльності. У ряді стоянок знайдені кістки тварин з нарізками, які зроблені через рівні відтинки, з найпростішими орнаментальними узорами і зображеннями тварин.

Неандертальці – сучасники великого обледеніння з різким похолоданням клімату. Вони пристосовували печери під житла і споруджували будівлі за зразком чуму, які покривалися шкурами тварин. Боротьба тодішньої людини за існування була тяжкою. Вивчення решток кісток неандертальців показало, що 55% із них вмирали, не досягнувши навіть 20-річного віку, і майже ніхто не доживав до 50 років.

В період між 40-33 тис.-літ. до н.е., коли стародавня людина (неандерталець) остаточно перетворилася в „людину розумну”, техніка виготовлення знарядь праці і господарство останньої (кроманьйонця) зазнали якісно нових змін. Кроманьйонці виготовляли різноманітні знаряддя з каменю і кістки, прикраси, статуетки, що нагадували людину, фігури тварин. Основним джерелом добування їжі було полювання на великих тварин – мамонта, зубра, бізона, носорога, печерного ведмедя. Мисливська зброя стала більш досконалою – з’явилися дротики – кидальні списи на короткому ратищі (держалні), гарпуни.

До цього часу склався родовий лад. Виникли стародавні форми релігійних вирувань: анімізм – культ предків і віддавання належного померлим; магія – віра в те, що заклинаннями і обрядами можна вплинути на хід подій; тотемізм – віра в спільного для конкретного колективу предка із світу тварин чи рослин; фетишизм – поклоніння предметам неживої, бездушної природи.

В період пізнього палеоліту (почався з 35 тис.-літ. до н. е.) головну роль в роду відігравала жінка – берегиня домашнього вогнища, що займала керівне становище в суспільному виробництві (збиральництво, виготовлення одягу із спеціально вичинених шкур та ін.). Тому рахунок рідні в матріархаті вівся по материнській лінії. В той період людина обжила майже всю територію сучасної України. Пізньопалеолітичні люди часто мандрували, інколи досить далеко від своїх земель. Постійно міцніючі зв’язки між родами вели до об’єднанням їх у племена, зароджувалася

26

племінна структура суспільства. Племена, які жили на території України, почали знатися не лише між собою, а й з племенами Центральної і Західної Європи, обмінюючись знаряддями, прикрасами, сировиною.

По закінченні останнього льодовикового періоду (ХII – Х тис.-літ. до н.е.) кліматичні умови Європейського материка зазнали значних змін. Льодовиковий покрив розтавав і поступово відступав в кордони своєї первісної появи у північних широтах. Внаслідок потепління склалися ландшафтно-географічні зони, близькі до сучасних. Почалася епоха мезоліту (Х-VIII тис.-літ. до н.е.). Умови життя людей, зокрема добування їжі, різко перемінилися, що стало поштовхом до виготовлення складних знарядь праці (для обробки дерева – долото, сокира, тесло; для інших потреб – ножі, кинджали, списи з кістки і дерева з кремінними пластинками). Зроблено важливе відкриття: винайдено досить складну для того часу зброю – лук зі стрілами.

Крім мисливства одним з основних занять стало рибальство. Винайдено крючки, сітку з поплавками, складну систему огороджень на річках і озерах, а також човен (видовбаний з цільних стовбурів дерев) з веслами. Домашньою твариною стала собака.

В подальшому привласнюючі форми господарювання поступово вичерпували себе і на зміну їм йшли відтворюючі форми. Це відбувалося вже в епоху неоліту (VII-III тис.-літ. до н.е.). Людина приручила свиню, корову, бика та інші основні види домашніх тварин, почало розвиватися скотарство. Виникло примітивне землеробство. Однак привласнення продовжувало відігравати велику роль. В епоху неоліту знаряддя із каменю вже шліфувалися, свердлилися, з’явилися глиняний посуд, прядіння, ткацтво.

В енеоліті (IV-III тис.-літ. до н.е.) переважали знаряддя із каменю, але з’явилися і мідні. Основні заняття населення – мотичне землеробство, скотарство, мисливство. Суспільні відносини – родоплемінний лад. Матріархальні родові общини поступово змінилися патріархальними (батьківськими, великосімейними).

З настанням бронзового віку (II тис.-літ. до н.е.) знаряддя праці із бронзи витісняли кам’яні і це привело до важливого суспільного поділу праці – відокремлення скотарства від землеробства. Сучасниці цієї епохи – катакомбна і зрубна культури.

У залізний вік (з початку I тис.-літ. до н.е.) використання заліза привело до відокремлення ремесла від землеробства. Особливості обробки залізної криці – кування – створювали нову виробничу техніку і нових ремісників – ковалів. Люди виготовляли залізні знаряддя і зброю, займалися обробкою каменю, шкур, кісток, дерева, прядінням, ткацтвом, робили човни, лижі і т.д. Домінуючою галуззю господарства в лісостеповій частині українських земель стало орне землеробство, де вже використовувалися залізні сокири, наральники і серпи.

27

Осілі племена жили при постійній загрозі нападу з боку кочівників причорноморських степів, які прагнули силою заволодіти їх збіжжям, худобою, полотном та ін. Тому землеробські племена мусили зміцнювати свою суспільну структуру, об’єднуватися, створювати військові дружини, будувати укріплені поселення.

Освоювання виробництва заліза прискорювало розвиток продуктивних сил і в свою чергу сприяло переходу від натурального обміну до реальної торгівлі.

На основі суспільного поділу праці виникла приватна власність. Її дальший розвиток об’єктивно призводив до розшарування суспільства, зародженню класів. Підривалися устої старого суспільства, яке базувалося на родових зв’язках, почався розклад первіснообщинного ладу.

„Неолітична революція” – утвердження

галузей відтворюючого господарства

Перехід племен в епоху неоліту (VII-III тис.-літ. до н.е.) від привласнюючих до відтворюючих форм господарювання був важливим етапом в історії людства у цілому і тодішнього населення українських земель зокрема. Цей процес назвали „неолітичною революцією”. Дійсно, в області стародавньої економіки він був своєрідним революційним переворотом, який розтягся на значний відрізок часу (збігся з темпами соціально-економічного і культурного розвитку тієї епохи).

Якщо людина раніше за допомогою створених нею знарядь тільки привласнювала їжу, яку знаходила в готовому вигляді в природі, то в період неоліту, вперше поставивши під свій контроль деякі природні процеси, вона почала її виробляти. Це створювало умови для порівняно швидкого збільшення населення.

У неоліті населення на сучасній території України стало приручати коней, биків, корів, овець, кіз і т.д. Почало розвиватися скотарство і хліборобство. Проте привласнення продовжувало відігравати значну роль, особливо в лісній зоні (мисливство, рибальство й збирання плодів, ягід, коріння) і поліській зоні (рибальство). А в південному і південно-західному регіонах, наприклад, у населення культури лінійно-стрічкової кераміки головне місце належало вже примітивному хліборобству і скотарству. На півдні, в степовій зоні ще в пізньому мезоліті стало не вистачати дичини (це одна з причин переходу людства до відтворюючого господарювання – скотарства і хліборобства). Землю почали обробляти за допомогою мотик з рогу і кістки; переходили до хліборобства – сіяли просо, ячмінь, пшеницю, овес коноплі та ін. Південні племена зазнавали впливу передових на той час цивілізацій Стародавнього Сходу, звідки розповсюджувалися ці прогресивні форми господарювання.

28

Для виготовлення знарядь праці продовжували використовувати традиційну сировину – камінь, кістку, ріг, дерево. Але з’явилися і нові методи їх обробки – крім простого оббивання ще й пиляння, шліфування і примітивне свердління.

Одним із вважливих досягнень стало виготовлення глиняного посуду. Випалена на вогні глина була першим штучним матеріалом, котрий створила людина. Форми й орнамент посуду у різних регіонах України мали свої особливості. По численних знахідках археологи визначили ареали проживання окремих людських спільностей (на українських землях виділено більше 10 неолітичних археологічних культур).

Характерною ознакою культур землеробсько-скотарської зони є переважання плоскодонної кераміки (рідко – круглодонної ), прикрашеної у більшості випадків лінійним, в тому числі і спірально-меандричним, орнаментом. Для культур мисливсько-рибальської зони типовою є гостродонна кераміка, прикрашена переважно штамповим орнаментом (ямки, гребінчасті удавлювання).

В епоху неоліту люди почали прясти (зсукувати волокна, робити нитки) і ткати полотно.