Культура Київської держави та її видатні діячі

Давньоруська культура зайняла видне місце в скарбниці світової культури, увібравши в себе все краще від своїх слов’янських предків, а також інших цивілізованих народів, країн.

Матеріальна культура. Київська Русь славилася ремісниками-вмільцями майже 60 професій. В домнах виплавляли метал, а з нього майстри кували лемеші, серпи, коси, ножі, цвяхи, підкови, замки; зброярі виготовляли шоломи, щити, списи, луки і стріли, мечі й шаблі, броню і кольчуги для воїнів і т.д. (налічувалося до 150 виробів із заліза). Високого рівня досягло ювелірне мистецтво (виготовлялися прикраси з дорогоцінних металів з доповненнями різнокольорових емалей). Будували кораблі – судна з веслами і вітрилами, котрі вміщували по 50-100 чоловік; розвинена обробка дерева і каменя, виготовлення цегли і скла дозволяли ставити різні житла, будівлі, споруди. Гончарі виготовляли різноманітні керамічні вироби (глиняний посуд покривали поливою, прикрашали різними візерунками), шевці і кравці шили полотняний одяг, чоботи і постоли, чи ходаки, а також князівський одяг, убрання: корони, плащі та інші дорогоцінні речі.

Високому рівню матеріальної культури відповідала і блискуча духовна культура. Її могутнім об’єднуючим фактором виступали 2 писемно-літературні мови: 1)старослов’янська мова давньоруської редакції, або церковнослов’янська мова (старослов’янська мова користувалася системою письма, названою кирилицею; як мова християнської церкви старослов’янська мова, зазнавши впливу живої руської мови, стала потім називатися церковнослов’янською) та 2)руська (давньоруська) мова для задоволення різноманітних державних і духовних запитів руського суспільства /виникла переважно на основі київського койне (загального міжплемінного діалекту) VIII-Х ст. з елементами живої мови східних слов’ян, але зразком і „будівельним каркасом” для якого багато в чому послужила старослов’янська мова/. Певна річ, це не означає, що Русь була абсолютно безписемною аж до прийняття християнства як державної релігії, після чого дуже поширилася писемність (і література) на основі кириличного алфавіту. Є немало відомостей про існування у східних слов’ян писемної традиції (створення різновидів місцевого письма на основі

76

грецького алфавіту) тривалістю принаймні в два століття до офіційного введення християнства.

В Київській Русі грамотність була поширена не тільки серед панівної верхівки, у певній мірі вміли читати і писати рядові міщани. За ініціативою Ярослава Мудрого, власника великої на той час бібліотеки (більше 500 томів), створювалися на Русі школи, скріпторії (майстерні рукописної книги), бібліотеки. Невдовзі стали з’являтися бібліотеки у великих містах, монастирях, маєтках князів, школах.

З появою творів писемності розвивалася література. Зразком мистецтва книги Київської Русі було „Остромирове Євангеліє”, написане в 1056-1057рр. старослов’янською мовою давньоруської редакції київським дияконом Григорієм з помічниками на замовлення новгородського князівського посадника Остромира. Євангеліє написане величавим каліграфічним письмом, прикрашене художніми заставками, мініатюрами (кольоровими малюнками), оформлене з високим смаком. Перший же вітчизняний літопис, названий академіком О.О.Шахматовим „Найдавнішим ізводом”, створено в Києві в 1037-1039рр. при дворі Ярослава Мудрого. Головним його автором, за науковим припущенням, був славний філософ, письменник і церковний діяч, майбутній загальноруський митрополит Іларіон. Ним написаний твір „Слово про закон і благодать”, в якому обґрунтована теорія державного централізму і самодержавства Київської Русі. Високообдарованим літописцем, ігуменом Києво-Печерського монастиря Ніконом був створений в 1073р. перший „Печерський звіт”, що став одним з джерел „Повісті временних літ”. Попередник Нікона ігумен Феодосій Печерський (1030-ті рр. – 1074р.) ввів перший на Русі загальножиттьовий статут; він був впливовим політичним діячем, автором багатьох повчань і послань. Концепції політичної влади одержали своє відображення в „Ізборнику 1076 року”, складеному церковним діячем Іоанном для князя Святослава Ярославовича, в „Повчанні” (1096р.) своїм синам великого київського князя Володимира Мономаха, а також в численних „Посланнях” загальноруського митрополита з 1147 до 1154р., першого вітчизняного книжника, офіційно титулованого „званням” філософа, Климента Смолятича.

Провідне місце серед оригінальної тодішньої літератури зайняла „Повість временних літ” – літописний звід, складений в 2-му десятиріччі ХІІ ст. великим істориком середньовіччя, ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором. „Повість” проникнута духом високого патріотизму, містить заклики до руських князів об’єднатися перед загрозою нашестя кочівників. Достойним продовженням „Повісті” став створений також в Києві „Київський літопис” (ХІІ ст.). Укладачі цього ізводу постійно закликали руських князів до єднання перед половецького загрозою, відновлення єдності держави. Особливе місце серед творів художньої давньоруської літератури займає поетична пам’ятка-шедевр „Слово о полку

77

Ігоревім”, написана близько 1188р. невідомим автором, котрий закликав князів забути розбрат, чвари, об’єднатися і захищати рідну землю від страшних ворогів.

Поряд з літературою жила і розвивалася усна народна творчість. Билини, котрі передавалися з уст в уста, оспівували славу Києва, князя Володимира Великого – „Красного Сонечка”, мужність і хоробрість богатирів Іллі Муромця, Добрині Нікітича, Альоші Поповича, Мікули Селяниновича та ін. Виконувалися обрядові та ліричні пісні, розповідалися легенди про героїчні події, творилися приказки, прислів’я, загадки. Музика і танці супроводжували сімейні, культові й хліборобські свята. Музичні інструменти були представлені трубами, зурнами, дудками, сопілками, смичками, гудками, бубнами та ін.

Високого рівня досягла архітектура. Шедевром став Софійський собор (1037р.) в Києві; однойменні собори були побудовані в Новгороді й Полоцьку. Прославилися своїм архітектурним стилем Києво-Печерський монастир, що виник в роки правління Ярослава Мудрого і заснований вихідцем з м. Любеча (нині смт Ріпкинського району на Чернігівщині) преподобним Антонієм, а також Десятинна церква і Золоті ворота в Києві, храм св. Спаса в Чернігові та ін.

Розвивалися живопис і художнє різьблення. Храми прикрашалися фресками, іконами, мозаїчними полотнами тощо. Всі роботи відзначалися високим рівнем майстерності (в мозаїках Софійського собору використано 177 кольорових відтінків смальти, тобто кубиків чи пластинок з кольорових непрозорих стекол). До наших днів дійшли ікони „Ярославська оранта”, „Борис і Гліб” та ін. Особливо прославився іконописець чернець Києво-Печерського монастиря Аліпій (Алімпій). Цінувалися твори прикладного мистецтва: персні, браслети, діадеми і т. д., виконані із застосуванням різноманітної і складної техніки обробки кольорових металів, а також малюнки, вирізані з дерева, кістки, каменю, художнє металеве литво.

Набувалися наукові знання. З книг античних авторів черпалися знання про природу, географію, філософію. Здобувалися знання з математики (геометрії, арифметики), народної медицини. Відомими лікарями в Києві були Святоша, Антоній, Феодосій, Агапіт. Вмів робити хірургічні операції Агапіт; він вилікував і великого київського князя Володимира Мономаха. Займалися метеорологічними спостереженнями; складений народний календар.

78