Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Хімія ПБАС.docx
Скачиваний:
41
Добавлен:
12.02.2016
Размер:
121.73 Кб
Скачать

16.4.1. Діуретики

   Сечогінні препарати почали використовувати для лікування артеріальної гіпертензії на початку 50-х років. До сьогодні вони залишаються засобами, які широко застосовують при цій патології. Найбільшу ефективність при гіпертонічній хворобі мають діуретики – тіазидні похідні: дихлотіазид (гіпотіазид), хлорталідон (гігротон), індапамід, клопамід (бринальдикс).    Діуретики гальмують реабсорбцію іонів Na+ у ниркових канальцях. Це спричиняє зменшення об’єму циркулюючої крові та позаклітинної рідини, серцевого викиду. При тривалому застосуванні зменшується набухання судинної стінки та її чутливість до судинозвужуючих впливів катехоламінів, ангіотензину ІІ (у стінці судин знижується вміст іонів Na+). Ці зміни лежать в основі гіпотензивної дії діуретиків. Вважають, що найдоцільніше призначати діуретики для зниження артеріального тиску в таких випадках: при похилому віці хворого, ізольованій систолічній гіпертензії, затримці рідини в організмі (пастозність, набряки), супровідній серцевій або нирковій недостат­ності (петльові діуретики), гіперальдостеронізмі (спіронолактон), остеопорозі (тіазидні діуретики).    Дихлотіазид (гіпотіазид) – антигіпертензивний препарат із групи діуретиків. Гіпотензивна дія його проявляється при застосуванні у невеликих дозах: по 12,5-25 мг 1 раз на добу (зранку). Збільшення дози не призводить до зростання ефекту. Тривалість дії після одноразового прийому дихлотіазиду – 12-16 год. Якщо хворому не призначити одночасно інші антигіпертензив­ні засоби, то АТ знову поступово підніметься, тому що вступають у дію ком­пенсаторні механізми: підвищується тонус симпатичної іннервації, збільшується робота серця.    Для підсилення гіпотензивної дії дихлотіазиду та інших діуретиків рекомендують обмежене вживання харчової солі.    При тривалому застосуванні препарату можуть спостерігатися гіпокаліємія, гіпохлоремічний алкалоз, загострення подагри та цукрового діабету, підвищення вмісту холестерину ліпопротеїнів низької щільності.    Препарати з групи петльових діуретиків (фуросемід, кислота етакринова) (стор. 395) рідше використовують для тривалого призначення у хворих на гіпертонічну хворобу. Це зв’язано з тим, що їх вазодилатуюча дія і тривалість ефекту менші, порівняно з тіазидовими похідними. При їх застосуванні, внаслідок швидкої дегідратації, інтенсивно стимулюються механізми, що спричиняють звуження судин. Разом із тим, вони є засобами вибору у хворих на АГ із серцевою та нирковою недостатністю, тому що проявляють високу діуретичну активність при низькій швидкості клубочкової фільтрації, коли інші діуретики не діють.    Для петльових діуретиків характерний “феномен рикошету” (віддачі): після припинення їх діуретичної дії виділення іонів натрію з організму може зменшуватись до рівня, нижчого за вихідний. Цим пояснюється той факт, що при одноразовому прийомі на добу петльові діуретики можуть істотно не змінювати добову екскрецію іонів натрію. Тому петльові діуретики короткої дії (фуросемід, буметанід) необхідно призначати двічі на добу.    Калійзберігаючі сечогінні (спіронолактон, амілорид, тріамтерен) (стор.398) мають слабку натрійуретичну та антигіпертензивну активність. Їх звичайно комбінують з іншими діуретиками для попередження гіпокаліємії.