16.4.5. Препарати, які знижують тонус вазомоторних центрів

   До препаратів, які зменшують потік судинозвужуючої імпульсації до периферичних судин, пригнічуючи тонус вазомоторних центрів, належать a2-адреноміметики центральної дії (клофелін, метилдофа) та імідазоліни (моксо­нідин, рилменідин).    Клофелін (гемітон, клонідин), проникаючи через ГЕБ, збуджує постсинаптичні a2-адренорецептори центральних гальмівних нейронів, що розташовані у вентролатеральній частині довгастого мозку. Це, у свою чергу, призводить до зменшення тонусу вазомоторного центру і зниження кількості судинозвужуючих імпульсів, які йдуть по симпатичних нервових волокнах до периферичних судин, що супроводжується зменшенням периферичного судинного опору. Крім того, препарат збільшує тонус ядер блукаючого нерва, викликає брадикардію зі зменшенням хвилинного об’єму крові. Під впливом клофеліну зростає чутливість вазомоторного центру до пригнічуючих впливів із барорецепторів рефлексогенних зон дуги аорти та каротидних синусів. Гіпотензивна дія клофеліну частково пов’язана також із гальмуванням вивільнення реніну (препарат знижує резистентність ниркових судин і покращує кровотік у нирках), його седативним впливом, здатністю стимулювати продукцію судинорозширюючих простагландинів. У великих дозах він збуджує периферичні a2-адренорецептори (пресинаптичні) на закінченнях адренергічних нейронів, що призводить до гальмування вивільнення норадреналіну у синаптичну щілину за принципом негативного зворотного зв’язку. Препарат добре всмоктується з шлунково-кишкового тракту. Латентний період становить 30-60 хв, триває гіпотензивна дія 6-12 год. Клофелін застосовують при різних формах гіпертонічної хвороби. Лікування може продовжуватись від декількох тижнів до 6-12 міс. і більше.    Як і більшість інших антигіпертензивних засобів, клофелін сприяє запуску компенсаторних механізмів, які призводять до затримки натрію та рідини в організмі і, відповідно, до підвищення артеріального тиску та зменшення ефективності лікування. Це відбувається вже через декілька тижнів регуляр­ного застосування препарату. Тому раціонально його комбінувати із сечогінними засобами.    При гіпертензивних кризах і у випадках високого АТ, коли прийом таблеток не дає необхідного ефекту, клофелін вводять внутрішньом’язово або внутрішньовенно. Попередньо 1 мл клофеліну розчиняють у 10-20 мл 0,9 % розчину натрію хлориду і вводять у вену протягом 3-5 хв. У цьому випадку гіпотензивний ефект проявляється через 3-5 хв і зберігається 4-8 год.    Під час парентерального введення і протягом 1,5-2 год після нього хворий повинен лежати, щоб не розвинувся ортостатичний колапс. Якщо клофелін ввести у вену швидко, може спостерігатися короткочасне підвищення артеріального тиску, що пов’язано зі збудженням під впливом препарату a1-адренорецепторів судин.    При тривалому застосуванні клофеліну не можна раптово припиняти його прийом. Це пов’язано з небезпекою розвитку синдрому відміни, який проявляється відчуттям страху, безсонням, пітливістю, серцебиттям і різким підвищенням артеріального тиску. Ці явища можна зняти, поновивши призначення клофеліну. Крім вищезазначених, при застосуванні препарату можуть спостерігатися такі побічні ефекти: сонливість, сухість у роті, запаморочення, закрепи, брадикардія. Під час лікування клофеліном заборонено вживати спиртні напої (можливі різке падіння артеріального тиску, втрата свідомості із наступним розвитком амнезії). Наявність седативного ефекту і можливість сповільнення реакції необхідно враховувати, якщо препарат приймають особи, які сідають за кермо або ж професія яких потребує швидкої психічної та фізичної реакції.    Метилдофа (допегіт, альдомет) є похідним діоксифенілаланіну, який в організмі перетворюється на метилнорадреналін. Для розвитку гіпотензивного ефекту основне значення має утворення цієї сполуки в центральній нервовій системі. Метилнорадреналін є активним a2-адреноміметиком, тому механізм дії метилдофи подібний до механізму дії клофеліну.    Зниження артеріального тиску після одноразового прийому препарату починається через 4-6 год, продовжується 10-24 год. Проте стійкий гіпотензивний ефект розвивається на 2-5 день застосування метил­дофи. Після припинення прийому артеріальний тиск повертається до вихідного рівня через 2-3 дні. Під впливом препарату покращується нирковий, мозковий та коронар­ний кровообіг. Застосовують метилдофу при різних формах гіпертонічної хвороби, особливо на стадіях ІІА і ІІБ.    Відміняти метилдофу, як і клофелін, треба поступово. Препарат не викликає явищ ортостатичного колапсу. При його застосуванні можуть спостерігатися седативна дія, головний біль, диспепсичні розлади, почервоніння шкіри, підвищення температури тіла. Зрідка розвиваються лейко-, тромбоцитопенія, гемолітична анемія. Характерним є ураження печінки з виникненням холестатичної жовтяниці. Під час лікування метилдофою треба контролювати функції печінки і картину крові. Препарат протипоказаний при захворюваннях печінки, при феохромоцитомі, вагітності, в жінок, які годують дітей.    Імідазоліни є новою групою препаратів, які здатні зменшити тонус вазомоторних центрів шляхом блокади імідазолінових І1 рецепторів, що супроводжується гальмуванням вивільнення катехоламінів. За ефективністю вони не поступаються гіпотензивній дії центральних a2-адреноміметиків. На відміну від останніх, у 2 рази рідше викликають побічні ефекти. До блокаторів імідазолінових рецепторів належать моксонідин та рилменідин.    Моксонідин – ефективний гіпотензивний засіб, який використовують для лікування хворих на артеріальну гіпертензію. Для попередження підйомів артеріального тиску протягом доби препарат достатньо приймати 1 раз на день зранку. Моксонідин добре переноситься хворими, не викликає гальмування психомоторних функцій.