16.2.2.Сидноніміни

   Із групи сиднонімінів у клінічній практиці використовують молсидомін (корватон, сиднофарм), який належить до периферичних вазодилататорів і за механізмом дії подібний до нітратів. При потраплянні в організм молсидомін метаболізується у печінці з утворенням сполуки, що містить віль­ну групу NО, яка спонтанно відщеплюється. Цей процес не потребує поперед­ньої взаємодії препарату із сульфгідрильними групами. Оксид азоту, який утворився, стимулює гуанілатциклазу, що активує синтез цГМФ. Накопичення останнього у гладеньких м’язах судин спричиняє їх розширення. 2 мг молсидоміну за ефективністю відповідають 0,5 мг нітрогліцерину. Призначають усередину по 1 таблетці 3 рази на день. Ефект розвивається через 20 хв, продовжується 6 год. Застосовують препарат для профілактики нападів стенокардії, особливо у тих випадках, коли в хворого є непереносимість нітратів. Іноді при нападі стенокардії його приймають під язик. При цьому латентний період скорочується до 5-10 хв.    Молсидомін може бути використаний для профілактики і зняття нападів стенокардії у хворих на глаукому, оскільки він не підвищує внутрішньоочний тиск. Показаний він хворим, у яких роблять перерву у застосуванні нітратів з метою зменшення толерантності до них.    Навіть тривале призначення молсидоміну не призводить до виникнення толерантності, тому що для прояву своєї дії препарат не потребує попереднього зв’язування із сульфгідрильними групами.    Для молсидоміну не характерний синдром відміни.    При застосуванні молсидоміну спостерігається головний біль, який менше виражений, ніж при прийомі нітратів. Препарат протипоказаний при тяжкій гіпотензії, при кардіогенному шоці.

16.2.3. Бета-адреноблокатори

   Препаратами, які проявляють високу ефективність при різних формах ішемічної хвороби серця, є b-адреноблокатори (стор. 153). Механізм їх лікуючої дії при стенокардії пов’язаний із блокадою b1-адренорецепторів серця. При цьому зменшуються сила і частота серцевих скорочень і, відповідно, потреба серця в кисні. Вони мають здатність знижувати агрегацію тромбоцитів і попереджувати тромбоутворення. Збільшення тривалості діастоли, яке спостерігається під впливом b-адреноблокаторів, супроводжується зростанням періоду, під час якого наповнюються кров’ю коронарні судини. Це призводить до збільшення постачання серця киснем, перерозподілу вінцевого кровотоку із покращанням перфузії ішемізованих субендокардіальних шарів міокарда. Під впливом b-адреноблокаторів у клітинах міокарда зменшується накопичення іонів кальцію, що призводить до послаблення напруження серцевого м’яза, покращання метаболічних процесів, зокрема збільшення синтезу АТФ. При гострому інфаркті міокарда ці препарати, зокрема анаприлін, сприяють збільшенню кровопостачання ішемізованих ділянок серця, зменшують розміри інфарктного вогнища, попереджують розвиток серцевих аритмій.    Анаприлін (стор. 154) застосовують при хронічній ішемічній хворобі серця із стенокардією спокою та стенокардією напруження. Призначають по 0,01 г 4 рази на день, поступово збільшуючи дозу до 0,16-0,2 г на добу. Лікування триває довго. З метою профілактики синдрому відміни, який може проявлятися частими нападами стенокардії і навіть розвитком гострого інфар­кту міокарда, відміняють препарат поступово, протягом 2 тижнів.    При гострих нападах стенокардії, гострому інфаркті міокарда анаприлін призначають також внутрішньовенно краплинно по 0,005 г (5 мл 0,1 % ампульованого розчину препарату) на 500 мл 5 % розчину глюкози.        Як уже зазначалось, анаприлін протипоказаний при серцевій слабкості (у звичайних дозах), вираженій брадикардії, схильності до бронхоспазму, захворюваннях периферичних судин та ін. Крім анаприліну, з великої кількості b-адреноблокаторів, які використовуються у кардіології, найбільше значення у лікуванні хворих на ІХС мають атенолол (кардіоселективний, помірно пролонгованої дії) та надолол (некардіоселективний, із значно пролонгованою дією) (табл. 18).