16.2.4. Антагоністи іонів кальцію

   Для лікування ішемічної хвороби серця використовують також антагоністи іонів кальцію (блокатори кальцієвих каналів). Відомо, що іони кальцію необхідні для нормального м’язового скорочення, взаємодії актину з міозином. Антагоністи іонів кальцію затримують надходження цих іонів всередину клітин гладеньких м’язів по “повільних” потенціалзалежних кальцієвих каналах L-типу, які знайдено у клітинах міокарда, гладеньких м’язів судин. L-кальцієві канали є складними білковими структурами, що розміщені наскрізно у мембранах. Через них усередину клітин надходить велика частина іонізованого кальцію. Антагоністи іонів кальцію взаємодіють із рецепторами, розташованими на a1-субодиницях каналів L-типу. Це призводить до розслаблення гладеньких м’язів і розширення коронарних та периферичних судин. Останнє супроводжується зниженням артеріального тиску. Препарати пригнічують атріовентрикулярну провідність та зменшують частоту і силу серцевих скорочень.    Антагоністи іонів кальцію, залежно від хімічної будови, поділяють на такі групи:    1. Похідні дифенілалкіламіну (верапаміл).    2. Похідні бензотіазепіну (дилтіазем).    3. Похідні дигідропіридину (ніфедипін, амлодипін, нікардипін, ісрадипін, німодипін).    4. Похідні дифенілпіперазину (цинаризин, флунаризин).    Препарати перших двох груп переважно впливають на серце (пригнічують автоматизм синусового вузла, провідність по провідній системі серця), меншою мірою – зменшують тонус периферичних судин. Проявляють антиаритмічну, антиангінальну та гіпотензивну дію. Похідні дигідропіридину (група ніфедипіну) мають значний вплив на тонус периферичних судин, істотно знижують артеріальний тиск і викликають розширення вінцевих судин. Антиаритмічні властивості у них відсутні, насамперед у зв’язку із здатністю викликати рефлекторну тахікардію (в результаті значної вазодилатації).    Ніфедипін (коринфар, фенігідин, адалат) – антагоніст іонів кальцію, який практично не пригнічує провідність у міокарді і має слабку антиаритміч­ну дію. Максимальна концентрація препарату в крові виникає через 45-60хв після прийому всередину і через 2-3 хв – при застосуванні під язик. Ефект триває 4-6 год. Лікуюча дія ніфедипіну при ішемічній хворобі серця зумовлена його здатністю розширювати спазмовані вінцеві судини, зменшувати наван­таження на серце шляхом зниження артеріального тиску. Препарат збільшує кровотік у зоні ішемії міокарда, гальмує агрегацію тромбоцитів. Застосовується для лікування різних форм стенокардії, особливо тих, що супроводжуються коронароспазмом. Призначають по 1-2 таблетки 3 рази на день. При застосуванні ніфедипіну можливі запамарочення, головний біль, серцебиття, почервоніння шкіри.    На відміну від бета-адреноблокаторів, антагоністи іонів кальцію не погіршують перебіг бронхіальної астми та не викликають інших ускладнень, пов’язаних із блокадою b-адренорецепторів. Іноді при їх застосуванні, особливо антагоністів іонів кальцію – похідних дигідропіридину короткої дії, спостерігається почащання нападів стенокардії. Це пов’язано зі здатністю препаратів викликати тахікардію. Для зменшення цієї побічної дії антагоністи іонів кальцію можна комбінувати з b-адреноблокаторами. При цьому підсилюється їх антиангінальна активність. Разом із тим, деякі автори застерігають проти поєднаного застосування препаратів цих двох груп, щоб не спричинити серцеву слабкість, різке погіршання атріовентрикулярної провідності та зниження артеріального тиску. У всіх випадках застосування вказаної комбінації препаратів необхідно ретельно контролювати у хворого артеріальний тиск і параметри серцевої діяльності.    В останні роки поширилась і набула загального визнання точка зору, що застосування короткодіючих препаратів групи ніфедипіну може бути навіть шкідливим у хворих на ІХС у зв’язку з їхньою здатністю погіршувати прогноз цього захворювання. Від засобів короткої дії вигідно відрізняються антагоністи іонів кальцію – похідні дигідропіридину ІІ покоління (амлодипін, ісрадипін, нікардипін тощо). У зв’язку з довшим розвитком і більшою тривалістю дії, вони майже не спричиняють тахікардії. Показані для тривалого лікування хворих на стабільну стенокардію. При нестабільній стенокардії вони не показані у зв’язку з тривалим латентним періодом.