16.2. Засоби, що застосовуються при недостатності вінцевого кровообігу (антиангінальні засоби)

   Патологічні стани, пов’язані з недостатністю вінцевого крово­обігу, об’єднуються терміном “ішемічна хвороба серця”. До неї належать гостра і хронічна недостатність вінцевого (коронарного) кровообігу. До гострої форми ішемічної хвороби серця належать стенокардія, або “грудна жаба” (переклад латинського терміну “angina pectoris”), та гострий інфаркт міокарда. Стенокардія є найпоширенішою формою ішемічної хвороби серця.      Щорічно від ішемічної хвороби серця (ІХС) у світі гине 2,4 млн людей. Ішемічна хвороба серця – причина кожної п’ятої смерті. З 35 факторів ризику розвитку ІХС, які розглядаються у спеціальній літературі, найголовнішими вважаються три – “велика трійка”: гіперхолестеринемія, артеріальна гіпертензія, куріння. У 95 % хворих на ІХС виявляють атеросклеротичні зміни вінцевих судин, що порушує їх реактивність.    Напад стенокардії проявляється загрудинним болем, який може іррадіювати в ліву руку, лопатку, шию, верхню частину живота. Він розвивається при невідповідності між  потребою серця в кисні і його постачанням по вінцевих судинах. Це спостерігається у випадку патологічних змін коронарних судин (спазм, атеросклеротичний процес), при посиленій роботі серця або коли присутні обидва ці фактори. При фізичному навантаженні та інших станах, що супроводжуються підвищенням тонусу симпатичної нервової системи (при емоційному збудженні, переохолодженні та ін.), зростає серцева діяльність та, відповідно, потреба серця в кисні.    В основу класифікації стабільної стенокардії напруження, яка запропонована Канадською асоціацією кардіологів і є визнаною у всьому світі, покладено такий показник, як толерантність (стійкість) хворого до фізичних та інших навантажень. Згідно з цією класифікацією, виділяють такі функціональні класи стенокардії:    І клас (латентна стенокардія): за відсутності екстремальних навантажень, які викликають ангінозні напади, людина почувається практично здоровою.    ІІ клас (легкий ступінь): невелике обмеження фізичної активності; ангінозні напади виникають при ходьбі у звичайному темпі на відстань понад 500м або при підйомі по сходах більше ніж на 1 поверх, особливо у холодну, вітряну погоду, при емоційному збудженні, у ранкові години.    ІІІ клас (середній ступінь тяжкості): вимушене обмеження звичайної фізичної активності; напади з’являються при ходьбі на відстань 100-500 м, при підйомі на 1 поверх або тільки під впливом психоемоційного збудження, від холодного вітру або морозу.    ІV клас (важка стенокардія): напади з’являються при невеликому фізичному навантаженні, при ходьбі до 100 м; хворі не можуть підніматись по сходах; біль виникає також при фізичному спокої, навіть у лежачому положенні, якщо зростає потреба міокарда в кисні (при підвищенні артеріального тиску, тахікардії).    Лікування стенокардії включає такі заходи: боротьбу з факторами ризику ІХС, поетапне медикаментозне лікування, хірургічні і ендоваскулярні методи (аортокоронарне шунтування, балонна коронарна ангіопластика).    Принципи медикаментозного лікування стенокардії    1. Своєчасне зняття нападу стенокардії.    2. Досягнення ремісії у період загострення захворювання.    3. Попередження ускладнень і прогресування захворювання, розвитку інфаркту міокарда і раптової смерті.    Для досягнення цих завдань використовують різні групи лікарських препаратів, які здатні підсилити вінцевий кровообіг, знизити потребу міокарда в кисні, покращити реологічні властивості крові та метаболічні процеси у серцевому м’язі. Головною з них є група антиангінальних засобів.    Антиангінальні, або коронароактивні, засоби – це група лікарських препаратів, які за рахунок різних механізмів вирівнюють невідповідність між потребою міокарда в кисні та його постачанням по вінцевих судинах. Клінічно це проявляється зняттям або попередженням нападів стенокардії, тобто покращанням перебігу захворювання, та підвищенням толерантності хворих до фізичного навантаження.    Важливим показником, за яким оцінюють будь-який засіб, що претендує на включення у групу коронароактивних речовин, є здатність зменшувати смертність хворих на ІХС.    Сучасні антиангінальні препарати поділяють на такі групи:    І. Нітрати й близькі до них сидноніміни.    ІІ. Бета-адреноблокатори.    ІІІ. Антагоністи іонів кальцію.    ІV. Активатори калієвих каналів.    Крім того, для лікування хворих на стенокардію використовують інгібітори АПФ, антиагреганти і антикоагулянти, засоби метаболічного впливу на міокард.