Тема 5. Теорія виробництва.

Контрагентом споживача (покупця) на ринку виступає про­давець. Оскільки в сучасному суспільстві абсолютна більшість товарів є результатом виробничої діяльності, то за продавцем обо­в'язкове стоїть виробник. Використовуючи обмежені ресурси (пра­цю, капітал, землю та підприємницькі здібності), він організує виробництво певного обсягу продукції та постачає її на ринок. Чим же керується виробник при виборі товару для виробництва, визначенні обсягу його поставки на ринок, які фактори можуть вплинути на кількість запропонованих товарів, як досягається рівновага виробника? Для відповіді на ці важливі для економіч­ної теорії та господарської практики питання необхідно розпоча­ти аналіз із з'ясування суті самого процесу виробництва.

5.1. Виробництво та виробнича функція

Виробництво - це процес використання праці та обладнання (капіталу) разом з природними ресурсами та матеріалами для ство­рення необхідних продуктів та надання послуг. Виробничі послу­ги праці, капіталу, землі та підприємницьких здібностей назива­ються факторами виробництва.

Разом з тим виробництво можна охарактеризувати і як певну систему відносин між людьми. Вони можуть носити організаційно-економічний характер (бригадир - робітник, директор підприємства - начальник цеху, робітник - робітник тощо) або соціально-економічний (власник - невласник, акціонер - ак­ціонер, кредитор - позичальник тощо). Наочно виробництво як поєднання продуктивної системи та системи відносин подано рис. 5.1.

Соціально-економічні відносини у виробництві визначають­ся, перш за все, пануючими відносинами власності, їх вивченню присвячені спеціальні розділи курсу політичної економії (основ економічної теорії). Тому в мікроекономіці соціально-економічні відносини предметом вивчення не виступають. Вона вивчає, го­ловним чином, виробництво як продуктивну систему, здатну по­стачати на ринок певну кількість товару, витративши при цьому деякі кошти та споживши певні обсяги ресурсів.

Здатність виробництва продукувати товари при відповідних затратах факторів виробництва визначається передусім техноло­гією, що використовується у ньому (зазначимо, що якраз під впли­вом технології, перш за все, формуються організаційно-виробничі відносини). Технологія — це практичне застосування знань про способи виробництва продуктів та послуг. Вона матеріалізується:

- у нових зразках обладнання;

- нових методах виробництва;

- новій організації праці;

- підвищенні загальноосвітнього та професійного рівня підго­товки працівників.

У реальному житті технологія постійно удосконалюється, що призводить до змін у виробничому процесі. Однак для спрощення моделі поведінки виробника на цьому етапі нашого аналізу при­пустимо, що технологічні зміни не відбуваються. Це припущення не змінить мотивів поведінки виробника, однак спростить процес

пізнання.

Якщо технологія залишається незмінною, то можна обгрун­товано припустити, що існує стійка залежність між певною кількістю ресурсів, що використовуються у виробничому процесі, та тим максимальним обсягом товару, який може бути виробле­ний за даних умов. Таку залежність демонструє виробнича функ­ція. Виробнича функція - це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально можливим обсягом про­дукції, виробленим за допомогою цього набору факторів:

Q = f (L, K, M), (5.1)

де Q - обсяг виробництва; L - праця; К - капітал; М - матеріали.

При незмінній технології виробнича функція має ряд власти­востей, що визначають співвідношення між обсягами випуску про­дукції та кількістю використовуваних ресурсів:

1. Існує межа для збільшення обсягів виробництва, яке може бути досягнуте зростанням затрат одного ресурсу при інших не­змінних умовах: якщо, наприклад, К, М — const, а зростає тільки L, то Q ^--->0.

2. Існує певна взаємна доповнюваність факторів виробницт­ва, тобто ефективне функціонування кожного з них вимагає на­явності певної кількості іншого. Разом з тим є можливість без скорочення обсягів виробництва замінити деяку кількість одного фактора на певну кількість іншого. Однак така заміна має свої межі.

3. Зміни у використанні факторів виробництва більш елас­тичні в довготерміновому періоді, ніж в короткотерміновому.

Короткотерміновий період - це період виробництва, протя­гом якого деякі фактори виробництва не можуть бути змінені (найчастіше - капітал). Довготерміновий період - це період, про­тягом якого виробник має достатньо часу для зміни усіх факторів виробництва.

Якщо дещо спростити виробничу функцію, аналізуючи за­лежність обсягів виробництва лише від кількості праці та капіталу, то можна скласти виробничу сітку-таблицю, що описує ви­робничу функцію для певного максимального обсягу випуску, який може бути здійснений при кожній комбінації факторів виробниц­тва (табл. 5.1).

Таблиця 5,1